Питання необхідності змін для Європейського Союзу давно вже не новинка.
Адже після Брекзіту обрання президентом США Дональда Трампа та виникненням нових відверто поулістичних європейських партій, розмови про зміни Європейського Союзу, постійно точаться як у європресі, так і у самому Брюсселі.
Згодом, після обрання Еммануеля Макрона президентом Франції, ним була запропонована навіть конкретна дорожня карта цих самих змін. Макрон пропонує змінити фокус політики Європейського Союзу із щоденних регуляцій на стратегічні інтереси: такі як безпека, енергетика та оборона. Само собою, що основоположні цінності Європейського Союзу, на зразок людської гідності, рівних прав та ліберальної освіти не обговорюється. Цінність ринкової економіки ЄС залишається своєрідною у трактуванні президента Франції. Тим не менш, відкриті двері для мусульман та інших національних меншин, згідно із планом Макрона, треба трохи причинити.
Все нові та нові проблеми для ЄС виникають ледь не щодня. Найпомітнішим з таких прикладів є той самий Брекзіт, який свого часу став першим «холодним душем» для брюссельських чиновників.
Історія з Брекзітом тягнеться настільки довго, що вже й не віриться, що вона коли-небудь завершиться. Проте британці вперто продовжують процес розлучення з Європою: жодних інших референдумів. Мовляв, ми вийдемо, але на яких саме умовах – питання залишається відкритим. План м'якого Брекзіту, який активно просуває Тереза Мей, був редагований стільки разів, що ймовірність дійсно хорошого та компромісного договору для обох сторін - як для Лондона, так і для Брюсселя, надзвичайно низька. Комусь все-одно доведеться поступитися більше або менше. Інтрига лише у тому, кому саме. На сьогодні ситуація виглядає таким чином, що м'яч на полі Європи.
Занадто багато сталося за останні півроку на туманному Альбіоні». Видається, ніби британський уряд сам заплутався у тому, як їм створити дійсно вигідний договір, не посварившись, при цьому, між собою остаточно.
Прем'єр запропонувала нову версію документу Брекзіту. Після чого консервативна партія стала ще більше розділена у підтримці Терези Мей. Частина з них вважає договір занадто м'яким. Одна з таких причин - це суперечливе питання Гібралтару, яке залишилося за Іспанією: Британія віддала країні право вносити правки у фінальну версію договору та окремо говорити про Гібралтар.
У цьому випадку британська дипломатія або не проявила бажання боротися до кінця, або у неї просто не було багато часу, адже саміт ЄС відбувся 25 листопада. Звісно, це не подобається прихильникам жосткого Брекзіту.
Парламентарям також вкрай не сподобався статус Північної Ірландії у документі. Згідно з планом ця територія Сполученого Королівства може залишатися у митному союзі ЄС. Консерватори взагалі не вірять, що даний план по-справжньому виведе Великобританію з Європейського Союзу.
Інша частина партії вважає договір, навпаки, занадто різким.
Прихильники так званого «м'якого Брекзіту» гадають, що перехідний період для Британії буде замалим і включає такі обмеження як неможливість проводити торгові операції з Європейським Союзом у період з 11 грудня та де-факто до березня 2019 року. Саме ця дата буде моментом істини і точним часом, коли Сполучене Королівство повинно, нарешті, розлучитися з Європою.
Ще частина консерваторів хвилюється, що буде з британською економікою у цей перехідний період. Вони стверджують, що даний договір не про вихід з ЄС, а про збереження зв'язків з Європою як економічних та політичних, так і культурних. Партія радить ретельніше підготувати договір, який продумає усі можливі позитиви та негативи для Британії.
Часу ж залишається не так і багато. 11 грудня британський парламент знову збереться, аби розглянути план Брекзіту і цього разу вже востаннє. Або парламент схвалить нову версію документу, або Британія вийде з Європейського Союзу без жодного договору. І це, дійсно, буде поганим сценарієм для британської економіки. Незважаючи на те, що свого часу Тереза Мей заявляла про варіант «жодного договору краще за поганий». Сьогодні, вона вже так не говорить, прекрасно усвідомлюючи невигідність такого повороту подій, тому і вперто переписує його раз за разом.
Зовсім нещодавно з кабінету міністрів звільнилася чергова плеяда ключових у переговорах Брекзіту осіб: таких як радник міністра юстиції Р. Джаяварден, заступник міністра у переговорах С.Браверман, парламентский міністр Ганна-Маррі Тревельян та заступник міністра у справах Північної Ірландії Ш.Вара. Це сталося після того, як Тереза Мей представила свій план Брекзіту. Його не сприйняли у британському парламенті та почалася плеяда політичних звільнень. І навіть рідна прем'єру консервативна партія ініціювала збір підписів за її усунення. Однак досі їх так і не було зібрано.
Дивно, але опозиція на чолі з Джеремі Корбіном не демонструє жодної ініціативи у просуванні, здавалося б, такого вигідного для них повороту подій. Та справа не лише у політичних звільненнях, а ще й тому, що Терезу Мей перестала підтримувати Демократична юніоністська партія Північної Ірландії. Їм також не сподобався план Брекзіту. А саме завдяки їх підтримці прем'єр і може отримати більшість голосів у парламенті.
Тобто ситуація виглядає настільки абсурдною, що незрозуміло, яким чином Тереза Мей усе ж таки хоче отримати підтримку свого плану на Батьківщині. Тому що, говорити про підтримку плану Брюсселем у той час, як його не сприйняли у самому Лондоні, нереалістично. Дивує навіть сам факт, що план все-одно повезли на саміт ЄС 25 листопада. Однак, це стандартна процедура, якої дотримуються попри усе.
"Ситуація повністю вийшла з під контролю і ніхто не знає, чим вона завершиться у результаті. Я, взагалі не очікую, що Тереза Мей залишиться прем'єром надовго. Хіба що, вона знайде ефективне вирішення ситуації найближчим часом. Усе дуже хаотично і нічого подібного я ще ніколи бачив у британській політиці", розповідає Пітер Дікінсон, старший науковий співробітник Atlantic Council та видавець Business Ukraine i Lviv Today.
Незважаючи ні на що, Тереза Мей тримається на своєму кріслі і неорганізованість опозиції та її власна впертість цілком можуть стати виграшною картою для неї. Тож, історія продовжується.
Уся ця історія з Брекзітом стала для ЄС одним із каталізаторів, аби задуматися про внутрішні зміни. І сьогодні можна побачити на якому етапі даних змін перебуває ЄС. Лідери Європейського Союзу (президент Європейської ради, Єврокомісія, Центральний банк) починають розуміти, що у ЄС немає іншого вибору, окрім як діяти як потужний регіональний лідер, фокусуючись на внутрішніх інтересах та розбудові компромісів між членами ЄС для нейтралізації, так званих, "білих ворон": Польщі, Угорщини та Німеччини, яка підтримала проект «Північний потік-2».
Західна преса пише, що європейські політичні сили та суспільство знаходяться сьогодні десь між тверезим реалізмом та дитячою радикалізацією. По одну сторону барикад стоять популісти, "корисні ідіоти", що аплодують розвалу ЄС, бо вважають суверенітет важливішим.
З іншого боку – постмодерністи та ліберали, котрі думають, що не існує гідності без прав людей і тварин, що глобалізація, ринкова економіка, більше відкритості та мультикультуралізм - це єдиний правий шлях. На цьому фоні план Макрона виглядає як оптимальний варіант для задоволення обох сторін.