Авжеж, самі народні депутати свій місячний відпочинок, передбачений календарним планом 6 сесії Верховної Ради VIII скликання, називати “канікулами” соромляться — в парламентському розкладі 4 тижні без пленарних засідань відведено на “роботу в комітетах та фракціях” та “роботу з виборцями”. Але скільки би спікер Андрій Парубій не наголошував, що “у парламенті перерви немає, а хто планує собі робити канікули, хай звітує перед виборцями за таку свою позицію”, резидентів ВР цими формальностями не надуриш. Бо вся історія українського парламентаризму переконливо свідчить: коли пленарних засідань у розкладі нема хоча б два тижні поспіль — це тупо канікули. Може, це й не виглядало б настільки очевидним, якби в пленарні дні сесійна зала Ради вщерть заповнювалася спраглими до роботи законотворцями, яким не терпиться втілити в життя напрацьовані в комітетах законопроекти та донести до колективного парламентського розуму нагальні вимоги й потреби електорату. Але якщо навіть для надважливих голосувань, до яких прикута увага громадськості і на яких можна вдосталь попіаритися перед телекамерами, до Ради сповзається заледве половина парламентарів... Хіба хтось всерйоз повірить, що кворум може зібратися на тихому засіданні комітету, де зазвичай нема ні телекамер, ні письмової реєстрації — та ще й бабла на депутатському запиті не підіймеш? Про “роботу з виборцями” й узагалі згадувати не випадає — її проконтролювати неможливо, тим паче що в половини нардепів, обраної за партійними списками, навіть округів нема.
Утримувати депутатів у хоч якомусь робочому тонусі досі був покликаний регламент Верховної Ради, згідно з яким пленарні тижні чергуються з непленарними (Стаття 19, “За звичайних обставин перший і третій тижні кожного календарного місяця впродовж сесії відводяться для пленарних засідань Верховної Ради, другий - для роботи в комітетах, тимчасових спеціальних комісіях і тимчасових слідчих комісіях, депутатських фракціях (депутатських групах), четвертий - для роботи народних депутатів з виборцями”). Втекти на тиждень на Канари за такої схеми теж можна, але хіба тиждень для нардепа — то достатній відпочинок?! Задовбешся туди-назад літати! Краще вже посидіти в Києві чи на окрузі — може, навіть разок до комітету чи приймальні завітаєш, якщо вже геть не буде чим зайнятися.
Але з цією безжальною експлуатацією депутатячого потенціалу українські народні обранці таки навчилися не менш безжально боротися. І для цього в регламенті передбачено одноразові зміни календарного плану на початку сесії: щоби жоден пленарний тиждень не втручався в сумлінну працю в комітетах та на округах, можна ж просто зсунути пленарні тижні разом, як столи в генделику! Хоп! — і ось уже один безконтрольний тиждень перетворюється на два поспіль! Хоп-хоп! — повторили цю процедуру в сусідньому місяці, і ось уже дві двотижневі “робочі відпустки” злилися в одну! І зустрічайте, шановні законотворці, цілий місяць законного відпочинку посеред сесії!
На початку нинішнього скликання новообрані нардепи ще соромилися своїх “комітетно-виборчих” відпусток (за час другої сесії обійшлися лише двома двотижневими здвоєннями — традиційним травневим та одним у лютому-2015). Але апетит під час їжі розігрався неабиякий — уже в жовтні 2015 року Верховна Рада зробила собі вакації в 3 тижні, причому зайвий пленарний перенесла аж на листопад. Депутатам сподобалось, і найближчі різдвяні канікули тривали вже місяць — з 26 грудня 2015 року по 25 січня 2016-го! Довго працювати після того нардепам не довелося — з 20 лютого по 14 березня в них знову намалювався тритижневий відпочинок. Після такого традиційний двотижневий Пєрвомай і зайвий тиждень, приплюсований до півторамісячної літньої відпустки, можна вважати невинним бонусом.
Протягом п'ятої сесії нардепи поводилися доволі скромно — лише взимку влаштували собі тритижневе різдво до 16 січня. Але забутий за час сумної регламентної осені смак здвоєних канікули знову вдарив у депутатські голови, і з 25 лютого по 13 березня Рада знову 2 тижні стояла порожньою — як стоятиме і з 24 червня по 10 липня. А от традицію двотижневого Пєрвомая у законодавчому органі нарешті вирішили нарешті зламати: цьогоріч нестримне свято виборчо-комітетного парламентаризму, як уже згадувалося, триватиме місяць.
Без сумніву, на всі ці раптові оказії в спікера Андрія Парубія та його попередника Володимира Гройсмана знайдуться залізні аргументи: там свята, там урочистості, там просто такий день, що ніхто в Раду не прийде. Дуже вагомо звучить, зокрема, й аргументація Парубія про те, що нинішні весняні канікули викликані винятково сесією ПАРЄ, куди має вирушати делегація українських нардепів. У січні, коли ВР ухвалювала календарний план сесії, спікер навіть називав конкретну цифру: “Близько 40 депутатів не будуть у сесійній залі”.
Хтозна, звідки в голови ВР з'явилася інформація про 40 осіб — адже делегація України в ПАРЄ складається з 12 постійних членів та 12 заступників, разом більше 24 ніяк не виходить (при тому, що ще й їздять на сесії асамблеї зазвичай не всі). Але й 40 нардепів — це навіть не десята частина від конституційного складу Верховної Ради, такої втрати парламент може й помітити. Та якщо Парубій має на увазі, що підступна Парламентська асамблея Ради Європи, ніби смерть, забирає найкращих із українських кнопкодавів, тих небагатьох, хто стабільно приходив до сесійної зали і пахав за себе і за тих хлопців із фракції, то тоді так. 40 із 450 — це краплинка в морі, та 24 з 226 — це разючий удар у самісіньке серце українського парламентаризму. А якщо згадати, що в березні до складу делегації в ПАРЄ було включено Олега Ляшка, то правота Парубія стає очевидною: без Олега Валерійовича й засідання Верховної Ради — не засідання. Краще вже канарські комітети та тайландські виборці.
Єдине, що не дає спокою в цій історії з оптимізацією депутатського байдикування, — що це байдикування дідька лисого так оптимізуєш. Схема “попрацюємо два тижні — і чотири тижні відпочинемо” працює тоді, коли оптимізатор має важелі для того, щоби когось змусити працювати. Але коли в період “напруженої роботи” в залі збирається не набагато більше “працівничків”, ніж у тижні відпочинку, це вже не оптимізація байдикування, а його легалізація. Для Андрія Парубія це практика доволі звична — він регулярно закриває пленарні засідання ВР через відсутність депутатів. Але чи сильно це мотивує прогульників, які почитують смартфони на гавайських шезлонгах і примовляють: “О, знову Рада закрилась. Я ж казав — нема чого туди цього тижня взагалі їхати!”?
Чим більше нардеп звикає до постійних тривалих канікул, тим важче витягти його з Гаваїв на роботу — і вже не лише в комітети, а й до сесійної зали. І тим важче героїчним решткам сумлінних нардепів змушувати себе приходити на засідання комітетів: що там робити, якщо депутатів для кворуму не лише по Києву, а й по всій Україні фізично не назбираєш? І тим неймовірнішим виглядає те, що згаяний місяцем паралічу комітетів і сесійної зали час депутати зможуть відпрацювати ударними пленарними двотижневками. Не відпрацюють. Бо навіть якщо й примусять себе зібратися на тиждень, то вже до початку наступного знову пороз'їжджаються — і Парубій знову закриватиме засідання спорожнілої Ради. Відтак замість двох місяців сякої-такої регулярної роботи парламенту матимемо щонайбільше 2-3 тижні з відповідними результатами. Хто-хто, а спікер Верховної Ради це чудово розуміє.
Тому, коли п'ятиденною необхідністю перебування 24 депутатів у Брюселі випрадовується двомісячна халтурна “робота” парламенту, стає дещо моторошно. Адже сесій ПАРЄ на рік відбувається чотири штуки, і якщо скласти докупи їх та всі подібні фактори дестабілізації парламентаризму (свята, відпустки, міжсесійні перерви), то Верховну Раду скоро можна буде збирати на один місяць. Десь у листопаді, як уже відгудуть Покрова й чергова сесія ПАРЄ, а зимовий марафон ім. святих Миколая та Валентина ще не почнеться, можна буде й бюджет розпиляти, й рішучі невідкладні реформи нарешті законодавчо забезпечити.
Аби лише 226 законотворців у сесійній залі назбиралися.