Складовою цього процесу зазвичай називають засудження комуністичного режиму, заборону на публічне використання радянської символіки, зміну радянських назв об’єктів місцевої топоніміки, населених пунктів, районів, областей, підприємств та організацій. Інколи також говорять про припинення діяльності Комуністичної партії України рішенням суду та проведення публічного трибуналу над комунізмом. Частину цього плану вводить у дію закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та заборону пропаганди їх символіки», ухвалений Верховною Радою 9 квітня.
Закон наразився на критику окремих опонентів, які, зокрема, стверджують, що заборона публічного використання радянської символіки та встановлення покарання за це, а також засудження комуністичного режиму суперечать європейській практиці й обмежать громадянські свободи. Щоб розібратись, чи правда це, погляньмо на досвід декомунізації європейських країн колишнього соціалістичного табору.
Навідміну від нацизму, злочинні практики якого було засуджено Нюрнберзьким міжнародним військовим трибуналом у 1945–1946 роках, міжнародного суду над злочинами комунізму не відбулося ані одразу після падіння комуністичних режимів у країнах Східної Європи та колишнього СРСР у 1989–1991 роках, ані тепер. Проте у країнах Центрально-Східної Європи та Балтії були ухвалені закони, що засуджували комуністичні режими та їхні злодіяння.
Країни колишнього соцтабору
Ще у листопаді 1991 року федеральним парламентом Чехословацької федеративної республіки було ухвалено закон «Про час несвободи». Він визнавав і констатував порушення людських прав і законів комуністичним режимом 1948-1989 років.
У липні 1993 року, вже після розпаду Чехословаччини, парламент Чеської республіки ухвалив іще один закон — «Про протиправність комуністичного режиму та про боротьбу з ним». У ньому констатувалося, що Комуністична партія Чехословаччини, її керівництво та члени відповідають за незаконні та антигуманні дії періоду 1948-1989 років. Закон визначав, що комуністичний режим та особи, які його активно реалізовували, забороняли громадянам будь-яку можливість вільного вираження політичної волі; систематично та довго порушували людські права, особливо утискаючи окремі політичні, соціальні та релігійні групи громадян; порушували основи демократичної правової держави, використовували для переслідування громадян усі силові інструменти, а також для досягнення своїх цілей ішли на злочини.
Заснований на комуністичній ідеології режим, що існував у Чехословаччині, визнавався «злочинним, нелегітимним та таким, який варто відкинути». Закон також визнав злочинною організацією Комуністичну партію Чехословаччини та інші організації, засновані на її ідеології.
У січні 1991 року Польський Сейм ухвалив закон «Про комбатантів та деяких осіб, які були жертвами репресій під час війни та у повоєнний час». Цей закон, серед іншого, визнавав, що влада Третього Райху Німеччини, а так само влада СРСР та комуністичний репресивний апарат у Польщі є винними у заподіянні великих страждань громадянам Польської держави за їхні особисті, політичні та релігійні переконання. Діяльність нацистської та комуністичної влади призвела до загибелі та заподіяння істотної шкоди здоров’ю багатьох мільйонів поляків.
З 1993 року заборона на використання комуністичної та нацистської символіки діє в Угорщині. Перша редакція закону передбачала досить загальні та нечіткі формулювання обставин порушення заборони. Однак у квітні 2013 року до кримінального кодексу було внесено необхідні поправки, за якими заборона поширювалася на використання та публічну демонстрацію символів тоталітарних режимів: свастику, значки СС, нілашський хрест, символи серпа, молота та п’ятикутної червоної зірки.
Ухвалений 1997 року литовським парламентом закон «Про правовий статус учасників руху спротиву окупації» період із червня 1940 по березень 1990 року визначається як період окупації країни. Окупаційний режим, який існував у цей час (як радянський, так і нацистський), визнається незаконним. З 2008 року заборонено публічне використання нацистської та радянської символіки, зокрема, у місцях масового скупчення людей та під час масових заходів. Її використання дозволено лише у експозиціях музеїв, а також з науковою, художньою, просвітницькою метою та з метою колекціонування. Порушення цієї заборони прирівнюється до публічного заперечення чи применшення агресії СРСР і/або нацистської Німеччини проти Литви й так само карається позбавленням волі на строк до двох років.
Аналогічна заборона на використання комуністичної та нацистської символіки під час проведення публічних заходів існує у Латвії та Естонії.
У 2011 році Парламент Грузії ухвалив законодавчий акт під назвою «Хартія Свободи». Ним проголошувалася необхідність ліквідації на всій території країни «радянських та фашистських символів», а їхнє публічне використання заборонялося. Була утворена спеціальна комісія, яка мала збирати інформацію про факти використання таких символів органами влади, на об’єктах державної та комунальної власності, на культових спорудах, пам’ятниках, у назвах вулиць та міст, а також під час проведення масових заходів. Надалі ліквідацією такої символіки мають займатися уповноважені державні органи.
Європейський Союз
Усупереч твердженню критиків, що декомунізація суперечить європейським правилам, засудженню тоталітарних режимів присвячена низка міжнародно-правових актів Парламентської асамблеї Ради Європи та інших організацій.
Так, у доповіді Комітету з правових питань та прав людини ПАРЄ, яка лягла в основу резолюції ПАРЄ № 1096 (2006) від 27 червня 1996 року, зазначено, що діями урядів або парламентів, направлених на ліквідацію комуністичних тоталітарних систем, є прийняття декларацій, що засуджують злочини комуністичних режимів. Цей осуд разом із проведенням роз’яснювальної роботи мав би протистояти ностальгії за комуністичним минулим, що поширюється у деяких країнах.
У доповіді Комітету з політичних питань ПАРЄ за грудень 2005 року вказувалося, що хоча злочинний характер нацистської ідеології та нацистського режиму є безперечним, його лідери та багато злочинців понесли відповідальність, але комуністична ідеологія і комуністичні режими не зустріли відповідної реакції. Комуністична символіка використовується відкрито, і суспільне усвідомлення злочинів комунізму є дуже слабким. Доповідач наголошував на тому, що далі не слід зволікати з засудженням комуністичної ідеології та комуністичних режимів на міжнародному рівні
Прийнята на основі цієї доповіді резолюція ПАРЄ №1481 (2006) від 26 січня 2006 року констатувала, що всі без винятку комуністичні тоталітарні режими характеризувалися численними порушеннями прав людини. Асамблея рішучо засудила ці порушення та наголосила на тому, що моральна оцінка і засудження вчинених комуністичними режимами злочинів мають велике значення для виховання молодих поколінь.
У ще одній резолюції ПАРЄ № 1652 (2009) від 29 січня 2009 року наголошувалося на тому, що Європа повинна беззаперечно відкидати та засуджувати всі форми диктаторських режимів, таких як націонал-соціалізм, фашизм та тоталітарний комунізм. А вирішувати долю пам’ятників, присвяченим діячам комуністичного тоталітарного режиму, Парламентська асамблея Ради Європи визнала суверенним правом держави.
Водночас, на думку Асамблеї існує різниця між військовими могилами, що заслуговують на повагу до загиблих, та пам’ятниками, збудованими для уславлення тоталітарних режимів та окупаційних сил, чи, принаймні, якщо вони сприймаються такими більшістю населення. Ця проблема була актуальною через протести Росії проти намірів естонського уряду перенести пам’ятник радянському солдату. Український закон урахував цю рекомендацію ПАРЄ – заборони й обмеження, які він установлює, не поширюються на надгробки, пам’ятники та пам’ятні знаки, розташовані на території кладовищ.
Публічне використання символіки
Норми, що передбачають покарання за публічне використання нацистської і комуністичної символіки, є в законодавстві низки держав Східної Європи. Покарання може бути різним – від адміністративного (штрафу), як в Угорщині, до кримінального, що тягне за собою позбавлення волі, як у Німеччині.
Кримінальна відповідальність за використання символіки та поширення пропагандистських матеріалів, пов’язаних із ідеологією нацизму, запроваджена у Федеративній республіці Німеччина ще до падіння комуністичних режимів. Разом із тим, німецький кримінальний кодекс забороняє виготовляти, використовувати з комерційною метою поширення чи будь-яке публічне використання символіки (прапорів, уніформи, знаків, привітань тощо) будь-якої партії чи організації, яка є неконституційною. Рішенням Конституційного суду Німеччини неконституційною визнано зокрема й Комуністичну партію Німеччини. У середині 1980-х, коли цю статтю включили до кримінального законодавства, вона передбачала до п’яти років позбавлення волі; лише порівняно нещодавно термін ув’язнення для порушників цієї заборони знизили до трьох років.
Польща у 2009 році запровадила законодавчу заборону володіння, продажу та поширення речей або записів, які містять комуністичну символіку. Порушника можуть позбавити волі на термін до двох років.
Отже, ані ухвалення Верховною Радою законодавчого акту, яким засуджується комуністичний та нацистський тоталітарний режими, ані запровадження за публічне використання їхньої символіки кримінального покарання не суперечить ані міжнародно-правовим актам, ані національним законам країн Центральної та Східної Європи.