Александар Вучич зізнався, що 90% усіх цих перемовин присвячені розв’язанню проблеми Косова, яка, нагадаємо, є основною перешкодою на шляху Сербії в ЄС. Та чи готова Сербія усунути цю перешкоду? Александар Вучич неодноразово заявляв, що для нього Йосип Броз Тіто, який провадив політику балансування між Заходом і Сходом, є взірцем державника. І хоча Вучичеву політику «і Росія, і ЄС» частіше називають політикою сидіння на двох стільцях, відступати від неї він, схоже, не збирається.
Наприклад, низку зустрічей із західними лідерами він одразу ж збалансував прийомом голови служби зовнішньої розвідки РФ Сергія Наришкіна, і в розпал шпигунського скандалу зі Скрипалями та масового вислання російських дипломатів домовився про поглиблення співпраці російської та сербської розвідок. 8-9 травня Вучич планує зустрітися з Путіним особисто.
Реакції на теплий прийом підсанкційного Наришкіна від Європи не було, там, вочевидь, терпляче чекають на розгляд пункту 31 угоди про вступні переговори із Сербією, який стосується узгодження зовнішньої політики Сербії та ЄС.
У Євросоюзі ще вдають, що вірять у відданість Сербії ідеї євроінтеграції, адже йому й самому поки що це вигідно. Феномен, коли ЄС заплющує очі на нехтування європейськими цінностями, співпрацюючи з авторитарними лідерами, які, однак, прислухаються до ЄС, західні експерти вже охрестили «стабілократією». Стабільність і безпека в умовах глобального тероризму й інших загроз, з якими стикається ЄС, зайняли високе місце в системі європейських пріоритетів.
Так, сербські лідери не приховують задоволення, коли той чи інший єврочиновник наділяє Сербію улесливим титулом «фактор стабільності на Балканах». А щоб відповідати високому званню, місцеві правителі нерідко вдаються до штучного підігрівання старих конфліктів, щоб потім демонстративно і, звісно ж, за винагороду чи поступки ЄС загасити їх.
Втім останнім часом ігри із сірниками зайшли надто далеко і загрожують вийти з-під контролю. Так, ситуація на півночі Косова - спершу з убивством лідера косовських сербів Олівера Івановича, а згодом і з арештом сербського урядовця Марка Джурича, які дивним чином збігалися з відновленням переговорів у Брюсселі або з початком імплементації домовленого і, звісно ж, зривали його, - була за крок до масштабних сутичок…
Радикалізація свідчить про те, що нинішня сербська влада готова «балансувати» до останнього. Хоча цей баланс і не означає добробуту для сербських громадян (як за часів Броза Тіто), для сербської влади, яка слідує настроям електорату, це означає довге політичне життя, адже, за даними соцдосліджень, співвідношення тих, хто прагне до ЄС, і тих, хто надає перевагу тіснішим відносинам із Росією, вже роками становить 50/50, плюс-мінус кілька процентів. До того ж влада отримала добро на замороження переговорів із Косовом від самого суспільства.
Річ у тім, що більшість учасників так званого внутрішнього діалогу щодо Косова, ініційованого президентом, висловилося за статус кво. Сербська еліта, принаймні та її частина, що була запрошена до участі в діалозі, вважає, що варто почекати кращих часів для розв’язання косовського питання. Однак це автоматично означає відкладення «до кращих часів» вступу в ЄС.
Сам президент свого бачення вирішення проблеми ще не озвучив. Переговори за посередництва ЄС відкладено на невизначений термін, допоки Приштина не виконає своєї частини зобов’язань і не створить Об’єднання сербських муніципалітетів.
А подальший європейський шлях регіону буде окреслено вже 17 травня в Софії, де відбудеться саміт ЄС - Західні Балкани, який ще задовго до початку зіткнувся з низкою організаційних проблем. Через участь Косова Іспанія та ще кілька країн, які не визнають незалежності самопроголошеної республіки, спершу мали намір бойкотувати саміт, а згодом таки вирішили взяти в ньому участь, відмовившись, однак, підписувати декларацію, якщо в ній стоятиме підпис представників Приштини. Белград до останнього вагався, як бути в такій ситуації і досі не визначився, кого зі своїх представників послати до Болгарії.
Проблеми з організацією саміту насправді добре ілюструють непросту ситуацію з інтеграцією регіону в ЄС. А заява президента Франції Емануеля Макрона про те, що перш ніж відкривати двері Західним Балканам, Європейському Союзу треба навести порядок вдома, лише підтверджує здогадки, що Європа втомилася інтегрувати проблемний регіон, який і сам не впевнений, чи він того хоче. І тут з’являється потенційний шанс для України, якій, може, й багато чого бракує для членства у престижному клубі цивілізованих країн, але точно не бажання.