— Я вже від ранку бабуся! — втішено хвалиться в слухавку жінка. Ми перетинаємося на вході до одного з львівських державних пологових. — Така гарна дівчинка! Дивиться і ніби все розуміє. Тільки що дочку шкода, — зітхає. — Не могла сама народити: ту дитину просто видусили! Натиснули на живіт, як мені колись.
У самій приймальній тихо. Тут, як і в більшості українських пологових, панує доволі суворий режим. Стороннім вхід заборонено — щоб відвідати породіллю, треба отримати спеціальну перепустку від лікаря, яку виписують здебільшого родичам. А ще — попередньо купити в аптеці набір для партнера: халат, маску, бахіли та шапочку для голови.
Прийом породіль цілодобовий — «Ласкаво просимо» написано при вході. Всередині одинадцять індивідуальних палат для народження дитини. Кімнати маленькі, але з усім необхідним: ліжками-трансформерами, м’ячами, шведськими стінками, пеленальними столиками. На підвіконнях — ікони. Від різкого запаху починаю пчихати — лікарі кажуть, то від хімії, якою обробляють приміщення.
У таких умовах два роки тому народжувала тепер уже 26-річна Оксана. Та попри облаштованість приміщення пологи стали для неї страшним спогадом.
— Води у мене відійшли близько першої ночі і досить швидко почались перейми, — пригадує дівчина. — Ми одразу спакували речі та поїхали з чоловіком у пологовий. Лікар мене оглянув і відправив у палату. Все мало бути добре, але пішло не так.
Далі, розповідає, почалось найскладніше — перейми відбувались з кров’яними виділеннями, але на це ніхто не звертав уваги. О 6-й ранку Оксані сказали, що пологи стимулюватимуть.
— Мені капали окситоцин, а коли о 10-й ранку почалися потуги, у лікарів була перезмінка. Просила допомогти мені, а у відповідь почула: «Вибачте, але я зараз здаю зміну». Пам’ятаю, — продовжує дівчина, — який крик здійняв мій чоловік після того, як його хотіли вигнати з палати. Тоді вже він привів завідувачку відділення, яка, дивлячись на мене і показники дитини, сказала: «Операційна, негайно». — Кожен огляд лікарки під час переймів супроводжувався криком, що я винна, бо неправильно дихаю та лежу. Можливо, якби одразу спокійно говорили без крику та притискання до ліжка, цього всього не було, — з образою каже Оксана.
Судитись з лікарями пара відмовилась, бо найголовнішої цілі було досянуто, — дитина народилась здоровою. Вже в приватній розмові завідувачка визнала вину колег і перепросила перед Оксаною і її чоловіком, проте для обох пережитий досвід досі є болючим.
Поболить і перестане
У дійсності проблема акушерської агресії не нова. Ще у 1989 році в журналі «Работница» вийшла публікація про пологи в радянських лікарнях, агресивну поведінку акушерів, відсутність знеболення і захисту будь-яких прав жінки. Нецензурна лексика, крик та фізичний тиск були лише верхом айсбергу, який успішно перейшов у лікарні вже незалежної України.
Правозахисниця Анастасія Сальникова пояснює, що насправді межа між акушерським насиллям і не насиллям полягає саме в тому, чи дає жінка згоду на лікарські маніпуляції під час пологів.
— У кожної своя життєва філософія і, на жаль, не кожна жінка отримує той догляд, який би хотіла, відповідно до свого світогляду, — пояснює правозахисниця. — Наша організація («Природні Права Україна» — LB.ua) робила раніше робила анкетування серед жінок у Львівській області, а також у березні цього року проводила тренінг з профілактики професійного вигорання для медичних працівників пологових будинків у Львові. Найчастіше вони пояснюють своє нехтування принципом інформованої згоди зі сторони жінки тим, що бояться, якщо з нею чи дитиною щось станеться, то відповідальними будуть лише медики.
Боротися з акушерським насиллям можна самостійно готуючись до пологів і вивчаючи свої права. Вони, на відміну від агресивних акушерських дій, офіційно прописані та захищаються протоколами Міністерства охорони здоров’я. Зокрема, жінка може самостійно обирати положення тіла впродовж пологів, а не народжувати на спині, як цього часто вимагають лікарі в державних пологових. Медикам заборонено використовувати «метод Кристеллера» — тиск на живіт для пришвидшення пологів, адже травми можуть отримати і жінка, і дитина.
Правозахисниця акцентує, вагітність і пологи — не патологія, як часто стереотипно думають у суспільстві й справа тут не тільки в медичних втручаннях. Для більшої впевненості й безпеки жінка має право на присутність під час пологів чоловіка або іншої близької людини. Породілля також може скористатись послугами доули — людини, яка супроводжує на пологах, надає психологічну підтримку, вчить технікам дихання, прислухатись до потреб тіла й знімає напругу за допомогою масажів.
Марина Шимкова працює доулою більше 15-ти років. За цей час, каже, підготувала декілька десятків тисяч жінок; сама на пологи виїжджає чотири-п’ять разів на місяць.
— Фізіологічно наше тіло було від початку створене для того, щоб народжувати дитину, — пояснює. — Якщо б ми навіть не уміли читати, писати, сідати за кермо, то народжувати жінка все одно зможе. Це вміння подарувала природа.
— Коли пара готується до пологів, ми для кожної підбираємо те, що їм підходить, — розповідає доула. — З кимось просто танцюємо, вчимось розуміти й відчувати своє тіло: вмикаємо музику, починаємо рухатись, дихати. Пологи — таке дійство, в якому ми допомагаємо мамі відчувати себе щасливою.
«Писане яєчко»
На противагу державним приходять приватні клініки, які також пропонують послуги ведення пологів. Ціна питання — від 60 до 100 тисяч гривень. Додатково оплачується кесаревий розтин, народження двійні чи трійні; індивідуальна палата для перебування з дитиною чи фотосесія на виписку. Публічних прецедентів з акушерським насиллям у таких пологових наразі не зафіксовано.
Два роки тому 27-річна Ірина народила доньку Юстину в одній з приватних київських клінік.
— Коли дізнались з чоловіком, що вагітна, почали ретельно шукати лікарню — розповідає. — Спершу спілкувались з лікарями в державних пологових, розпитувала подруг, які мають попередній досвід народження дітей і зрозуміли, що ми просто не готові до тих умов і ставлення, яке нас очікує в державному пологовому, — пояснює. — Часто жартували, що перворідний гріх дитини в Україні, — хабар.
Пара вирішила, що готова зекономити на своїх витратах, аби народити дитину без приниження.
— Я спостерігалась в клініці протягом всієї вагітності. Дуже мені сподобався підхід, тому що ти почуваєш себе, — усміхається, — як кажуть інколи, писаним яєчком, з яким носяться і турбуються. Плюс, це те, що ти офіційно платиш, укладаєш договір, який має юридичну силу, тому всі відповідальні.
Лікарі пояснювали жінці кожен крок і можливі наслідки, які можуть виникнути після цього.
— Коли вже прийшли в пологовий зал, — згадує Іра, — треба було почекати поки почне діяти епідуральна анестезія і дуже приємним був момент, коли мені запропонували чаю. Все відбувалося в атмосфері розслаблення і свята, бо переживала, що буде напруга, але психологічно налаштовували мене, що буде добре, все відбудеться швидко й як найменш безболісно.
Найзворушливішим моментом, каже, стало те, що лікар зняв на мобільний телефон момент, як дитину кладуть їй на груди.
— Це був трішки шоковий стан і легке нерозуміння, що активна фаза пройшла і без лікаря, ми б не зорієнтувались навіть, що робити. Він зберіг для нас ці теплі емоції від першої зустрічі з нашою дитиною. Ти розумієш, що ти платиш, — пояснює Ірина, — але й отримуєш відповідний сервіс та можливість турботи про найдорожче.
У той же час, співзасновниця руху «Природні Права Україна» Євгенія Кубах застерігає, що в приватних пологових не все так гладко, як видається на перший погляд.
— Тут справа у кращих матеріально-побутових умовах, більш ввічливому персоналі, менше такого відвертого знущання, яке зустрічається в державних пологових, але недотримання протоколів, за відгуками окремих жінок, там теж існує, — пояснює активістка.
Довести акушерську агресію в українських реаліях неможливо, бо в нашому законодавстві просто немає такого визначення, як, власне, і відповідальності за це. Іноді складовою акушерського насильства в широкому сенсі може бути недбальство або неналежне виконання обов’язків медичним персоналом, а за це вже відповідальність є. Якщо жінка вважає, що мало місце таке порушення, вона може звернутись до місцевого департаменту охорони здоров’я, який збирає клініко-експертну комісію для того щоб оцінити ситуацію.
Минулого місяця в Рівному породілля звинуватила лікаря у недбальстві, внаслідок якого її новонароджений син впав у кому. Лікар відмовив жінці в кесаревому розтині та епідуральній анестезії, використовував нецензурну лексику, а саму дитину медична бригада витягувала за допомогою вакуума. Згодом, обласна медична комісія виправдала дії лікаря — мовляв, жодних порушень не було. Головний аргумент — в Україні не використовують кесарів розтин за бажанням жінки, адже це не прописано в наказах МОЗ.
— Дуже часто ті порушення, які відбуваються, в офіційних документах не зафіксовані. Ситуація може змінитись, якщо в буде ліцензування кожного медичного працівника, — пояснює Євгенія Кубах. — МОЗ вже підготувало таку концепцію на розгляд Кабміну. В майбутньому таке рішення дозволить не тільки краще контролювати ситуацію, а й мотивуватиме лікарів до більш ретельного та ввічливого поводження з пацієнтками.
Закордон як альтернатива
Для тих, хто боїться вітчизняної медицини — відкриті кордони. 23-річна Ксенія чотири роки тому народжувала доньку в баварській клініці Байройта. Від перших днів вагітності стала там на облік і отримала MutterPass — документ, який засвідчує, що жінка спостерігається в лікарні. Він надавав пільги при паркуванні, знижки в аптеках.
— У нас же мені часто доводилось відстоювати довгі черги навіть у туалет у торгівельних центрах, скажімо. При цьому якщо хтось один пропустить — десятеро позаду кричать, — згадує жінка.
— Коли приїхала на пологи, мене оглянули, сказали прогулятись в парку та поїсти, щоб мати сили народити дитину. В одній руці піца, в другій торт, а між тим — перейми.
Безпосередньо під час пологів в палаті були акушерка та перекладач, дозволяється присутність чоловіка. Народжувати можна не лише на ліжку, а й ванній кімнаті або тримаючись за спеціальні канати.
— Коли я прийшла вже в палату після пологів, — розповідає Ксенія, — то мені привезли картоплю з оселедцем. Я не їла печиво «Марія» і курячий бульйон, а — рибу, макарони з грибами, окремо був шведський стіл з солодощами, кавою та чаєм.
Також у пологовий будинок не треба приносити речей, персонал забезпечує усім на місці: повзунками, бодіками, пляшечками для годування, пасперсами. Для мами — нічні сорочки, змінна одноразова білизна, післяпологові прокладки. Пацієнти не можуть покинути пологовий без автокрісла, його потрібно показати лікарям як доказ, що дитина на дорозі буде в безпеці. Пригадуючи народження доньки, Ксенія усміхається, — тоді вона мала відчуття максимальної безпеки та розуміння, що лікарі зроблять усе, аби мама та дитина були здоровими.