Фейки в парламенті
Сам факт проведення такої конференції вже є промовистим: донедавна в Італії цієї теми не було у суспільному дискурсі. Ще 2014 року було важко пояснити італійцям, що однією з причин і одним із засобів гібридної війни проти України є російське телебачення. Сьогодні ж фейк-ньюз є однією з помітних тем обговорення в італійському суспільстві.
Цю тезу підтвердив у своєму виступі керівник італійської редакції «Стопфейку» Мауро Воерціо: «Зараз люди про це вже говорять, у тому числі через вибори в Італії (4 березня у країні відбудуться парламентські вибори – ред.). Однак я не очікую зростання активності російських тролів тут, бо їхня основна «робота» вже зроблена».
Проте голова італійського «Стопфейку» допускає, що в наступні тижні італійці побачать нові фейкові опитування на користь прокремлівських сил. Опитування є доволі потужним інструментом, який впливає на суспільну думку. Можуть також з’явитися «ліві» сайти, розташовані десь на Балканах, звідки поширюватиметься неправдива інформація. У той час як італійський читач є ще досить нетренованим: вони, на відміну від українців, ще не сприймають пошук правди та зривання масок з брехні як окремий вид інформаційної журналістики. Це підтверджують і цифри: якщо український «Стопфейк» перебуває у топі за відвідуваністю, його сприймають як новинний сайт, то італійському аналогу до його рейтингів ще далеко.
Пропаганда є дуже небезпечною, наголошує Мауро Воерціо, вона просотується на найвищі політичні рівні. Наприклад, депутатка від Руху п’яти зірок Марта Гранда виступила в італійському парламенті і попросила вжити заходів до України, показуючи фото «українського солдата-канібала» - насправді це було світлиною зі зйомок російського фантастичного фільму.
«100% імунітету немає ні в кого»
У той самий час директор Інституту соціальних наук і стратегічних студій Луїджі Серджо Джермані не погоджується з ним. «Якщо ми через фейкові новини піддаватимемося тривозі, впадатимемо в параною, то це так само гратиме на руку їх авторам, це якраз те, чого вони домагаються. Безперечно, фейкові новини дієві, вони дестабілізують, але слід просто усвідомлювати проблему і вживати заходів», - сказав пан Джермані.
За словами політолога, творці фейкових новин, зокрема з Росії, не хочуть створити в атакованих країнах геть повний хаос, а мають на меті дестабілізувати та послабити західні суспільства, посіяти розбрат всередині них. Приміром, італійська версія «Sputnik» (російський пропагандистський ЗМІ) часто провокує розбрат між різними групами усередині італійського суспільства, між етнічними його складовими. Росія, власне, використовує відомі з радянських часів «активные мероприятия за рубежом» в умовах епохи інтернету, який зробив їх практично глобальними. Корупція, у тому числі підкуп високопосадовців, енергоносії, кібератаки – все це зброя 21 століття, каже політолог. Проблема ж Росії у тому, що вона «хоче сприйматися як Радянський Союз, хоча об’єктивно не є ним». Це клептократія, яка почувається непевною. І саме тому велику частку свого часу російська влада витрачає на власну легітимізацію.
«Давайте залучимо до цього Росію...»
Українці за чотири роки війни вже виробили певний імунітет до російської пропаганди, принаймні до дуже впізнаваних дискурсів. Якщо на початку 2014 року помітна частка жителів сходу України вірила у «сильного лідера Путіна» і «чудове життя російських пенсіонерів», і саме тому деякі з них так піддалися пропаганді, то сьогодні, каже співдиректор українського «Стопфейку» Руслан Дейниченко, лише 3-5% українців вірять російському телебаченню. Однак, застерігає він, пропаганда гнучка й вигадлива, вона не повторює власних помилок.
Італійський «імунітет» є ще меншим, твердить Мауро Воерціо у дискусії з Луїджі Серджо Джермані: «Італії ще далеко до того, щоб переоцінювати фейкові новини, такого ризику немає. До того ж, для кожної країни пропаганда використовує свої ключові слова, до яких суспільство є чутливим. Приміром, останні атаки в Україні часто йдуть у вигляді нападок на волонтерів. Для Італії вибираються інші ключові слова».
З цим погоджується й інший співзасновник українського «Стопфейку» Євген Федченко: «На жаль, жодна країна світу не має стовідсоткового імунітету проти фейкових новин і жодна не може боротися з цим самотужки», - сказав він.
Однак якщо українська сторона бачить вихід у спільних зусиллях демократичних країн, то єдиний присутній італійський політик, парламентар Андреа Романо притримується іншої думки: «Вже визнано, що фейки є небезпечними для демократії. У той самий час ми хочемо бути друзями Росії в боротьбі з фейками, залучити її до цієї боротьби». Політик запевнив, що його партія так і чинитиме в майбутньому. А вихід він бачить у тому, щоб працювати з великими веб-компаніями, аби не допускати розповсюдження фейків.
Від колишнього журналіста та дослідника колективізації і встановлення сталінізму в СРСР, яким є Романо, хотілося б очікувати більшого розуміння природи нинішньої російської влади... Але подискутувати з ним нікому не вдалося, адже депутат побіг у важливих справах одразу ж після власного виступу, не почувши жодного представника української сторони.
Тож дискутувати довелося заочно. Як зазначила аналітик, радниця міністра інформаційної політики України Юлія Каздобіна: «Як саме залучати Росію? В України з нею був договір про дружбу і співробітництво, про взаємне визнання кордонів – це нам ніяк не допомогло відвернути агресію. І як домовитися з тим, кому вірити не можна? Адже путінська Росія дає слово, але його не виконує».
Сумним для українців є той факт, що Романо представляє владну Демократичну партію – єдину велику політичну силу, яка не говорить про необхідність негайно зняти санкції з Росії. Інші лідери передвиборних перегонів – права Ліга Півночі, ще правіші «Браття Італії», популістський Рух 5 зірок часто згадують про «сильного лідера» у Кремлі та «шкідливість» санкцій для італійської економіки.
Але тут треба розуміти: на жаль, в Італії взагалі немає політичних рухів, які так добре розуміли б природу російського імперіалізму, як це є, наприклад, у країнах Балтії.
Має втішати, однак, факт, що Демократична партія є проєвропейською, а відтак не дозволить собі йти проти загальної лінії ЄС у питанні санкцій. Хоча, ймовірно, деяким її членам цього й хотілося б.