Як інші країни купують вакцини проти COVID-19
Спершу давайте розберемося, як взагалі країна може отримати вакцину проти COVID-19. Є три шляхи.
Перший — укласти власні прямі договори з постачальниками. Тут є ризики. Кандидати на вакцини можуть виявитися неефективними, поставки можуть бути ненадійними, а ваша переговорна позиція як окремої країни — слабкою. Але є велика перевага — ви господарі своєї вакцинальної стратегії і розумієте, що ніхто не подбає про вашу країну краще за вас.
Другий і третій шляхи пов'язані з глобальною ініціативою COVAX. Вони більш безпечні, але більш повільні. Ініціативу COVAX спільно утворили ВООЗ, Єврокомісія та уряд Франції, щоб усі країни світу могли більш-менш рівномірно отримати вакцини. Перша ціль — забезпечити імунізацією 20% населення всіх країн, які приєдналися до COVAX.
COVAX — глобальний закупівельник
Через ініціативу COVAX вакцини можна або купити, або отримати як гуманітарну допомогу.
Закупівля відбувається через механізм COVAX Facility. Згідно з ним, країна може зробити попередній внесок у 15% або 30% від вартості вакцин, а COVAX Facility об'єднає усі заявки і проведе закупівлі централізовано. Ініціатива обіцяє доступ до широкого портфелю вакцин, а це не кожна країна може легко собі дозволити. У цього механізму є важливе обмеження — спочатку поставки за договорами роблять у обсязі не більше як 20% від населення для кожної з країн. І лише коли всі вийдуть на цей рівень, можна отримати більше.
Станом на 15 грудня (останнє оновлення інформації) 98 країн світу уклали договори з COVAX Facility, а 47 країн висловили бажання брати участь без попередніх зобов'язань.
Україна не скористалася механізмом COVAX Facility. На сайті організації інформації про нас немає не лише серед укладених договорів, але й серед країн, які заявили про готовність приєднатися.
Другий механізм — це гуманітарний COVAX АМС. Завдячуючи йому, 92 бідні країни зможуть отримати вакцини проти в якості допомоги. Він ніяк не пов'язаний з COVAX Facility, і його фінансують країни-спонсори та організації-благодійники. Станом на 18 грудня механізм залучив 2,4 мільярди доларів. Найбільші внески зробили Канада, Єврокомісія, Франція, Німеччина, Японія, Норвегія, Саудівська Аравія, Велика Британія та Фонд Білла та Мелінди Гейтсів. Саме за їхній рахунок (а також ще 26-ти донорів) Україна і отримає свої 8 мільйонів доз.
Як і будь-яка міжнародна організація, COVAX — ініціатива громіздка і повільна. Країни-учасники обережно сподіваються отримати перші поставки, скоріше за все невеликі, у квітні. Погодьтеся, час від реєстрації першої вакцини у грудні до поставок у квітні виглядає вічністю. Тому більшість країн використовували найбільш надійний шлях — прямі договори з виробниками.
Прямі договори із виробниками вакцин
Але не Україна. Станом на 19 січня 2021 року у світі вже налічується 51 країна, в яких не лише уклали договори, не лише отримали свої вакцини, але й зробили своїм громадянам хоча б одне щеплення. Натомість Україна лише 30 грудня підписала свій перший контракт. І той лише на 1,9 мільйонів доз, яких вистачить, аби вакцинувати 2% населення.
На сьогодні це найгірший показник у Європі, навіть якщо не брати до уваги країни ЄС. Молдова, Казахстан, Чорногорія мають контрактів на більший відсоток населення (хоча все одно дуже малий). Щеплення вакцинами Pfizer-BioNTech вже розпочали в Албанії.
Сербія до сьогодні вже отримала понад 1 мільйон доз вакцин та розпочала імунізацію вакциною Pfizer-BioNTech. У той самий час більш ніж на 6 мільйонів доз вже є контракти, чи вони частково оплачені. Цього вистачить, аби вакцинувати більше половини населення країни.
Таким чином маємо: один невеликий контракт з китайським Sinovac, чия вакцина показує наразі сумнівні результати. Останні дані досліджень говорять про трохи більше як 50% ефективності. А також сподівання на гуманітарні поставки від COVAX навесні.
З такою стратегією ризикуємо стояти на старті забігу аж поки деякі країни вже не зроблять коло. Хоча я маю сумнів, що це взагалі стратегія. Тривожить також те, що навіть після отримання своїх вистражданих поставок все не закінчиться, а лише розпочнеться. Треба буде швидко вакцинувати велику, дуже велику кількість людей.
Яку стратегію варто обрати Україні
Що робити? Для початку, вакцинація повинна стати першим пріоритетом нашої держави. Керувати нею слід на рівні прем'єр-міністра або одного з віце-прем'єрів. До речі, на відміну від десятка штабів зразка весни-літа минулого року, тут штаб якраз був би доречний.
По-друге, не сподіватися на «гуманітарку», а розгорнути потужну роботу на ринку вакцин. На сьогодні міністр охорони здоров'я навпаки її послідовно згортає. Він забирає цю роботу у ДП «Медичні закупівлі України», яке вже не раз довело, що уміє купувати препарати і вигідно, і вчасно. МОЗ навпаки — послідовно повертає закупівлі під свій контроль. Це сильно зменшує здатність щось закупити, але сильно підвищує ризики ручного керування і корупції.
По-третє, Україні потрібно не просто більше вакцин. Слід сформувати портфель з контрактів з різними виробниками. Це знизить ризики щодо ефективності кандидатів у вакцини і забезпечить безперервні поставки.
По-четверте, нам потрібен більш амбітний план імунізації. Вакцинувати половину населення до весни 2022 — перспектива, яка не збуджує нікого. До того ж, уже стає очевидно, що і вона виглядає сумнівною. Нам потрібен новий план — великого будівництва пунктів вакцинації. Дороги почекають. Інакше їздити ними ми зможемо не у Європу, а лише до сусідньої області.
Автор: Павло Ковтонюк, співзасновник Українського центру охорони здоров’я.