ГлавнаяОбществоЖизнь

Kryvenka.net

13 травня Сашкові Кривенку виповнилося би 47 років. Для сучасної української журналістики та публіцистики він один із наріжних каменів, між В’ячеславом Чорноволом і Сергієм Набокою. Дуже різні за долею, об’єднані хіба передчасною смертю в дорозі, вони стали фундаторами небувалих ще двадцять років тому форматів – першої масової некомуністичної газети, першого незалежного інформагентства, першого непідцензурного «товстого» журналу і, нарешті, першого розмовного Інтернет-радіо.

Kryvenka.net
Фото: www.telekritika.ua

За всіх не казатиму – але нині таких людей реально бракує. Вожаків не за посадою, а за породою. Креативних. Небайдужих. Сміливих. Здатних і на чин, і на слово.

Кривенкові вдалося написати універсальний текст на всі часи. Називається він «Україна маргінальна». Сьогодні можна сміливо зняти лапки. Так, Україна – маргінальна. І ті, хто мислить і працює, так би мовити, україноцентрично – на маргінесах. І чим далі, тим, здається, швидше й глибше там опиняється. До тих, хто свідомо і давно у внутрішній еміграції у власній країні, експрес-методом додають тих, хто намагався грати по правилах, які в процесі пізнання виявилися понятіями.

«Не люблю нинішню Україну …державу – виплід безхребетної і тупої посткомуністичної еліти та рагульської маси», – писав 17 років тому Кривенко, а здається, що цій колонці усього кілька годин і вона написана, як кажуть, «на злобу дня».

А це ніби про нашу нинішню владу і про найхаризматичнішу їй опозицію: «Неможливо любити не лише клерків-хапуг, а й непідкупних патріотів, які розуміють раtrіа як стару діву в вишиванці й незатрасканому вінку або як – гідроцефала з налитими кров’ю очима при слові «москаль» або “жид”».

Увесь текст уміщається на кількох сторінках. Та це не применшує історичної ваги маніфесту. Тоді, в 93-му, такий радикальний вияв змагу за неньку здавався екстремістським рецептом з «Поваренной книги анархиста». А виявився веселим і сумним водночас передбаченням.

Сашкові маргіналії наскрізно пронизують біль і іронія. А також, перефразуючи Гарібальді, чітке усвідомлення, що процес виборення держави вже завершено, залишилося зовсім трохи – знайти-створити українців. «Сьогодні на часі… її [держави] захист — політичний, військовий, економічний, культурний, соціальний, екологічний. Захист не лише від Росії, а й від Заходу».

Ті, хто мав би запропонувати суспільству альтернативу безкінечному здичавінню, сліпі, за Кривенком – вузьколобі та забичені. Тому пошук «нових людей» і «молодої крові» починається і закінчується на Дмитрові Павличкові (з анналів – «ціною лизоблюдства сприяв формуванню цієї нації») та Левкові Лук’яненку. Навіть не смішно. Це повернення далеко назад, навіть не у 89-й, коли аксакали національної ідеї були молодішими, а ми наївнішими. Це тупик ім. Старої України. Яка не здатна запропонувати нічого світові і маючи лише 19 років від народження виглядає інвалідом на помочах. Привіт бабі Парасці.

Фото: Макс Левін

Читаємо далі. «Жлобно правити тризну за померлими від голоду 33-го в оперному театрі» – це про все минуле п’ятиріччя. «“Заунивно” бути наприкінці XX століття січовим стрільцем» – це у жовтні 1993-го сказано про Тимошенко січня 2010-го.

Кривенко любив Україну не містичну, яка існує в уявленнях Віктора Ющенка та дореволюційних збірниках з етнографії, а реальну, модерну, різну, багатоголосу. Може тому, що сам народжений у родині переселенців зі «східної» Вінниччини у «західному» Львові.

Він був душею та громовідводом легендарного «Post-Поступу», газети ідеалістичного покоління, яке поєднувало людей дуже різного віку. Генерації, голос якої чітко звучав на початку і в першій половині 90-х, а потім якось надто швидко розчинився в какофонії дегенерації.

Фото: www.telekritika.ua

Видана вже після смерті Кривенка антологія найкращих текстів «газети нашої мрії» фіксує знакомиті дискусії, дати, обличчя. Одна з регулярних колонок головного редактора Кривенка порівнює газету з гільйотиною – «щоби була впливова, шляхетна і влучна», але «трохи веселіша».

Коли всі навколо творили партії, від яких вже й сліду не залишилося, він створив, сам того не усвідомлюючи, першу соціальну мережу «поступівців». Тих, хто писав, і тих, хто читав. Всіх, хто пам’ятає Олександра Кривенка.

Вахтанг Кіпіані Вахтанг Кіпіані , Заступник головного редактора телеканалу ТВі
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter