ГлавнаяОбществоЖизнь

Відстань між часом та вічністю, або Коли проб’ють українські куранти

В останні роки частенько зустрічаю Новий Рік в Україні. І коли збігають лічені секунди до 00:00, щоразу відчуття: бракує чогось важливого. І щоразу розумію: так, бракує їх – Головних Курантів Країни!

Відстань між часом та вічністю, або Коли проб’ють українські куранти
Фото: czgid.ru

Себто великого пафосного годинника, з якого розпочинається новий рік. І з якого, як театр Станіславського з вішалки, починається країна.

Це не випадковість, що одним з головних державних символів сучасної Росії та колишнього Радянського Союзу є куранти на Спаській башті Московського Кремля, одним з символів Великої Британії – годинник на вежі Вестмінстерського палацу у Лондоні, відомий як «Біг-Бен». Одним із символів сучасної Чехії та габсбургського німецько-слов’янського середньовіччя є Празький Орлой на Староміській ратуші у Празі, унікальні куранти ще XV століття, Австрії – «танцюючий» годинник «Анкерур», що з’явився на початку XX століття у Відні.

Українські бездержавники та борці з «імперством» жахаються навіть самого слова «куранти» – для них воно є не «бігучим танцем» (від «danse courante»), а символом «тоталітарної Москви». Дійсно, «курантами» великі публічні годинники з музичним боєм називали лише в дореволюційних Москві та Санкт-Петербурзі – в західноєвропейських країнах назви були іншими. Але хіба справа у назвах?

Це зараз, з виникненням мобільних телефонів, наручні годинники перетворилися на ювелірну прикрасу, яка потрібна не для того, аби показувати час, а щоб фіксувати соціальний статус власника.

Головний годинник країни – це теж не пристрій для показу точного часу. Це символ державного суверенітету та єдності нації. Це індикатор міжнародної ваги країни. Це символ того, що держава пов’язує свій земний час з небесним часом, з космічним виміром, що держава є суб’єктом світової історії.

Головний годинник – це щось на кшталт нульового кілометру, а хто володіє «нульовим кілометром», той володіє системою координат і, зрештою, може в ній робити якщо не що завгодно, то, принаймні, більше за інших.

Невипадково увесь світ відраховує час від британського Гринвіча, а в Російській імперії до 1884 року прив’язка була до свого власного, Пулковського меридіану.

Тож, якщо Україні потрібна держава, то Україні потрібні і куранти.

Українські електронні музичні куранти на Майдані Незалежності над Будинком профспілок, збудовані у 1978 році, що кожну годину співають «Як тебе не любити, Києве мій!», – технічне диво доби УРСР. Але вони наче застигли у своєму часі – у добі пізнього брежнєвського застою. Головний годинник країни мусить бути поза часом – нікому ж не прийде в голову назвати застарілим вікторіанський «Біг-Бен» або середньовічний Празький Орлой.

В Києві серед найвідоміших історичних годинників – годинники на дзвіницях Києво-Печерської лаври та Михайлівського монастиря, годинники КПІ, Бессарабського ринку та недавно збудованого лялькового театру.

Але все це не той масштаб – країні з амбіціями потрібні великі та пафосні механічні куранти, які б своїм виглядом викликали гордість, відчуття причетності до чогось загальнонаціонального та вічного. Такий механізм міг би відспівувати, приміром, «Боже, Великий, Єдиний, нам Україну храни!», а зовнішнє рішення відсилало б до українського барокового стилю, до унікального українського модерну та до сучасного немодернізму та неоавангарду. Але здійснити проект з годинником – не таке вже й скоре завдання: на головні куранти країни потрібен національний конкурс та всенародне обговорення проектів.

У відомій радянській п’єсі Миколи Погодіна «Кремлевские куранты» головному герою – видатному інженерові, що в добу «воєнного комунізму» змушений торгувати сірниками на «блошиному» ринку, надходить пропозиція від самого Леніна – відновити механізм Кремлівських курантів, бо молодій радянській державі вкрай потрібен новий консолідуючий символ, нова «м’яка сила» («soft power»).

Отже, хто володіє часом, той тримає ключі од вічності – ось в чому символіка головного годинника країни.

Якщо країна не побудувала власних курантів, її громадяни будуть змушені зустрічати Новий рік під чужі куранти на Спаській башті та чужі «Біг-Бени».

Андрей ОкараАндрей Окара, публицист, политолог (Москва)
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter