Про звільнення
Чому наше звільнення стало можливим? Мабуть, сильний тиск міжнародної спільноти. Вплинула резолюція ООН, численні доповіді, звіти про дотримання прав людини в Криму, позиція ЄС та провідних країн у світі: США, Франції, Німеччини, Англії і позиція Турецької Республіки.
За останній час в Путіна практично не залишилось друзів серед колег у світі, в тому числі серед президентів інших країн. Для більшості з них він став таким, кому не хочеться навіть тиснути руку. А от Туреччина все ще продовжує співпрацювати з Росією. Тут є деякі незрозумілі для нас моменти, але це велика політика. І от президент Туреччини під час зустрічі з Путіним в Анкарі поставив перед ним питання руба про звільнення двох конкретних людей. Не виконати ці вимоги Путін просто не міг - він би втратив останнього впливового партнера, чого, думаю, він боїться.
Я не виключаю, що нас на щось обміняли. Тільки на що - на жаль, нам ніхто не розповідав. Можливо, це був обмін людей на людей, можливо на якісь економічні або політичні преференції. Ні президент Ердоган, ні президент Порошенко нам цього не відкривають.
Про інших політв'язнів
Я розцінюю своє і Ахтема Чийгоза звільнення як маленький епізод у великій історії. Ще більше сорока заручників знаходяться в російських тюрмах, 16 людей зникли, про них немає жодної інформації, але по кожному відкрита кримінальна справа. Для звільнення кожного з цих людей потрібно працювати, але головне — це викорінити причину: анексія Криму має бути зупинена, кордони України мають бути відновлені. Та й кордони Російської Федерації також, адже вона своєю агресією порушила власну територіальну цілісність. Кордони мають бути відновлені за зразком 1991 року, коли розпався Радянський союз.
Під час зустрічі з Ердоганом в Анкарі ми попросили його продовжувати роботу по звільненню інших політв'язнів. Олега Сєнцова ми позначили як пріорітетну фігуру у цьому великому списку. Хоча потрібно докладати зусиль для звільненя кожної людини. Ердоган погодився працювати у цьому напрямку. Однак це складний багатогранний процес, пов’язаний з великою політикою, позицією ООН, ЄС, окремих країн і їх стосунками з Росією. Потрібно, щоб вони посилювали санкції проти Росії.
Про вирішення військового конфлікту з РФ та деокупацію
Іншого шляху, окрім як економічий і політичний тиск на Російську Федерацію, я не бачу. Я не уявляю собі військовий спосіб вирішення цієї проблеми. Війна - це завжди велика кількість жертв. А в Росії сконцентрована така кількість військової техніки, що багато з вас собі навіть не уявляє.
Про кримськотатарську автономію
Головна помилка української держави, через яку стала можливою анексія Криму - рішення про створення АР Крим за територіальною ознакою. Це незрозуміле політичне утворення. Автономії не надають територіям, автономії надають народам, котрі сформувались і живуть на цій території. Кримські татари є одним з основних народів в Україні. Кримськотатарський народ виник на території Кримського півострова. І ще у 1992 другому році потрібно було визначити статус півострова, як Кримськотатарську Автономну Республіку, в якій були б гарантовані права всіх жителів півострова. У такому випадку, я впевнений, не сталося б жодної анексії. І в Путіна не було б підстав говорити про “сакральну російську територію в Криму”.
Зараз Україні потрібно ухвалити кілька важливих рішень, у тому числі, Закон про статус кримськотатарського народу, внести зміни в Конституцію, де йдеться про статус Криму.
Там має бути прописано, що кримським татарам гарантоване право на проживання на території цього автономного утворення, як би воно точно не називалось — чи то Кримськотатарська Автономна Республіка, чи то Кримськотатарська національна автономія. В цій автономії мають бути гарантовані права представництва кримських татар в структурах виконавчої і представницької влади. Мають бути гарантовані права на збереження мови, розвиток культури.
Цей Закон і зміни до Конституції можуть зіграти дуже позитивну роль, бо на міжнародній арені — в ООН і ЄС —в України з'являться нові аргументу в претензіях на повернення Криму до складу України.
Президент Порошенко готовий до ухвалення таких змін, робоча група майже підготувала відповідний законопроект. Але все залежить від голосів в парламенті. Для того, що ухвалити Закон про статус, треба 226 голосів, для того, щоб ухвалити зміни до Конституції - 300. Сподіваюсь, що у парламенту України вистачить мудрості облишити на секунду всі суперечки між собою і у цьому питанні проголосувати разом.
Про життя після деокупації Криму
Після деокупації Україні потрібно буде будувати всі державні інститути з урахуванням того, що Крим - національно-територіальна автономія.
Часто чуєш репліки щодо того, що національно-територіальна автономія — це територія, на якій забезпечуються права тільки однієї етнічної групи. Насправді, це далеко не так.
Деяким політикам приходить в голову казати, що кримські татари після деокупації Криму почнуть говорити про незалежність або приєднання до Туреччини. Це ніякого ґрунту під собою не має. Жоден з кримськотатарських політиків подібних заяв не робив і не буде робити. Турецька Республіка теж не має таких намірів.
Про повернення до Криму
Ще в 2014 році, коли відбулась анексія, я для себе вирішив, що залишаюсь в Криму. Я не збирався переїжджати. Мене, можна сказати, викрали, і я опинився в Анкарі, а потім в Києві. Не знаю, чи є якесь рішення про заборону в'їзду в Крим. Зараз я скористаюсь пропозицією Ангели Меркель поправити здоров'я в Німеччині. Після лікування обов'язково поїду в Крим. Тільки якщо мене не пустять на півострів, почну думати про те, яке застосування собі знайти в Києві чи в іншій частині материкової України. На сьогоднішній день я себе ще не розглядав поза Кримом і не думав про те, чим повинен займатись в Києві.
Я б хотів, щоб право жити на своїй землі не пов'язували з лояльністю до того чи іншого режиму. Право жити на власній землі і реалізовувати на ній всі інші свободи — невід'ємне для кожного народу і окремої людини.
Через ситуацію в Криму кримськотатарський національний рух вимушений кожного дня придумувати все нові форми активності. Якщо повернусь в Крим, мовчати я не буду. Я точно буду продовжувати активну діяльність.