1992. Іван Гецко. Перший гол збірної України
Аж троє українців ставали володарями найпрестижнішої індивідуальної футбольної нагороди – «Золотого м’яча», але перший гол збірної незалежної України за іронією долі стався на стику поколінь: Олег Блохін уже завершив кар’єру, Ігор Беланов до збірної не залучався, а Андрій Шевченко був ще зовсім юним.
Його автором став Іван Гецко, який 29 квітня 1992 року вразив ворота Угорщини в товариському матчі – першому в історії національної збірної України. Україна ту зустріч програла з рахунком 1:3.
1993. Сергій Бубка. Чемпіон світу вже під українським прапором
Постать Сергія Назаровича нині щонайменше спірна, а якщо дивитися на факти – негативна. Водночас його спортивні звитяги сумнівів не викликають. Він – володар рекорду зі стрибків із жердиною (6.14 метра), який тримався 26 років.
У 1993 році він став чемпіоном світу у Штутгарті, представляючи Україну.
Бубка – величний спортсмен, який, на жаль, у найвачий момент з відновлення незалежності України – повномасштабне вторгнення – вирішив промовчати. Це показове ігнорування рсоійського вторгнення в Україну, як і його рекорди, неможливо стерти.
1994. Оксана Баюл. Перше олімпійське золото незалежної України
Її історія давно стала класичною для українського спорту. 16-річна українська фігуристка напередодні вирішального виступу на Олімпійських іграх у Ліллегаммері зазнала травми після зіткнення із суперницею на тренуванні.
Попри це, Баюл вийшла на лід і здобула сенсаційну перемогу. Так Оксана стала першою олімпійською чемпіонкою незалежної України. У держави, яка лише два з половиною роки тому відновила незалежність, з’явилося своє перше олімпійське золото.
1995. Інеса Кравець. Світовий рекорд на 26 років
Українська легкоатлетка Інеса Кравець установила світовий рекорд у потрійному стрибку на чемпіонаті світу в Гетеборзі. Українка приземлилася на позначці 15,50 м. Цей результат у підсумку протримався 26 років – аж до 2021-го, коли його перевершила венесуелка Юлімар Рохас.
Наступного року на Олімпійських іграх в Атланті Кравець стала олімпійською чемпіонкою, остаточно закріпивши за собою місце серед легенд української та світової легкої атлетики.
1996. Лілія Подкопаєва. Абсолютна олімпійська чемпіонка
До Ігор-1996 в Атланті 17-річна Лілія Подкопаєва підходила в статусі абсолютної чемпіонки світу й однієї з фавориток турніру. Підготовку до найважливішого старту ускладнила серйозна травма, однак зупинити українку вона не змогла.
Подкопаєва стала олімпійською чемпіонкою в особистому багатоборстві – найпрестижнішій індивідуальній дисципліні спортивної гімнастики. Ба більше, Лілія виборола ще одне золото у вільних вправах і срібло на колоді.
Цікаво, що саме на ОІ-1996 своє перше велике золото здобув і Володимир Кличко, який став олімпійським чемпіоном з боксу. Його історія тоді лише починалася.
1997. Жанна Пінтусевич. Одна з найшвидших жінок світу
Європейські спринтерки не так часто домінують на найкоротших дистанціях світової легкої атлетики. Та Жанна Пінтусевич була проти.
На чемпіонаті світу в Афінах українка стала найкращою на дистанції 200 метрів, а на стометрівці виборола срібло, поступившись у фіналі лише на дві соті секунди.
1998. Денис Силантьєв. Король батерфляю
Денис Силантьєв став одним із головних українських плавців першого десятиліття незалежності. У 1998 році на чемпіонаті світу в австралійському Перті він став найкращим на дистанції 200 метрів батерфляєм.
Через два роки Силантьєв додав до колекції срібну медаль Олімпійських ігор у Сіднеї. Для українського плавання його кар’єра стала однією з визначальних у перші роки незалежності.
1999. Віталій Кличко. Перший пояс чемпіона світу
У червні 1999 року 27-річний Віталій Кличко в Лондоні нокаутував британця Гербі Гайда в другому раунді й завоював пояс чемпіона світу за версією WBO.
Саме з цього періоду варто починати відлік великої епохи братів Кличків у світовому професійному боксі.
Невдовзі прізвище двох українців знали вже далеко за межами Німеччини та України, а надважка вага на багато років стала територією братів Кличків.
2000. Микола Мільчев. Вічний рекорд, який неможливо перевершити
На Олімпійських іграх у Сіднеї українець встановив унікальне досягнення: вразив усі 150 мішеней зі 150 у стендовій стрільбі, у дисципліні скит.
До Мільчева нікому не вдавалося показати абсолютний результат в олімпійському скиті. А головне, що результат 150 зі 150 неможливо перевершити. Його можна лише повторити.
2001. Ірина Мерлені. Найкраща борчиня світу
У 2001-му Ірина Мерлені вдруге поспіль стала чемпіонкою світу з вільної боротьби.
До появи жіночої боротьби в олімпійській програмі залишалося ще три роки, але вже тоді було зрозуміло: українка – одна з найкращих представниць своєї дисципліни на планеті.
У 2004 році в Афінах Мерлені стане першою в історії олімпійською чемпіонкою з жіночої боротьби у своїй ваговій категорії. А на її виступах в Україні виросте ціла плеяда борчинь, які продовжать здобувати медалі на найбільших міжнародних турнірах.
2002. Руслан Пономарьов і Василь Іванчук. Український фінал за шахову корону
Виняток у нашому списку. Бо як обрати одного, коли у фінальному протистоянні за звання чемпіона світу ФІДЕ грають двоє українців?
Руслан Пономарьов проти Василя Іванчука.
У тому матчі переміг Пономарьов – 4,5:2,5. У 18 років він став наймолодшим чемпіоном світу ФІДЕ. Іванчук натомість ще раз підтвердив статус одного з найвидатніших шахістів свого покоління, якому так і не судилося заволодіти світовою короною. Сам факт суто українського фіналу чемпіонату світу залишається унікальним епізодом нашої спортивної історії.
2003. Анна Безсонова. Королева елегантності
Так називали українську художню гімнастку, яка своїми виступами зачаровувала глядачів у всьому світі.
Важливо, що краса її програм поєднувалася з результатами. На чемпіонаті світу 2003 року в Будапешті Безсонова стала дворазовою чемпіонкою світу, вигравши вправи з обручем і булавами. Крім того, вона здобула срібло в абсолютній першості.
Анна стала одним із символів української школи художньої гімнастики та натхненням для нового покоління спортсменок, серед яких і бронзова призерка Олімпіади-2016 Ганна Різатдінова.
2004. Андрій Шевченко. «Золотий м’яч»
Слова тут зайві. Український форвард Андрій Шевченко став володарем найпрестижнішої індивідуальної нагороди у футболі – «Золотого м’яча».
Того року Шева також став чемпіоном Італії з «Міланом» і найкращим бомбардиром Серії А. Здається, у ті часи половина України вболівала за «Мілан», а на дитячих майданчиках у дворах бігали десятки маленьких «Шевченків».
2005. Юрій Кримаренко. Перемога андердога
У 2005 році Юрій Кримаренко поїхав на чемпіонат світу з легкої атлетики далеко не головним фаворитом у секторі для стрибків у висоту.
Але він був проти.
У фіналі українець узяв планку 2,32 м і сенсаційно став чемпіоном світу в Гельсінкі.
Один старт – і спортсмен, якого не називали серед основних претендентів на золото, назавжди вписав своє ім’я в історію української легкої атлетики.
2006. Олександр Шовковський. Майстер пенальті
Головною спортивною подією 2006 року для України без сумніву став чемпіонат світу з футболу. Збірна Олега Блохіна вперше в історії кваліфікувалася на світову першість – ще й з першого місця у відбірковій групі. Українці дійшли до чвертьфіналу, де поступилися майбутнім чемпіонам світу – італійцям.
А головним героєм історичного походу став Олександр Шовковський. В 1/8 фіналу проти Швейцарії СаШо відбив два пенальті, ще один удар суперника прийняла на себе поперечина. Україна виграла серію 3:0, а Шовковський став першим воротарем в історії чемпіонатів світу, який не пропустив жодного м’яча в післяматчевій серії пенальті.
Повторити це змогли лише через 16 років – на ЧС-2022 марокканець Яссін Буну також не пропустив у серії проти Іспанії.
2007. Василь Вірастюк. Знову найсильніший
Про українського силача світ гучно заговорив ще 2004 року, коли Вірастюк виграв World's Strongest Man – найвідоміший турнір у світі стронгмену. За три роки Василь підтвердив свій статус, перемігши на чемпіонаті світу IFSA.
Так Вірастюк став першою людиною в історії, яка виграла і World's Strongest Man, і світову першість IFSA. А в самій Україні його прізвище фактично перетворилося на синонім надзвичайної фізичної сили.
2008. Ольга Харлан. Сходження майбутньої GOAT
Ольга Харлан – рекордсменка України за кількістю олімпійських медалей – уперше по-справжньому гучно заявила про себе на Іграх-2008 у Пекіні. 17-річна українка у складі жіночої збірної стала олімпійською чемпіонкою з фехтування на шаблях.
Попри юний вік, Харлан уже тоді була однією з лідерок команди. У фіналі проти Китаю вона завдала 22 із 45 українських уколів. А перед останнім боєм Україна програвала 36:40. Харлан вийшла проти Тань Сюе, виграла свою сутичку 9:4 і принесла Україні перемогу – 45:44. Цікаво, що тренером тієї команди був Вадим Гутцайт – олімпійський чемпіон 1992 року в команді, колишній міністр молоді та спорту України та президент Національного олімпійського комітету.
Станом на сьогодні Харлан має шість олімпійських медалей: два золота, одне срібло і три бронзи. Жоден спортсмен незалежної України не здобув більше.
2009. Василь Ломаченко. Нестримний чемпіон
До 2009 року Василь Ломаченко вже був олімпійським чемпіоном Пекіна, а на світовій першості в Мілані додав до колекції титул чемпіона світу. Його аматорська кар’єра в підсумку стане однією з найуспішніших у сучасному боксі: два олімпійські золота і два титули чемпіона світу. У професіоналах Ломаченко теж досяг вершини, ставав чемпіоном світу в трьох вагових категоріях.
Водночас після початку повномасштабного вторгнення його постать стала для українського суспільства значно суперечливішою. Ломаченко долучився до територіальної оборони на початку великої війни, але його подальші публічні висловлювання й дописи, зокрема пов’язані з УПЦ МП, неодноразово викликали гостру критику.
2010. Ольга Саладуха. Найкраща в Європі
Українська легкоатлетка приїхала на чемпіонат Європи в Барселону голодною до великих перемог. І свій шанс використала.
Саладуха стала чемпіонкою Європи в потрійному стрибку з результатом 14,81 м, продовживши українські традиції в цій дисципліні. Це був лише початок її найкращого періоду. Наступного року Ольга стане чемпіонкою світу, а 2012-го додасть до колекції бронзову медаль Олімпійських ігор у Лондоні.
2011. Володимир Кличко. Пік домінування
Володимир Кличко тоді переміг британця Девіда Хея й забрав його пояс WBA, додавши його до своїх титулів IBF і WBO.
Так у надважкій вазі склалася унікальна ситуація: усі чотири головні чемпіонські пояси опинилися в одній родині. Володимир володів титулами WBA, WBO та IBF, Віталій – WBC.
2012. Олександр Усик. Гопак у Лондоні
Літо 2012-го було багатим на спортивні події для України. Країна разом із Польщею вперше приймала чемпіонат Європи з футболу, а в Лондоні проходили літні Олімпійські ігри.
Саме там уродженець Сімферополя Олександр Усик став олімпійським чемпіоном у важкій вазі. Після перемоги у фіналі українець просто на ринзі станцював гопака, створивши один із найвпізнаваніших кадрів українського спорту тих років.
Усе, що відбулося з його кар’єрою далі, – уже історія світового боксу.
2013. Богдан Бондаренко. Один із найкращих легкоатлетів планети
Сезон Богдана Бондаренка був не просто успішним – він був феноменальним.
Українець став чемпіоном світу зі стрибків у висоту, підкоривши у фіналі в Москві 2,41 м, виграв загальний залік Діамантової ліги й перетворився на одну з головних зірок світової легкої атлетики. Та сама висота 2,41 м, яку він уперше взяв у Лозанні, була найкращим результатом у світі з 1994 року.
За підсумками сезону Бондаренка визнали найкращим легкоатлетом Європи.
Через три роки в Ріо він додасть до власної колекції бронзову олімпійську медаль.
2014. Віта Семеренко, Валентина Семеренко, Юлія Джима, Олена Підгрушна. Золото в найтяжчі дні
Взимку 2014 року, поки в Києві тривала Революція Гідності, Росія приймала зимові Олімпійські ігри в Сочі.
21 лютого, буквально наступного дня після найкривавіших подій на Майдані, жіноча збірна України з біатлону в складі Віти Семеренко, Юлії Джими, Валентини Семеренко та Олени Підгрушної вийшла на естафету.
Українки випередили росіянок і норвежок та змусили Сочі слухати гімн України. Це було лише друге золото України за всю історію зимових Олімпіад.
2015. Олег Верняєв. Становлення гімнаста найвищого класу
Саме 2015 року Олег Верняєв остаточно закріпився серед еліти світової спортивної гімнастики. Він став абсолютним чемпіоном Європи, а також захистив європейський титул на паралельних брусах. На перших Європейських іграх у Баку Верняєв додав до цього золото в особистому багатоборстві.
А справжній олімпійський пік настав наступного року в Ріо: Верняєв став чемпіоном на паралельних брусах і здобув срібло в особистому багатоборстві, де поступився легендарному Кохею Утімурі.
2016. Юрій Чебан. Золотий заїзд – знову
На Олімпійських іграх у Ріо Юрій Чебан удруге поспіль виграв золоту медаль у каное-одиночці на дистанції 200 метрів.
Захистити олімпійський титул – саме по собі рідкісне досягнення. Зробити це в спринтерській дисципліні – тим більше. Загалом Чебан завершив олімпійську кар’єру з трьома медалями: двома золотими та бронзовою.
2017. Еліна Світоліна. Становлення прими українського тенісу
П’ять титулів WTA за сезон, третє місце у світовому рейтингу і статус однієї з найстабільніших тенісисток планети. 2017-й став для Еліни Світоліної роком остаточного прориву в еліту.
Особливо вражала серія на великих турнірах: українка стала першою тенісисткою в історії, яка виграла три турніри WTA 100 за один сезон – у Дубаї, Римі та Торонто.
2018. Дар’я Білодід. Переписала історію дзюдо
Вона стала наймолодшою чемпіонкою світу в історії дзюдо – і цим майже все сказано. 17-річна Дар’я Білодід у фіналі чемпіонату світу перемогла японку Фуну Тонакі й побила віковий рекорд легендарної Рьоко Тані.
Українська «анаконда» надзвичайно швидко зійшла на вершину свого виду спорту, а наступного року ще й захистила світовий титул. На Олімпіаді в Токіо Білодід додала до своєї колекції бронзову медаль.
2019. Олексій Середа. 13-річний чемпіон
У Білодід першість перехопив Олексій Середа. На домашньому чемпіонаті Європи зі стрибків у воду в Києві він виграв змагання з індивідуальних стрибків з 10-метрової вишки.
На той момент українцеві було лише 13 років. Так Середа став наймолодшим чемпіоном Європи зі стрибків у воду в історії.
Відтоді він перетворився на одного з лідерів української збірної, регулярно здобуває нагороди чемпіонатів Європи та світу й уже встиг виступити на двох Олімпіадах.
2020. Олексій Новіков. Українська школа силачів
Після завершення професійної кар’єри Василя Вірастюка в Україні виросло нове покоління силачів.
Одним із його головних представників став Олексій Новіков.
У 2020 році 24-річний українець виграв World's Strongest Man і через 16 років після Вірастюка повернув титул найсильнішої людини планети в Україну.
Українська школа стронгмену вкотре нагадала світові про себе.
2021. Жан Беленюк. Золото з другої спроби
Жан Беленюк їхав ще на Олімпіаду-2016 у Ріо одним із фаворитів турніру з греко-римської боротьби, але тоді зупинився за крок від вершини й здобув срібло.
У Токіо він приїхав завершити розпочате. Беленюк виграв олімпійський турнір у категорії до 87 кг і приніс Україні єдину золоту медаль тих Ігор.
Лебединою піснею борця стала Олімпіада-2024 у Парижі, де він здобув бронзу й завершив кар’єру з повним комплектом олімпійських нагород.
2022. Олександр Абраменко. Знову він, знову єдиний
«Приїздити на Олімпіаду і привозити медалі – це моя робота», – сказав Олександр Абраменко після срібної медалі зимових Ігор у Пекіні.
Не збрехав. Як і чотирма роками раніше в Пхьончхані, він став єдиним українським спортсменом, який здобув медаль на зимовій Олімпіаді. У 2018-му це було золото, у 2022-му – срібло.
Так Абраменко став першим українцем, який виграв дві олімпійські нагороди у фристайлі, і одним із найуспішніших представників зимових видів спорту в історії незалежної України.
2023. Ярослав Амосов. З війни – на бій
Чемпіон Bellator Ярослав Амосов жив в Ірпені й після початку повномасштабного вторгнення відклав спортивну кар’єру, щоб долучитися до оборони України.
Його історія з чемпіонським поясом швидко стала символічною. Мати спортсмена сховала трофей у підвалі будинку, і після звільнення Ірпеня Амосов знайшов його неушкодженим. У лютому 2023-го українець повернувся в клітку.
Його суперником став Логан Сторлі. Амосов провів п’ять раундів, переміг одностайним рішенням суддів і захистив титул Bellator. Від оборони власного міста – до захисту чемпіонського поясу. Голлівуд відпочиває.
2024. Ярослава Магучіх. Королева висоти
Вона вже декілька років була серед найкращих стрибунок у висоту світу, але для абсолютної величі Ярославі Магучіх бракувало двох речей: олімпійського золота і світового рекорду.
У 2024 році українка вирішила забрати все. 7 липня в Парижі Магучіх перестрибнула планку висотою 2,10 м і побила світовий рекорд Стефки Костадінової, який тримався з 1987 року.
А менш ніж за місяць повернулася на той самий стадіон і стала олімпійською чемпіонкою Парижа. Світовий рекорд і олімпійське золото за одне літо. Браво.
2025. Данило Явгусишин. Український фурор у сумо
Ще на початку 2025 року Данило Явгусишин, відомий у Японії як Аонішікі Арата, тільки готувався дебютувати в макуучі – найвищому дивізіоні професійного сумо.
У березні 21-річний уродженець Вінниці вперше вийшов на дохйо серед найсильніших, а вже в листопаді виграв Kyushu Basho і став першим українцем – володарем Кубка імператора у найвищому дивізіоні. За кілька днів його підвищили до озекі – другого за статусом рангу в сумо.
Станом на серпень 2026 року в Аонішікі вже три Кубки імператора. Після тріумфу на липневому турнірі в Нагої він повернув собі ранг озекі, а розмови про можливе майбутнє підвищення до йокодзуни – найвищого рангу в сумо – стають буденними.
2026. Марта Костюк. Найкращий сезон у кар’єрі
2026-й ще не закінчився, але Марта Костюк уже зробила достатньо, щоб потрапити до цього списку.
У квітні українка виграла турнір WTA 250 у Руані. А за два тижні у Мадриді вона видала найкращий турнір у кар’єрі на значно вищому рівні. Там Костюк перемогла Джессіку Пегулу, Лінду Носкову, Анастасію Потапову, а у фіналі – Мірру Андрєєву (6:3, 7:5). Так Марта вперше в кар’єрі стала чемпіонкою WTA 1000.
Перемога продовжила її найкращу на той момент переможну серію в кар’єрі до 12 матчів поспіль. А рік ще триває...
2027…
2028…