Українське суспільство активно обговорює мирні переговори, є певні очікування, і їхній рівень достатньо високий. Хоча немає жодних об'єктивних ознак того, що Росія бажає припинити війну. Особисто мені такі очікування нагадують ситуацію кінця 2023 року, коли буквально з кожної праски лунало про «вихід на кордони 1991 року». Цього, звісно, не трапилось, що для багатьох українців стало потужним фактором демотивації.
Питання до Ігоря: як інформація про перемовини, заяви про прогрес у них впливають на настрої на фронті, чи вірять військові у перспективи миру?
Ігор Оболєнський (Корнет): Як впливає? Ніяк не впливає. Військо завжди готувалося і готується до роботи. Ми є продовженням політики: як скаже Верховний головнокомандувач, так військо і виконає. Тому маємо великі надії, що це може бути, але усвідомлюємо, що довіряти Московії, їхнім «бумажкам» не можна. Є приклад Грузії, Чечні. Їхні папери працюють, тільки коли ми з вами сильні. Коли наше військо чітко на своєму місці. І тільки тоді, коли суспільство вірить у свою державу і підтримує її.
Павле, як військовий, який зараз обіймає політичну посаду, чи не вважаєте, що не варто давати людям надії, які майже напевно не справдяться?
Павло Паліса: Надія — це, напевно, така суб'єктивна реакція кожної особи на результат, якого вона очікує.
Я погоджуюся зі словами Ігоря. У будь-якому разі Збройним силам і загалом Силам оборони треба робити свою роботу, не зважаючи на будь-які політичні фактори, дипломатичні події щодо мирних перемовин. Ми з вами розуміємо, Росія навіть після мирної угоди чи перемир'я нікуди не дінеться. Це перший момент.
Другий момент. Ми продовжуємо боротьбу. І якщо на дипломатичному треку є можливість досягти потрібних Україні результатів, чому ні? Будь-яку можливість треба використовувати.
За інформацією іноземних медіа, США готові надати нам певні гарантії безпеки, якщо ми погодимося на вихід української армії з Донецької та Луганської областей. Ігорю, як такі вимоги й перспективу сприймають українські військові?
Ігор Оболєнський (Корнет): Це дуже важливе питання, тому що, нагадаю, Президент сказав, що наша держава суверенна, і ми цього дотримуємось. Ми тільки за перемовини, це великий крок уперед. Нагадаю, що ми воюємо мобілізованим військом, що не так і легко.
Ми зустріли противника професійним військом. Нація і військо зробили максимум, щоб зупинити його. Нація долучається до Збройних сил, Національної гвардії, Сил оборони, до супротиву для того, щоб воювати з ним. Але ж ви повинні розуміти, що це вже не те військо, яке було. І от коли ви питаєте, як ми на це дивимося, — звісно, що негативно, але якщо це буде вимушено і продумано, це вже момент дискусії. Чому? Тому що наше військо зараз на рівні командира роти, навіть уже командира батальйону — це мобілізовані люди.
І Павло зі мною, думаю, погодиться: ми маємо велику потребу в навченості. Уся війна, яка в нас була до цього, навіть ще рік тому, була на чуйці. Рівень командира роти — цивільна людина, яка прийшла у військо. Ваше очікування від війська: людина одягає піксель або іншу форму і одразу повинна знати всі тактики дії. І ми, як суспільство, вимагаємо від війська: «Чого ви так слабко воюєте?» А ми сформували з вами питання до війська – що ми від нього очікуємо, чому нам треба навчитися, які знання отримати?
Давайте проведемо аналогію: візьмемо будь-яку людину з вулиці і одягнемо її у лікарський халат. Ви підете до неї на операцію? Ні. А чому? Чому ми тоді очікуємо від війська, що усі різко стали розумними, професійним військом. Нагадаю, що війна — це наука, пов'язана з мистецтвом. Якщо науку ми з вами опановуємо, вивчаємо, то досвід і мистецтво треба здобувати. І це вже оперативний рівень, інша глибина застосування військ. Війна на чуйці закінчилась. Усі тактичні елементи закінчились приблизно пів року тому.
Коли я починаю зустрічатися з противником на полі бою, це вже шахи. Ми вивчаємо нашого противника, командира бригади мінімум: де він навчався, які знання отримав. Якщо ми попадаємо на якогось молодого офіцера російської армії, це легко, з ним можна працювати — він так само на чуєчці вихований. Якщо тільки людина має оперативні знання і вище, закінчувала правильну школу, там уже важко працювати.
Поле бою зараз розширено мінімум до 10 км — це дуже швидке виявлення/знищення. Навіть малі групи москалів вже нормально не працюють. І наші малі групи теж нормально не працюють. Тому зараз основне питання до нас: чого ми хочемо, щоб наше військо навчилося і чого б воно нам дало? Тоді не буде питання про відхід або ще щось інше.
Павле, бачу, ви киваєте, погоджуєтеся з Ігорем?
Павло Паліса: Так, погоджуюсь з баченням Ігоря. Нам треба добре продумати, які цілі стоять перед Силами оборони і що нам, як державі і суспільству, треба зробити для того, щоб Збройні сили, Сили оборони гарантовано могли захистити українську державність.
Я погоджуюсь з питанням підготовки. Це довгий шлях. І армія, яка масштабувалася з початку повномасштабної війни більше ніж у четверо, потребує якісної підготовки. В людей треба вкладати. Це вимагає ресурсів, часу. І я хочу висловити сподівання, що ми все-таки зможемо перебудувати свою стратегію розвитку Збройних сил на те, щоб воювати розумно, винахідливо, ефективно.
Що означатиме для оборони України втрата «поясу фортець». І що відповісти тим, хто говорить про те, що відмова від територій – капітуляція?
Павло Паліса: Для того, щоб відповісти на ваше запитання, треба розуміти, що ви вкладаєте у поняття «капітуляції».
Ігор Оболєнський (Корнет): Можна я додам? Це дуже провокативне питання, тому що ми з вами можемо повернутися до математики. Повторюсь, війна — це мистецтво і наука. Дайте мені, будь ласка, розуміння щодо західних партнерів, скільки ми будемо отримувати БК, скільки — допомоги. Тоді я вам розрахую і скажу, будемо ми відходити чи ні. А зараз міркувати, відійдемо ми або ні, я думаю, недоцільно. Ні військо, ні Президент, ні Павло, ми не хочемо відходити. Ми робимо свою роботу. Політична влада робить максимум на своєму рівні, ми — на своєму. І, повірте, це останнє, про що ми думаємо.
Але ми повинні з вами зберегти нашу державу інституційно. Давайте згадаємо 14-й рік, як все почалося. Давайте згадаємо Крим. Чого ми зараз про Крим мовчимо? В нас дуже багато проблем, але нічого страшного. Ми еволюціонуємо. Ми стаємо щоразу кращими. Борис Ґудзяк сказав, що Президент вже не той, який був на початку, він набагато сильніший. І ми, як нація, набагато сильніші. І ми це розуміємо. Багато людей, які були виховані в ті часи (СРСР. — С.К.), як і європейці, зокрема посли, приїжджають, дивляться на нас, як на побитих людей, і питають: «Як же ж ви воюєте з цією Московією?» Це люди, яких виростили так, що СРСР непереможний. Вони з цією ментальністю, з цією парадигмою світу приїжджають до нас і ніяк не можуть зрозуміти, що ми вже не четвертий рік, а 12-й рік поспіль воюємо з ядерною державою і знищуємо їх.
Павло Паліса: Я все-таки хотів би повернутись до питання капітуляції. Термін «капітуляція», якщо коротко, означає відмову від збройної боротьби і прийняття мирної угоди на умовах ворога. Україна не збирається капітулювати.
Хотів би нагадати всім, які цілі перед собою ставила Московія, розпочинаючи повномасштабну війну: демілітаризація, денацифікація. Розберемо коротенько і перше, і друге.
Демілітаризація. Ми перестали чинити збройний опір? Ні.
Ігор Оболєнський (Корнет):У нас діти в школах зараз займаються і мілітаризуються набагато більше, ніж раніше.
Павло Паліса: Україна насправді має найбоєздатнішу армію в Європі станом на зараз. Об'єктивно.
В денацифікацію російські пропагандисти вклали питання самого права існування української держави і права українців мати свою державу. Ви десь бачите ознаки денацифікації у їхньому розумінні? Ні.
Будь-які територіальні питання, на мою думку, повинен вирішувати український народ. Яким способом? Волевиявленням.
«Захоплення Запорізької і Херсонської областей станом на зараз виглядає як фантазія»
Які основні виклики для Сил оборони у 2026 році? Як змінюється війна, які загрози, тенденції, сценарії 26 року ви бачите?
Павло Паліса: Наша розвідка каже, що плани у росіян не змінились. Задача до кінця березня — початку квітня російським військам — вийти на адмінкордони Донбасу. Ці задачі незмінні були і протягом минулого року, вони мільйон раз переносилися, і я особисто не бачу спроможностей у Рашки виконати цю задачу у визначений термін.
Окремо у росіян є плани на створення буферної зони Харківська, Сумська область, по максимуму — в Дніпропетровській області і Запорізький напрямок. Створення в майбутньому сприятливих умов, які дозволять їм розпочати захоплення Запорізької і Херсонської областей у їхніх територіальних межах.
Станом на зараз, це виглядає як фантазія.
Південь України? Одеса, Миколаїв?
Павло Паліса: На стратегічному рівні, звичайно, вони ці питання розглядають. Але я впевнений, що, об'єктивно оцінюючи власні спроможності, топ російського генералітету поки не дивиться в тому напрямку.
Це по планах, а як щодо сценаріїв на 2026 рік?
Павло Паліса: Донбас — це першочергова задача, яку будуть виконувати російські війська. І Запорізький напрямок — створення умов для отримання будь-якого оперативного успіху. Що намагалась зробити Росія у цій війні: швидко досягти стратегічного успіху і в процесі стабілізації лінії фронту створити умови для досягнення оперативного успіху. Наша задача була не дати їм можливості реалізувати оперативний успіх, забезпечити стабільність лінії зіткнення.
Станом на зараз оперативний успіх за чотири роки війни змогли реалізувати тільки українці. Херсон, Харків. І ще, заради справедливості, на початку війни, напевно, можна рахувати частину тимчасово окупованої території Запорізької області. Але тут ми спишемо, напевно, на ефект раптовості.
Ігор Оболєнський (Корнет): Скажу за свій регіон, харківський, де ми стоїмо. Я думаю, ви всі бачили Куп'янську операцію. Тому, повірте, вони брешуть дуже багато. Те, що показують там по їхньому телебаченні, майже 70 % — це брехня.
Повернемось до їхніх планів. Можу сказати за шматок з території, на якій стоїть 2-й корпус НГУ «Хартія»: там у противника нічого не виходить і не вийде. Щоб ви розуміли, протягом двох місяців противник намагається штурмовими діями зайти в напрямку Харкова вздовж певних річок. Але завдяки розвідці, як Павло сказав, завдяки нашій команді, було зрозуміло, де вони йдуть, як вони йдуть. І за два місяці вже перемелено приблизно 700 штурмовиків, а всього заходило 1500.
Але ви цього не відчуваєте, і в медіа цього немає. Це добре. Значить, ми правильно робимо нашу роботу. Це і є наша мета. Це і є зупинка фронту. Це не буде сталим, як Велика китайська стіна – і ні кроку назад. Ні. Це буде певна глибина, 10-20 км, де ми будемо забирати, вони будуть щось намагатися. Ми повинні зробити так, щоб їм це стало невигідно. І ми йдемо до цього. Але це все залежить знову від навченості. Повірте, нам дуже не вистачає офіцерів оперативного рівня. Павло правильно сказав щодо оперативної роботи противника: оперативно вони непогано шукають слабкі місця, але вони програють нам тактично. На тактиці наші воїни, офіцери, сержанти, в яких є бажання і воля до перемоги, вони ефективніші.
Зараз наша основна задача — підтягнути оперативний рівень нашого війська. Як тільки це станеться, повірте, це буде найвищий хірургічний рівень. Ми на це дуже сильно сподіваємось.
І повторюсь за Харківський регіон: ні, у них це (захопити. — С.К.) не вийде. 100%.
«Росіяни спроможні швидко масштабувати технологічні рішення. Ми переважаємо у децентралізації і якості»
Війна від року в рік технологічно змінюється. Яких озброєнь нам зараз не вистачає критично, що буде найголовніше у 26-му році?
Ігор Оболєнський (Корнет): Ми розуміємо це питання, всі хочуть отримати якусь пігулку, як в «Матриці»: дайте це, і все буде добре. Повторю свою позицію: навченість офіцерів оперативного рівня. Це основне.
Це важливо, але зброя і засоби, однак, потрібні. Зрозуміло, що від партнерів нам треба все і одразу, а так не буває. Що реально критично, що реально пріоритетно? І що із цього ми можемо виробляти в Україні, тому що, за заявами багатьох виробників, потужності простоюють.
Павло Паліса: Цікаве питання. Дві категорії основних для потреб на цей рік хотів би назвати. Перше — це ППО, системи і ракети. В жодній країні Європи немає такої потужної ППО, яка зараз в Україні, за всіх проблем і недоліків. І все одно цього недостатньо. Хлопці стараються, працюють досить ефективно. Наведу приклад. Останній великий удар — це 18 (аеро)балістичних, 16 крилатих ракет і в районі 340 безпілотників по типу «Шахед» та «Герань». Результат роботи ППО — це 16 балістичних, 14 крилатих і понад 300 «Шахедів» та «Гераней». Непогано, правильно? Але за один удар вилетіло 25 ракет PAC-3. Нагадаю, спроможності американської сторони з виробництва у місяць — 55 одиниць, станом на 25 рік. Уявіть, які це обсяги у коштах і у часі.
І другий момент щодо важливості сил і засобів на наступний рік — все те, що треба для контролю «малого неба». Дрони зараз рулять полем бою. Щоб здобути на полі бою перевагу, треба розвивати свою безпілотну складову і не давати реалізовувати перевагу руським.
Якщо в процентному співвідношенні, розвиваючи своє виробництво, наскільки ми можемо закрити потреби? Бо ж повторюся, виробники апелюють до того, що виробництва не завантажені так, як вони могли б.
Ігор Оболєнський (Корнет): Які? Скажіть нам, будь ласка. Бо певних дій нам не вистачає. На НРК у нас черга. Дайте прямий зв'язок, будь ласка.
Глобально, який процент того, що ми досі не робимо, ми можемо випускати? І чого саме?
Павло Паліса: Складні системи ППО, ракетне високоточне озброєння. Тут питання спроможностей і ефективних засобів західного зразка, і наскільки вони показують себе на полі бою. Це раз. І спроможність нашої промисловості відтворити це або удосконалити до того рівня, якого вимагає поле бою.
Скільки часу нам на це потрібно?
Павло Паліса: По різних зразках озброєння терміни абсолютно різні, це зрозуміло.
Щодо недозавантаженості спроможностей нашого ОПК — це чудово, що у нашого ОПК є такі спроможності. Але треба розуміти, що це й питання грошей та ресурсів, вони в нас теж обмежені.
Ігор Оболєнський (Корнет): Плюс давайте поставимо питання: а ракетне паливо ми виробляємо? Які треба складники для нього? Вибухову речовину ми виробляємо? Які треба складники? Де їх брати? Тому це відкрите питання. Ми можемо налагодити виробництво мільйона дронів, без питань. Питання – чим його спорядити? Тут уже питання іде вище, ніж ми з Павлом можемо відповісти.
Давайте продовжимо тему технологічності війни, як вона змінилася для нас і для росіян за минулий рік? У чому вони нас технологічно переважають, в чому ми — їх? Як ми можемо змінити цю ситуацію?
Ігор Оболєнський (Корнет): Що стосується поля бою, вони якісно переважають в РЕРі (радіоелектронна розвідка) і РЕБі. Дуже якісно.
Плюс, як кажуть, «мале небо» — це радари малої дальності. Їх просто дуже багато, вони їх виробляють, у них є компоненти, дай Боже, щоби санкції їх притискали. Але вони дуже якісно це роблять.
Плюс FPV-дрони. І вибухівки у них скільки хочеш. Тому вони швидко масштабують виробництво, швидко їх доставляють до «кінцевих» споживачів. Але великий плюс у тому, що вони неякісно їх використовують. Тому ви часто чуєте лише за один підрозділ — [центр] «Рубікон». Решта не такі якісні, як ви думаєте. І це нам плюс. Кількість є, якості немає.
Ми у чому переважаємо?
Ігор Оболєнський (Корнет): В НРК, в роботі інженерних і імітаційних засобів. Щоб ви розуміли, наприклад, є такий радар «Рада», специфічний, дорого коштує. От на один радар «Рада» виставляється, наприклад, в Другому і Третьому корпусі Збройних сил (ми часто співпрацюємо разом) п'ять імітацій. Їх друкують на 3D-принтері, один в один, навіть певні кухонні засоби виробляють так, щоб йшло випромінювання. Противник засікає, завдає удару. В нас вже є підбірка відео, у яких противник звітує, що разів 20-30 уразив і радари, і певні засоби. А ми сидимо і кажемо: «Добре, дякую». Тому ми починаємо бути хитрішими.
Павло Паліса: Я би хотів би додати: росіяни шляхом директивного управління спроможні швидко масштабувати певні технологічні рішення. Ми ж їх переважаємо у децентралізації і у якості. Зауважте, росіяни за чотири роки війни так і не народили жодного важкого дрона, який би дав їм перевагу у «малому небі». Важкі дрони — запитайте будь-якого командира підрозділу що піхотного, що безпілотних систем — дають перевагу на полі бою на тактичному рівні. Я навіть часто чую прохання нагородити тих, хто придумав ці дрони.
В чому руські нас поки обігнали — це в кількості оптоволокна. Я думаю, вони задумували ту історію, як game changer. Хочу висловити сподівання, що цього року ми їх доженемо за кількістю і якістю.
У нас є такі технологічні спроможності?
Павло Паліса: Так.
«Один оператор, який сидить в Києві, може планувати роботу п'яти-шести НРК зі штучним інтелектом (на фронті)»
Ігорю, розкажіть про свій НРК. Деякий час тому ми були на базі «Хартії», безпосередньо бачили його, він активно у вас використовуються на різних напрямках по-різному. За вашими словами, це одна з наших технологічних переваг, ви активно розвиваєте цей напрямок, і є охочі виготовляти їх у достатній кількості.
Ігор Оболєнський (Корнет): Щоб всі розуміли, на даний час НРК закриває у «Хартії» майже 80 % логістики переднього краю. Якщо говорити про дистанцію до п'яти кілометрів – це близько 40 %. Ми вже навіть розробляємо певні НРК, які підвозять боєприпаси до 152-міліметрових гармат, а не тільки їжу та воду.
Але й противник теж не стоїть на місці. Він шукає можливість уражати. Ми йдемо вперед і розуміємо, що на даний час один НРК, який коштує 1,2 млн і може перевозити 250-300 кг, вже не ефективний від трьох кілометрів. Ми зменшуємо його вагу, робимо більше НРК. Але це що? Правильно, це більше операторів. Кожен НРК — це один оператор. Ми йдемо далі. Зараз у нас вже працює штучний інтелект, є програма, де видно щоденні виїзди/заїзди. Війна повністю ведеться технологічно в iPhone. Доходить до того, що один оператор, який сидить, наприклад, в Києві, може планувати роботу п'яти-шести НРК зі штучним інтелектом. Задача людини — фізично вивести його на точку запуску.
Зараз розробляються бойові модулі — починаючи від кулеметів, закінчуючи вогнеметами. Нещодавно на Куп'янському напрямку вони знову розрились з однієї труби, і саме НРК під'їхав, закинув туди під 150 кг вибухівки, зробив велику яму, ми за це йому подякували.
Тому це майбутнє, це буде. І зараз уже певні НРК розробляються для будівництва, тому що ми отримали непоганий досвід на Куп'янському напрямку. Повірте, скоріш за все, лінія сенсорів буде складатися як із розвідки, так і з бойових модулів. Але це ми знову повертаємося до навченості. Як нам зараз прописати і вкласти командиру батальйону тактику застосування — це рівень хірурга.
Ми нікуди не дінемося: основною буде навченість особового складу на оперативному рівні. Це до 150 км. Тобто кожен офіцер повинен на такому рівні планувати дії свого підрозділу. А це десятки тисяч людей у нього в підпорядкуванні.
Але НРК розвивається. Дай Боже, Т-1000 (серія автономних роботів у циклі фільмів «Термінатор». — С.К.) скоро буде.
«По мобілізації зараз не може бути простих рішень»
Саме час поговорити про людей. Керівник фонду «Повернись живим» Тарас Чмут наприкінці минулого року написав, що «на фронті наростає стратегічна криза». Згодом, в інтерв’ю «Суспільному» він уточнив, що бачить ознаки такої кризи «по ситуації на полі бою, де динаміка втрати позицій, відступу збільшується, і очевидних перспектив до зміни немає. По відгуку з боку військ – на всіх рівнях, у всіх родах, видах, відомствах і службах. По загальній оцінці стану справ». І що вона пов'язана насамперед з недостатньою укомплектованістю наших підрозділів.
Ви згодні з такою оцінкою?
Павло Паліса: Частково — так. Будемо відвертими, на четвертому році війни важко забезпечити потребу фронту у людях на такому рівні, на якому нам би хотілось. Для того, щоб одразу отримати оперативну перевагу і її реалізацію на стратегічному рівні.
Я в багато у чому згоден з твердженнями Тараса. І високий рівень виснаження у піхотних підрозділів був навіть у той час, коли я був командиром бригади. Маючи позитивну динаміку по мобілізації за останніх сім місяців, я думаю, ми створили умови, за яких хоч частково зможемо усунути виснаження підрозділів. Я зараз кажу про піхоту.
Не буду вдаватися в деталі, але, за моїми оцінками, за моїми сподіваннями, ми промоніторили перший місяць роботи певних рішень, дістали схвальний відгук від бригад, і будемо це питання далі супроводжувати. Думаю, десь за чотири-п'ять місяців ми значно полегшимо роботу тактичного і оперативного рівня. Усунемо певні операційні проблеми, які заважають бути ефективними з'єднанням на полі бою. І створимо умови для того, щоб ліквідувати хоча б частково питання фрагментації фронту, коли, умовно кажучи, підрозділ воює по запчастинах: одна частина бригади — на одному напрямку, друга — на іншому.
Ігорю?
Ігор Оболєнський (Корнет): Повністю згоден. В нас є проблеми. Буду відповідати тільки за свій підрозділ і за те, де ми стоїмо. Усі чули назву Mission Command (концепція управління військовими операціями, яка наголошує на децентралізації прийняття рішень, автономії підрозділів та ініціативі на нижчих рівнях командування. — С.К.)? Десь воно літає, ми так будуємо. А що таке Mission Command? На чому воно засновується, ніхто не розбирається.
Перша складова Mission Command — професійні компетентні люди, це основа, база. Далі йде навченість. І третє і найвище у цій пірамідці — це довіра. Коли ти довіряєш тим, хто стоїть ліворуч/праворуч, повірте мені, це найвищий дан. Як тільки це є, у нас все виходить. До довіри треба дати навченість. Ти будеш довіряти професійним людям.
До вашого питання про людей і виснаженість: як можна йти, якщо людина не професіонал? Повернімося до нашого прикладу з лікарем. Є тактична медицина: людина отримала знання з зупинки крові і підтримання життя впродовж 48 годин. Далі що? Далі ви чекаєте на лікаря, якому довірите своє життя або життя свого побратима. Так саме і з військом. Як тільки солдат, офіцер, командир батальйону, командир бригади відчуває довіру — значить, є компетентна людина з навченістю — в нас вже є успіх.
Павле, ви зазначили, що за останні сім місяців ситуація з мобілізацією покращилася. А от Кирило Олексійович Буданов, коли ще не був очільником Офісу президента, на майданчику клубу LB дослівно сказав, що мобілізація наглухо провалена. Кому вірити? Хто з вас оптиміст, хто — песиміст?
Павло Паліса: Дуже підступне питання (посміхається. — С.К.), але, я думаю, там був трошки інший контекст. Провалена не мобілізація, провалений інформаційний супровід мобілізації. Здається, мова була про це. Не маю сили не погодитись: так, інформаційний супровід мобілізації дійсно провалений.
Чому? І чому це досі не виправлено? Очевидно, що воно має свої наслідки.
Павло Паліса: По мобілізації зараз не може бути простих рішень і «срібних куль», особливо за чотири роки повномасштабної війни.
Скептикам хотів би нагадати світовий приклад проблем з мобілізацією набагато більших ресурсно країн — Сполучених Штатів в часи В'єтнамської війни. Навіть повернімося до конфлікту Ізраїля в Секторі Гази: скільки вони провоювали до того моменту, поки у них з їхньою системою мобілізації, з підготовленим резервом почалися проблеми.
Моя особиста думка: тут потрібна єдність суспільства в плані мобілізації. Розуміння того, що державу треба захищати. І ніхто, крім нас, цього не зробить.
То як покращувати медійну кампанію? Конкретно?
Ігор Оболєнський (Корнет): Он сидить Олександр Жиляєв (штаб-сержант та керівник маркетинг-проєктів 2-го корпусу НГУ «Хартія». — С.К.), він медійник, може розповісти. Це не до нас питання.
Ну, до Павла так точно, як профільного керівника.
Ігор Оболєнський (Корнет): Я хочу додати. Мобілізація — це довіра. Довіра в наш час будується на підготовці. І знову навченість. Як показати людині, що в неї все буде ок? У нас є яскравий приклад в бригаді «Хартія». Мобілізований, який тікав з навчального центру, під кінець повернувся, і каже: «Робіть, що хочете, але я в жодному разі не піду на передову». Під кінець сержант (в нас є дрилл-сержанти, які супроводжують людину і бачать її гарні якості) говорить: «В тебе круто виходить, будеш медиком». Ну, думає, медик – це нормально, нічого страшного. Він отримує якісну навченість в медицині. Як ви думаєте, яке в нього перше завдання? Так, він іде на штурм. Штурмовики попереду, а він, медик, позаду. Перше поранення в штурмовика, де отримав? Правильно, попереду.
І він розповідає: «Коли кулеметник ззаду працює, я як медик уже попереду зі штурмовиком відтягую (пораненого. — С.К.). У той момент я зрозумів, що я — в родині, що військо — це родина. І ті страхи, які були там, тут зникають».
Тому так, знімайте фільми, показуйте, що це не страшно. А по-друге, це наша держава. Ми всі повинні її захищати.
Павло Паліса: Медійно в цю тему мають активніше включатися місцева влада в регіонах і професійна спільнота журналістів. Проблеми у роботі ТЦК існують, і це не заперечується. Саме тому це одне з питань, яке має бути в фокусі нового міністра і потребує системних рішень. Водночас у публічному просторі переважає контент, побудований на поодиноких конфліктних ситуаціях, які часто подаються без контексту і масштабуються непропорційно. Поряд із критикою важливо показувати й іншу сторону — приклади коректної роботи, нормальної взаємодії з людьми і відповідальності на місцях. Включайтесь, журналісти, давайте хороші приклади.
Ігор Оболєнський (Корнет): Я підтримую. До нас дуже рідко стали їздити журналісти. І коли запитуєш, чого ви до нас не їдете, знаєте, яка фраза у відповідь? «У вас нудно, немає що показувати». Нудно — значить фронт зупинився. Але там «нудно». Павло правильно каже: включайтеся.
Павло Паліса: І є прохання до місцевої влади: в регіонах, на місцях вони теж відповідають за ці речі.
Наскільки мені відомо, в ОП є профільний заступник з регіональної політики — Віктор Микита. Зараз не знімається відповідальність з місцевої влади, з журналістів, ви правильно сказали, це спільна справа, але у вас є усі можливості щось змінити. Що конкретно потрібно зробити?
Павло Паліса: Я намагаюсь дати вам відповідь на ваше питання. Отже, узагальнюючи. Перше — простого рішення загалом щодо мобілізації немає.
Що може допомогти? Загальна всеукраїнська на всіх рівнях медійна кампанія з підтримки… я би взагалі виключив слово «мобілізація». Приєднуйтесь до Сил оборони.
«Якби не робота хлопців з ТЦК, фронт знаходився б по лівому берегу річки Дніпро»
Свіжа статистика від Генштабу. За минулий 25-й рік 10 % з поповнення війська забезпечив рекрутинг, 90 % — ТЦК. Звісно, це одне одного не скасовує. Як ви, Ігорю, оцінюєте ефективність кампаній «Хартії» з рекрутингу? Чи задоволені ви кількістю і якістю? І чому, на вашу думку, таке співвідношення?
Ігор Оболєнський (Корнет): Я задоволений роботою нашої команди, яка це організовує. Але не ніякий рекрутинг не замінить ТЦК, ніякий. Повернемось до усвідомлення, що це наша держава і що ми повинні її обороняти. Ми всі з вами воюємо зараз, просто на різних фронтах. Хтось на першій лінії, хтось в тилу. Всім важко. Але 90 % – фронт стоїть, тримається. І на цей момент немає такого, що нам критично не вистачає людей. Воно у нас працює.
І все-таки люди, які попадають в навчальні центри, починають вірити і ставати в стрій. І, повірте мені, їх уже не можна звідти вирвати, тому що вони розуміють, що таке родина, що таке держава. Ми, як в і Третьому корпусі, пояснюємо людині з самого початку, коли почалась війна, з ким і за що ми воюємо. В нас є дуже круті хлопці з Дніпра, взагалі нереальні з Кривого Рогу. Вони тільки зараз переходять на українську мову, але так ненавидять москалят, це тільки треба бачити. А коли прийшли у військо, казали: «Боже мій, нас змусили, я не хочу». Дайте два місяці такої підготовки, як в «Хартії», в «Третій», «Азові» чи інших підрозділах, де дух зароджуються, де всі розуміють, для чого ми це робимо.
У нас є дрилл-сержант, який приймає своїх 10 людей і два місяці з ними живе. Зарядки, підйоми, відбої, виходи – все з ними. І через два місяці він їх відпускає. Але уявіть, коли ці сержанти підходять до мене або до головного сержанта корпусу і, ледь не плачучи, кажуть: «Можна я вже з ними поїду? Це вже мої треті». Тобто вони готують і відпускають, а він хоче з ними піти. Настільки за два місяці з ними споріднився. Ось за що ми працюємо і за що ми воюємо. Це нас рятує.
Павле, можна якось масштабувати хороший приклад цих бригад?
Павло Паліса: Рекрутинг, навіть якщо вдасться збільшити його ефективність вдвічі, все одно не забезпечить того рівня, який забезпечує ТЦК.
Хочу відверто сказати: я прихильник жорстко карати корупційні прояви, порушення під час роботи, ми все-таки боремося за вільну і правову державу, але якби не робота тих хлопців з ТЦК, уявіть, де б зараз знаходився фронт? Орієнтовно по лівому берегу річки Дніпро. Тому тут теж треба віддати належне.
«Проєкт «18-24» — апробація базового контракту, який можна буде запропонувати мобілізованим»
За офіційною інформацією Генштабу, за програмою «18-24» в ЗСУ прийшло 2632, хай до 3 000 людей. При цьому, за моєю інформацією, на етапі обговорення ідеї та її затвердження, очікувалося, що це буде мінімум 8 тисяч на місяць. Головним драйвером самої ідеї були ви. Чому, на вашу думку, ця історія не спрацювала? Щось недорозрахували?
Павло Паліса: Перше і найголовніше: тут треба пам'ятати, що проєкт «18-24» — це була апробація базового контракту, який можна буде запропонувати і вже мобілізованим людям для розуміння якихось меж в плані терміну служби. Апробація механізмів впровадження.
Друге важливе — це питання підтримки вибору молоді, яка хоче приєднатися до Збройних сил України, додатковою мотивацією. Навіть за всього нашого бажання, і мого в тому числі, такий проєкт, як «18-24», все одно не здатен замінити питання мобілізації. І я би не сказав, що там є якісь провали чи недорозрахунки.
Я думаю, найближчим часом з новим керівництвом Міністерства оборони ми дотиснемо питання переходу на контракт, загалом, базово відштовхуючись від контракта, який був запропонований молоді 18-24.
Від себе хотів би додати, що, спілкуючись з командирами підрозділів, які набрали собі від відділення і далі контрактників за цією програмою «18-24», вони кажуть, навіть процитую одного: «Мені краще п'ять цих, ніж 30 мобілізованих».
Вони більш мотивовані?
Павло Паліса: Вони прийшли самі. Розуміють, для чого. Більше вкладаються у підготовку. У них ще є оцей юнацький драйв. Їхні життєві цінності дозволяють їм бути набагато агресивнішими і з більшою віддачею працювати на полі бою. Я дивився кілька інтерв'ю з хлопцями з 18-24 і відеозвіти про виконання ними бойових завдань, деколи аж волосся дибки стає, наскільки у них все, з одного боку, жорстко і цинічно, з іншого — професійно і впевнено.
Тому я все-таки не вважаю, що програма «18-24» зазнала краху. Це було і продовжує бути чудовим досвідом з певними поправками, коригуваннями для майбутніх програм і нарощування на цій базі переходу на контрактну армію.
Ігорю, у «Хартії» ви відчули ефект від «18-24»?
Ігор Оболєнський (Корнет): Так, невеличкий є. Але з 10 000 дзвінків у 2 000 випадків телефонує молодь. Зворотна медаль — батьки: треба поспілкуватися, подумати. Ми розуміємо: ті, хто дзвонить зараз, приходять через рік. Треба усвідомити, подумати, організуватися, щоб батьки це прийняли. Тобто це час. Я думаю, що правильно Павло каже: згодом ми відчуємо це зовсім по-іншому. Буде впевненість — будуть перші хлопці, які цей контракт закінчать. Є певні виплати, певні плюси. Ми ж не дуже любимо читати, всі люблять картинки. От зараз побачать, що так дійсно можна, і я думаю, що буде набагато краще.
«Для ротації потрібні нові офіцери… Навчання офіцера триває чотири роки»
Військові скаржаться, що одні бригади отримують більше поповнення, інші – мізер. Нещодавно на Ставці ухвалили рішення, згідно з яким кожна бригада, яка виконує бойові завдання на лінії зіткнення, щомісяця отримуватиме стабільну, визначену кількість мобілізованих. Ви були ініціатором такого рішення. Чому рішення про розробку нових принципів розподілу особового складу з'явилося тільки тепер і у зв'язку з чим?
Павло Паліса: Це певного роду операційна проблема. Президент, коли відвідує підрозділи на передньому краї, регулярно чує багато проблемних питань, серед яких в тому числі і питання забезпечення, поповнення особовим складом.
У обговоренні вирішення цього питання брало участь — відповідно до своїх компетенцій — багато військових фахівців, але потрібного результату одразу досягти не вдалося. Тому рішенням Ставки було визначено, що підрозділи, які залучені до виконання бойових завдань безпосередньо на лінії зіткнення, в один цикл базової загальної військової підготовки, який триває 51 день, буде отримувати визначену кількість особового складу. Не менше.
Звичайно, тут треба враховувати, що різні підрозділи виконують різні завдання, і тут є своя специфіка: активність противника, наскільки гаряча точка, місцевість. Багато факторів на це впливає, і не можна сказати, що кожному підрозділу треба однакова кількість людей, але якийсь базовий мінімум для того, щоб командир міг готувати для себе, для свого підрозділу своїх людей, ми зобов'язані забезпечити.
Ігорю, у вас це працює?
Ігор Оболєнський (Корнет): Так, я повністю підтримую Павла. В нас є база. Коли люди заходять в бригади, це кайфово. Але стану на захист Генштабу: в певний період Головком і Генштаб визначають, де проблема. Тому був певний розподіл людей: хто стоїть на основному напрямку, правильно Павло сказав, — туди, однак, будуть йти люди. Тому і тут, і тут є правда.
Павло Паліса: Не буду вдаватись в цифри, але це рішення прийнято з урахуванням потреб бригад для усунення виснаження, про яке ми сьогодні згадували. Щоб було прогнозоване постачання людей для поповнення і нарощення спроможностей самих бригад — це раз. І збереження можливостей Генерального штабу теж проводити свої планування і забезпечувати додатково людьми ті підрозділи, які знаходяться на відновленні або плануються до залучення до якихось інших завдань.
Тут, я думаю, ми збережемо потрібний баланс, коли бригади стабільно будуть отримувати хоч якусь кількість людей, і Генеральний штаб частково збереже можливість розподілу ресурсів.
Війна може тривати ще довго, тому державі і військовому керівництву все ж доведеться повернутися до теми демобілізації тих, хто воює тривалий час, або ж принаймні забезпечення таким людям тривалого відпочинку (умовно, шість місяців) для відновлення і оздоровлення. Чи напрацьовуються якісь ініціативи, рішення в цьому напрямку?
Павло Паліса: Пропрацьовуються подібні речі. Знову ж таки, згадаю перехід на контракт. Це ті рішення, які пропрацьовувало Міністерство оборони. Зараз, думаю, Михайло Федоров прийме посаду і ознайомиться з напрацюваннями по цьому напрямку від Дениса Шмигаля, і цей процес все-таки поїде.
Безумовно, треба розуміти, можливість ротації і питання демобілізації напряму залежить від стану справ на фронті.
Ігор, як ви це бачите?
Ігор Оболєнський (Корнет): Ми будемо робити, що нам скажуть. Так, ротація — це супер, але це час і навченість людей.
Давайте будемо чесними: хтось повинен поміняти тих, хто йде на ротацію. То долучайтесь до війська, нам буде легше йти, ми ж не проти. Покажемо все, навчимо.
Але ж ви повинні розуміти, що для того, щоб нас поміняти, треба зайти новій бригаді. Щоб зайти в новій бригаді, потрібні нові офіцери. А де взяти нових офіцерів? Їх треба навчити. Навчання молодого офіцера триває чотири роки. Курси L1-L4 — по пів року. Все можна розрахувати. Бажано — то бажано, але є реалії, в яких ми живемо. І, думаю, непогано справляємося.
При тому, що ворог переважає нас у живій силі.
Ігор Оболєнський (Корнет): І буде переважати, але ми переважаємо технологічно. Скажу за себе: два місяці тому я був у відпустці на 10 днів. Це була перша відпустка з 2022 року. Це норма, у всіх так. Я розумію, що я — офіцер, я на це вчився, для мене держава зробила все, тепер я повинен це віддати державі. І я це роблю. І таких, як я, дуже багато.
Повірте, кожен офіцер і сержант все розуміє. Дасте нам відпочити, ми будемо вдячні. Але держава як інституція набагато дорожча, ніж відпочинок. Це моя думка.
«Стратегічні зміни — коли ми всі усвідомимо, що війна є і буде»
Чи бачите ви можливість для стратегічного перелому у війні протягом 2026 року? Які умови для цього необхідні?
Ігор Оболєнський (Корнет): Всі знову ж таки чекають на Морфіуса з таблеткою, як у «Матриці», але не буде такого. Я буду радий, якщо Путін завтра помре. Думаю, всі зі мною погодяться, це буде круто. В нас навіть був час, коли ми прокидались з товаришем у кімнаті, він відкриває новини, я говорю: «Ну що?» Він: «Не помер». Я: «Блін». І так щоранку.
Для мене, стратегічні зміни на 2026-й рік — це коли ми всі усвідомимо, що війна є і буде. На даний час в нас таке життя, і ми повинні це зрозуміти. «Ось завтра буде легше — народжу дитину». Не буде. Ми живемо сьогодні. Принцип самурая: є тільки шлях, давайте його дотримуватися, і все буде нормально.
Кирило Буданов вважає, що і зі смертю Путіна нічого не зміниться, бо Росії притаманна наступність влади еліт.
Павло Паліса: Як казав один американський дядько: «Easy day was yesterday». Що я можу сказати? Щиро сподіваюсь на стратегічні зміни цього року.
По-перше, наш ворог насправді не такий сильний, як він про це розповідає. Хоча недооцінювати його теж не можна. У нас є всі спроможності — технологічні, операційні — для того, щоб стабілізувати лінію з'єднання і скласти умови, які будуть сприяти справедливому миру.
«Ми зараз боремося за якість»
Марія Іонова, народна депутатка: Багато бригад мають проблеми із первинною розвідкою. Їм не вистачає ані ударних, ані розвідувальних дронів, ані людського ресурсу. Як швидко за таких умов доходять стратегічні питання до вогневих рішень? І де вони застрягають — у штабах чи на якомусь іншому рівні?
Ігор Оболєнський (Корнет): З дронами проблема завжди була, є і буде. Там, де її не рахують. У нас кожен екіпаж має свою ефективність. Ми можемо з вами поставити два ідеальні екіпажі: один буде втрачати 10 дронів на день, інший — один. Просто через те, що антена Avenger направлена у якийсь інший бік. Це нормально. Для цього є командири, для цього вже створюють певні групи людей, які контролюють ефективність застосування. І навіть інженери виходять з командою пілотів, виставляють їм усе і потім перевіряють.
У нас дуже багато втрат дронів просто через ненавченість. Якщо хтось каже, що дронів не дають або немає, запитайте, а де подів те, що дали? Звісно, росіяни їх збивають, ми теж збиваємо. Але це проблематика з двох сторін.
Скажу за свій корпус – так, дронів не вистачає, але нам не вистачає 20-30 %. Терпимо. Якби ми були на основному напрямку удару, я б, напевне теж казав: «Дайте більше». Але тоді б я впав би в якості. Ми боремось за якість.
Павло Паліса: Щодо нестачі ресурсу, БПЛА і питання розвідки, це все впирається в ресурс. Наведу коротенький приклад з власного досвіду.
Бувши командиром бригади, я знав, що через, умовно, 10 днів, за даними розвідки, противник буде наступати таким-то складом, від такої-то дивізії, такі-то полки. Я чітко мав розуміння, підтверджене з кількох джерел, де знаходяться його пункти управління. Ураження цих пунктів одночасно або в період до початку наступу у моїй смузі відповідальності могло б привезти до зриву і недосягнення результату противником.
Я зробив запит на ураження різними видами зброї, які були б ефективні в цьому випадку на свого старшого начальника і навіть на начальника його начальника. Так і не дочекавшись, я поцікавився проблематикою. І відповідь була чесна: «Пашо, у мене 100 подібних цілей, а є лише 10 засобів».
Дмитро Серебрянський, виконувач обов'язків ректора Національного податкового університету: Цього тижня я зустрічався з єгерями Бородянського району, вони кажуть, що збили стрілковою зброєю чотири «Шахеди». Їх зібрали і кажуть: «Ще раз зіб'єте — 27 000 гривень штрафу». Як ви ставитеся до розширення мобільних вогневих груп з тих людей, які знаходяться в тилу, які заброньовані, мають відстрочку, але не в зоні бойових дій?
Друге питання — по військовій кафедрі. Студенти, які хочуть отримати військове звання (в нас бойові механізовані зведення і морально-психологічна підготовка) повинні заплатити за навчання 80 000 гривень. Невже зараз не можна врегулювати питання з Міністерством оборони, щоб вони надали відповідні бюджетні місця, аби діти, які хочуть бути офіцерами, захищати свою країну, навчалися на військовій кафедрі безкоштовно?
Ігор Оболєнський (Корнет):Про кафедру і гроші. Скільки ви будете вчити цю людину — чотири роки, п’ять? Тобто людини чотири роки не буде. А як перевірити якість цієї освіти? Якщо мої сержанти або офіцери приїдуть з списком питань для перевірки, ваш лейтенант здасть йому тест? Ви готові зараз перевірити якість ваших хлопців для механізованих підрозділів?
Ми зараз так боремося за якість. У нас жоден лейтенант зараз не отримує звання старшого лейтенанта, доки не пройде тестування, три або чотири офіцери не напишуть на нього характеристику, поки він не побуде командиром відділення. Тому що, вибачте, одна людина — це 15 млн грн. Взвод — 30 людей. І довіряти таку кількість людей, Богом даних життів, людині, яка просто вийде з інституту, десь отримавши якусь освіту, я не можу. Приходить офіцер з Сагайдачного або з іншого вишу, де він чотири роки жив в казармі, чотири роки готувався бути офіцером… Хоча я за те, щоб зменшити це до двох років, а цивільну освіту хай отримує заочно. Мені зараз цей офіцер потрібен, але він повинен бути військовим. Ось у чому питання. Питання лише у якості. Якщо ви даєте якість, я двома руками за.
Павло Паліса: З командою з Міністерства оборони, з представниками певних громадських організацій, експертами у цьому напрямку ми працюємо над багатьма питаннями щодо військової освіти в плані перевірки, що у нас є, чому ми не отримуємо того результату, на який очікуємо, і що треба поправити для того, щоб все-таки було так, як треба.
На мою думку, військові кафедри на комерційній основі взагалі не повинні існувати. Якщо студент прийшов на військову кафедру на державне замовлення — по закінченні welcome the Armed Forces of Ukraine.
Олександр Харебін, політичний консультант та медіаменеджер: Коротка ремарка щодо медіакампанії по мобілізації. Як і у військових, тут є тактичний рівень, оперативний, стратегічний. Тобто будь-яка медіакампанія, якщо її просто робити, вона не спрацює. Кожний пласт кампанії має відповідати рівню мобілізації, справедливості, довіри до майбутнього. Кирило Олексійович казав не тільки про провал мобілізації, він казав про те, що в країні немає стратегічного бачення майбутнього., тоді буде мотивація захищати свою країну. Але питання наступне.
Чи є можливість розширення курсів офіцерів L1 — L5? І чи застосовується у військових навчальних закладах іноземна навчальна практика? Чи залучені наші військові, які пройшли цю війну, до навчання їх?
Ігор Оболєнський (Корнет): Іноземці практично живуть у нас. Приїжджають і просять давати їм знання на тактичному рівні. Бо оперативний у них набагато кращий. У нас все пішло з Прусії — з Клаузевіца, Мольтке, фон Зекта, розумієте? І ніхто не змінив пруську школу. Вона розділилася: одна пішла в Британію, одна — в Америку, ще одна — в Московію. І все йде звідти.
Та ж сама Московія працює за теорією глибоких операцій Іссерсона 1937 року, Тріандафілова, вони нічого не змінили. Просто ми забули, що таке навчання.
