«Самопоміч», тримаючи в коаліції, намагалися використати як фіговий листок»
Нинішня сесія Верховної Ради має всього 44 пленарних дні. Дуже мало як для того обсягу роботи, що мають парламентарі. Чи визначені наразі пріоритети в роботі депутатів на найближчий час?
Графік роботи парламенту, справді, є неадекватним тим викликам, які сьогодні стоять перед Україною і перед парламентарями. І «Самопоміч» - зокрема, я і мої колеги - ініціювали свого часу законопроект, який був зареєстрований, але, на жаль, не розглянутий, про перехід парламенту до трьох пленарних тижнів на місяць. Тиждень роботи в округах і три повноцінні пленарних тижні…
Наразі таких два, а інколи навіть один.
Так. На жаль, в нас впродовж цієї сесії запланований період (до місяця фактично) без пленарних тижнів. І якщо, наприклад, для мене і ще багатьох депутатів це буде все одно праця, просто дещо іншому форматі, то для декотрих це будуть просто вакації ( відпустка, канікули - С.К. ).
Повернемося до основних акцентів законодавчої діяльності Верховної Ради.
Пріоритети, які ми сьогодні бачимо в порядку денному, з того, що реєструється в парламенті, це є такий глибокий-глибокий сум. Тому що це взагалі не відповідає викликам часу й суспільства. Чому закони такі погані? От дуже часто люди запитують: «Чому ви мало приймаєте законів?» А чи ми, справді, мало їх приймаємо? Та ми молотимо ті закони, розумієте, як не знаю що.
Можливо, питання в якості, а не в кількості?
Так, це не питання до кількості. Ми прийняли законів, повірте мені, більше, ніж парламенти, напевно, всіх європейських держав разом взяті за той самий період! Але чи відчули люди, що ми щось для них прийняли? Я переконана, що в багатьох випадках, навпаки, - вони відчули, що їх обманули, «розвели».
Мова про ваших виборців чи людей загалом?
Загалом. Я багато спілкуюся з людьми, і все стає розуміло навіть з реакції громадськості. От буквально нещодавно всі аплодували та називали великою перемогою закон про регулятора в сфері енергетики, а тепер розуміють, що створили монстра, тільки вже законом. Коли я казала, що це буде монстр, ніхто цього не сприймав, всім хотілося закону. Тому проблема саме в якості. А чому закони неякісні? Тому що законодавча функція для парламенту є похідною від спроможності контролювати уряд.
В нас, все ж таки, парламентсько-президентська республіка.
Справа не в цьому. Парламент за своєю природою не мусить контролювати, як уряд збирає та витрачає кошти. Якщо він робитиме це - закони не будуть якісними.
І в цьому плані парламент важко назвати ефективним?
Він абсолютно неефективний.
Днями Ірина Луценко, один із лідерів фракції БПП «Солідарність», закликала вашу політичну силу, «Батьківщину» та Радикальну партію повернутися до лав коаліції. Мені відомо, що заяву цю ви обговорювали на рівні партії. Чи можливе повернення «Самопомочі» до коаліції, адже ви вже рік поза її межами? Якщо так, то на яких умовах?
Насправді, ми це взагалі не обговорювали, тому можу сказати лише власну думку. Ті заклики нагадують пісню: «Вернися Іванку – буду шанувати, стелися барвінку – буду поливати». Всі розуміють ціну цим словам. «Самопоміч» входила до коаліції з парламентськими силами, які перемогли на парламентських виборах, абсолютно добросовісно сприймаючи їхні ж декларації про те, що вони мають намір працювати в інтересах України - українського народу і держави. І коли ми зрозуміли, що в багатьох випадках ці люди шахрують - декларують одне, а роблять інше, тоді власне й прийняли рішення, що ми так не можемо.
Але ж ваша політична сила втратила ефективність роботи в парламенті після виходу з коаліції. Ви не маєте доступу до тих ресурсів, котрі є у представників більшості.
Мушу з вами не погодитися, тому що, насправді, «Самопоміч», тримаючи в коаліції, намагалися використати як, такий собі, знаєте, фіговий листок – прикривати свої схеми, кажучи, що фактично це робиться разом із «Самопоміччю».
Можливо, якби ви дали своїх людей в уряд, позиція була б іншою…
Коли формувався новий уряд, я мала хорошу розмову з людиною з однієї з фракцій коаліції, яку знаю дуже давно, ми маємо досить довірливі стосунки. І в цієї людини я чесно запитала: «А чи будемо ми мати хоч найменший шанс впливати на політику уряду?» Відповідь отримала дуже відверту: «Звичайно, що ні! Ваше завдання в уряді і запрошення вас до уряду робиться з абсолютно іншою метою». Я дуже вдячна цій людині за відвертість, хоча все і так було розуміло.
Люди, які сьогодні є в уряді, не всі, але багато з них, декотрі залишилася ще з попереднього уряду, звикли до певного способу прийняття рішень. Такого, який є неприйнятним для уряду, що відповідає перед своїми людьми. Ми є відповідальними перед своїми, тому я не можу їх обманювати.
Вплив «Самопомочі» в парламенті й рейтинги як політичної сили загалом на всеукраїнському рівні, у порівнянні з минулим, позаминулим роками, значно впали.
Тут я теж з вами не погоджуся. З великим сумом я спостерігаю за тим, як багато соціологічних компаній працюють далеко за межею незалежності і мають дуже тісну афіляцію з політичними силами. Шляхом нехитрих маніпуляцій вони фактично підмальовують рейтинги.
Можливо, якісь окремі компанії, так, але не можна звинувачувати всіх у підмальовуванні.
Я володію інформацією... Проте, насправді, суть навіть не в рейтингах. Рейтинги – це ілюзія.
Чому ж ? Це об’єктивні дані щодо того, як вас оцінюють люди.
Це момент симпатії. Я не знаю, чи коли-небудь ви цікавилися, наприклад, яким є ядро виборців будь-якої політичної сили. Воно дуже маленьке. А знаєте чому? Тому що в нас ніколи не було ідеологічних партій, люди нікому не вірять. І тому це реалістичне ядро є мініатюрним - 2-3%. От це і є рейтинг. А решта – надута бульбашка.
Поза цим ви пройшли в парламент як третя сила, альтернатива тим, що існували на той момент. Сьогодні таких умовних «третіх» сил дуже багато. В нещодавньому інтерв’ю для сайту LB.ua ви говорили наступне: «Поки що «Самопоміч», як на мене, є єдиною політичною силою, яка відрізняється від решти цінностями, передовсім спрямованими на подолання олігархічної системи. І це те, що відрізняє нас від інших політичних сил, котрі називають себе опозицією». Якщо прибрати з цитати «Самопоміч», так про себе може сказати багато політсил.
Те, що говорять політичні сили – це одне, і зовсім інше - що відчувають люди… Ми залишилися сьогодні із тими ж цінностями, пріоритетами і ідеями, з якими йшли на вибори. Для нас нічого не змінилося.
Але в людей змінилося сприйняття “Самопомочі”.
Знову з вами не погоджуся. Але це таке діло - вирішуватимуть люди. І якщо одного дня вони вирішать, що «Самопоміч» не повинна бути у парламенті, я це прийму. Тому що це означає, що, мабуть, для українців важливіший хтось інший, але для мене і для моїх колег, які сьогодні є в парламенті, для нас важливо, щоб ми від самого початку були чесними з людьми. Коли ми йшли на вибори, ми не брали гроші в олігархів. Було дуже важко і під час передвиборчої кампанії, і в парламенті до того, як почалося державне фінансування політичних партій, тому що бути фінансово незалежним в Україні складно. Це супроводжується величезним тиском. Якщо ти залежний – все нормально. Тобі заплатили – ти відпрацював. Якщо ти незалежний, значить, ти – небезпечний. Але ця незалежність нам дозволила зберегти відданість ідеям і принципам, з якими ми прийшли до парламенту.
Про зустріч Саакашвілі, Садового і Гацько: «Часом, кава – це просто кава»
Як ви загалом оцінюєте позиції «Самопомочі» на сьогодні? Під час останніх парламентських виборів в країні ви були партією номер три. Яка ж ситуація наразі, якщо ви називаєте ту соціологію, що є, підмальованою?
Я не можу стверджувати, я не соціолог.
Ви ж сказали, що спілкуєтеся з людьми…
Спілкуюся і можу сказати, що є декілька політичних сил, які мають приблизно однакове сприйняття і однакову підтримку.
Це хто?
Я не буду коментувати. Вважаю, що неправильно, взагалі, це озвучувати.
Вочевидь, з огляду на зустріч Андрія Садового з Михайлом Саакашвілі та Василем Гацьком у Львові, йдеться як мінімум про ці три політичні сили, правильно?
А ось і ні. Але це не так важливо. Це відбиває те, що суспільство досить поділене. Люди, з одного боку, хочуть миру і стабільності, тому орієнтуються на риторику політичної сили, яка обіцяє мир за два тижні.
Мир за два тижні обіцяв Президент…
Саме так. Потім їм хочеться добробуту, і то швидко, тому вони реагують на заклики до того, як «швидко всім роздати все». Але, знову ж таки, наше завдання, моє і моїх колег, – забезпечити зміни і зберегти свою чесність з людьми.
З якими політичними силами у вас приблизно однакові позиції щодо цінностей та якості підтримки?
А які цінності сьогодні ви можете назвати в інших політичних сил?
Питання адресоване вам.
Для нас очевидно, що ті цінності, які ми сповідуємо, ніхто не готовий з нами розділити.
І тут ви знову натякаєте на «цінності, спрямовані на подолання олігархічної системи». Але фраза занадто приїлася...
Наведу простий приклад. Подивіться на голосування. Не на коаліцію формальну, а на голосування за генпрокурора, причому вже не одного. На те, хто голосував. Ось вам і цінності. Голосували всі, окрім «Самопомочі». Всі. Тобто всі політичні сили, які є в парламенті сьогодні проголосували вже не за одного прокурора. Те саме стосується голосування за голову СБУ. За зміни до Конституції. Це є вам доказ!
Ви взагалі знали - на рівні партії - про зустріч Садового, Гацька та Саакашвілі?
Можу сказати, що у фракції цього ніхто не обговорював, тому що, мені здається, кожен має право на каву. Часом, кава – це просто кава. Ми не вважали це такою новиною, яка варта обговорення.
Можливо, й не варта, доки в країні немає передвиборчої ситуації...
Ви знаєте, стосунки фракції з лідером партії побудовані на абсолютній довірі, і підстав вдаватися до оцінки дій Садового, немає. Якщо мені потрібно буде знати щось про цю зустріч, я почую усе від лідера партії.
Я так розумію, що про об’єднання чи хоча б тіснішу співпрацю між цими трьома політичними силами, мова поки не йде?
Я говорила про це не один раз. Україні не вистачає ідеологічних політичних сил, які діятимуть в інтересах українців. Якщо таких політичних сил в парламенті буде дві або три – це буде просто розкіш. Я про це мрію.
Ви вважаєте, що рух Саакашвілі має на меті дбати про інтереси українців? Серйозно?
Я не знаю, але вони так декларують.
Декларувати можна все, що завгодно. Це ж декларує «Батьківщина» і «БПП», і «Опоблок»...
Це вже питання до них. А «Опоблок» дуже відверто декларує, в чиїх саме інтересах вони діють, але це вже інше питання. Якщо є політичні сили, які, кладучи руку на серце, готові дбати про українців і хочуть потрапити до парламенту, то, повірте мені, для України це буде дуже добра історія.
І все ж таки, чи є якась форма більш тісної співпраці «Самопомочі» з іншими двома-трьома політичними силами наразі?
Як член політичної ради партії, я можу сказати, що це питання не обговорювалося, що демонструє його актуальність.
«Штаб по дискредитації Садового працює на Банковій і сьогодні»
Повертаючись до позицій партії… Що призвело до їх погіршення - діяльність безпосередньо «Самопомочі» чи все ж таки мера Львова Андрія Садового? Ваше бачення.
Я б сказала, що це ланцюгова реакція. Саме через те, що від початку ми були незалежними: не погодилися йти в фарватері, бути отим фіговим листочком, не погодилися на сумнівні оборудки і відстояли свої позиції в багатьох критичних ситуаціях, спочатку фракція, а через її позицію і лідер партії, мер міста Львова став об’єктом знищення і знецінення.
Зі сторони Банкової?
Звичайно. Спочатку все йшло на персональному рівні, але потім, на жаль, ситуація дійшла до абсурду. Підпал сміттєзвалища стався в переддень голосування за зміни до Конституції в частині судової реформи.
І ви пов’язуєте це напряму з позицією вашої фракції?
Деякі люди навіть не приховували, що робиться усе для того, щоб простимулювати наше голосування. А для фракції усе мало зворотній ефект, насправді. Було тяжке обговорення. Потім сталася трагедія, загинули люди. Сміттєзвалище закрили, щоб провести пошукову операцію. Почалася вакханалія на кістках, і треба було бачити тих людей в парламенті, котрі світилися, отримавши такий шанс. Коли я мала коротеньку розмову і прямо запитала: «Як можна топтатися на кістках людей?», мені сказали у відповідь: «Не можна втратити такий шанс».
Саме в той час, як ви раніше стверджували, на Банковій був створений штаб, який працював над дискредитацією Садового?
Мусив бути, тому що витрачалося дуже багато зусиль. Працює він і сьогодні.
Тобто Банкова досі сприймає пана Садового як головного конкурента на майбутніх президентських виборах?
Я думаю, що там ситуація складніша. Це звичайне, примітивне сприйняття конкуренції, яке притаманне, мені здається, тільки українському істеблішменту. Замість того, щоб змагатись якимись позитивами, ми змагаємось втоптуванням людей. Але є ще інша історія. Історія «Самопомочі», яку хочеться приструнити, взяти її в віжки, зробити її керованою. Насправді, нам натякали, що в обмін на лояльність знімуть проблему сміття.
Натякали фракції?
Саме так. Далі є ще одна історія – історія міста Львова. Він став містом успіху, і це є заслуга львів’ян.
Львів’ян чи мера львів’ян?
Львів’ян, тому що мер – це також продукт львів’ян. Розумієте?
Вам не здається, що Андрій Іванович просто згаяв можливість вийти з регіонального на загальнонаціональний рівень, яка підверталася йому багато разів.
Я вважаю, що він був завжди дуже відповідальним. Якщо люди його обирали як мера Львова, хіба він міг просто піти, залишивши їх? Це було б безвідповідально. Означало б, що він використовував власну позицію мера як трамплін. А так він залишився з тими людьми, які його обрали.
Як ви вважаєте, чи є у Андрія Садового сьогодні шанс взяти участь у президентських змаганнях і чи сприймає його Банкова як свого головного конкурента?
Слухайте, що там Банкова сприймає – це до Банкової питання.
Але ж ви наближені до цього як ніхто.
Взагалі, я намагаюся не заглиблюватися в це, бо там немає сильно про що думати.
Шанси стати президентом у Садового є?
Прийде час президентських перегонів, і будуть визначатися кандидатури. Тоді буде зрозуміло, хто буде кандидатом, хто - ні. Далі все вирішуватимуть українці. Це - тільки вибір українців.
Проте сьогоднішня соціологія, якій ви не довіряєте, зокрема, показує, що у Юрія Бойка з “Опоблоку” рейтинги вищі за Садового.
Я тішуся за Юрія Бойка. І заздрю тій Україні, президентом якої стане Юрій Бойко. Тільки, боюся, що нас з вами в тій Україні не буде.
«Нам потрібен закон про тимчасово окуповану територію. Так, він не є гарантією, але він є шансом!»
Ви виступили ініціатором законопроекту, який формулює визнання російської агресії на Сході Україні, а території - окупованими. Які є зрушення в цьому напрямку і чи є шанс, що такий законопроект - в тому чи іншому вигляді - буде проголосований?
Добре питання. Цей проект закону був зареєстрований давно - понад рік тому, а минулого тижня ми додатково ініціювали міру про відповідальність Росії, точніше про механізми притягнення її до відповідальності за агресію і окупацію. Ідея полягає в тому щоб:
-
юридично закріпити дати початку окупації, що є окупованим і хто окупував;
-
зафіксувати, що органи державної влади не здійснюють свої повноваження саме через окупацію;
-
зупинити торгівлю з окупованими територіями і торгівлю, яка збагачує Росію;
-
обмежити правочини, інші речі, які держава не може об’єктивно там контролювати;
-
запропонувати механізм деокупації.
Ми вивчили весь міжнародний досвід, ситуацію, яка є сьогодні в Україні, і запропонували механізм деокупації, який в майбутньому міг би призвести до порозуміння, правдивого порозуміння між людьми.
Якою ви бачите дату початку окупації?
20 лютого ( 2014 року - С.К. ) - для Криму, 7 квітня - для Донецька.
7 чи 14 квітня, коли почалася АТО у Донецьку?
Я точно не пам’ятаю. Там вказані дати, коли були захоплені адміністративні будівлі.
А яким чином визначити межі окупованої території?
Це має бути закріплено за урядом, тому що він мусить слідкувати за тим, яка територія, наприклад, не приведи Боже, додатково окуповується, або яка звільняється.
Є ще “Мінські угоди”, в яких йдеться про розмежування. Дебальцево, наприклад, за першими “Мінськими угодами” - наше, наразі воно вже не є українським.
Ці території є окупованими фактично.
Питання про те, як визначити їх межі.
Дуже просто. Треба відображати реальність, а не бажаність. Якщо “Мінські домовленості”, другі, підписувалися з відтермінуванням строку – підписалися 12-го лютого, а набували чинності 16-го, то, вочевидь, це робилося для того, щоб дати росіянам чотири дні на захоплення Дебальцевого.
Ви звинувачуєте владу України у тому, що вона свідомо пішла на таку ситуацію?
На жаль, загроза стосовно Дебальцевого була очевидна. Я була там в кінці січня, бачила це все своїми очима, поїхала звідти за день до того, як почалася атака на Дебальцеве. Загроза була очевидною, і ми - депутати від "Самопомочі", і я в тому числі - неодноразово, намагалися донести це Президенту.
Було ж очевидно, що станеться котел. На жаль. Тому що дорога була одна. Люди, які там були, вони знають. Так само всі знають, і Президент знає, скільки зусиль ми доклали, щоби пояснити йому ці загрози. Але тоді Президент звинуватив нас у тому, що ми сіємо паніку, і що Дебальцеве ніколи ніхто не віддасть.
Повернемося до законопроекту щодо російської агресії. Які перспективи його затвердження у парламенті? Хто виступив вашим союзником у цьому питанні?
От ми й побачимо. Спочатку на комітеті. Ми дуже розраховуємо на підтримку депутатів від “Народного фронту”, адже вони є досить відвертими в декларуванні саме безпекових пріоритетів. Позиція Блоку Петра Порошенка мені видається чим далі, тим більш, м’яко кажучи, дивною. Тому що після того, як фактично заступник голови фракції публічно заявляє про те, що в нас немає окупації, немає російської агресії, то, це, перепрошую, віддає державною зрадою.
Можливо, це просто окрема приватна думка.
Окрема приватна позиція? А позиція міністра з питань окупованих територій, який також делегований цією фракцією – це також приватна позиція? А його інтерв’ю Газеті.ru. ( російське видання - С.К .)?!
Думаєте, вони змовились?
Звичайно. Чи можна собі уявити, що міністр Радянського Союзу в умовах війни давав би Гебельсу інтерв’ю?! А тут – запросто! Міністр з питань окупованих територій дає інтерв’ю інструменту російської пропаганди, у Росії ж немає незалежних медіа!
Тут спливає ще одне важливе питання щодо проведення виборів на окупованих територіях. Восени минулого року в парламенті ширилися чутки, що відповідний законопроект, в тому чи іншому вигляді, готує президентська політсила, і курує це Руслан Князевич. З того часу до сьогодні якихось зрушень в інформаційному просторі щодо цього законопроекту немає. Пролийте світло: у якому він стані?
Від самого початку в Росії був троякий інтерес в окупації Донбасу. Я кажу саме про Донбас, не про Крим, то – окрема історія. Передовсім, Росія прагнула закріпити свій вплив на Україну через окупацію, мати інструмент постійного розхитування ситуації, простіше кажучи, зацементувати свою присутність. Друге - представити усе як виключно внутрішній конфлікт ( в межах України - С.К. ), гарантувавши непомітність своєї присутності. І останнє - уникнути відповідальності за наслідки окупації.
Якщо взяти “Мінські домовленості”, вони є одним з варіантів реалізації саме цього сценарію. Тому що вони кажуть саме про вибори під окупацією (фактично вибори російських представників), особливий статус ( Донбасу - С.К.). І що найголовніше - Росія виступає у “Мінських домовленостях” миротворцем, а не агресором, мовляв, немає зовнішньої окупації, є просто внутрішній конфлікт.
Сьогодні є ще один сценарій, більш загрозливий за “Мінськ”. Це сценарій фальшивої так званої реінтеграції, тому що йдеться не про правдиву реінтеграцію, а про колонізацію. Оскільки Росія заперечує свою військову присутність на Донбасі, вона через російські медіа починає говорити про те, що на Донбасі воюють трактористи і шахтарі, мовляв, перестаньмо їх підтримувати, Україна зайде назад, і мир буде встановлено. І буде всім щастя. Але Росія ніколи не дасть перемогти шахтарям та трактористам. Фізично Україна, може, й зайде, але плив на цих територіях залишиться за Росією. Та найстрашніше не це. А те, що Росія повністю уникне відповідальності за все.
Можливо, це нормальна ціна за те, що ми повернемо собі ці території?
Скільки разів ви чули, що Росія за все заплатить?! В кожному виступі Президента про це йдеться. А за все платитимемо ми з вами: за відновлення доріг і розбитих будинків, за “Боїнг” ( літак малайзійських авіаліній, збитий бойовиками над Донбасом з російського “Буку” - С.К. ), за злочини проти людяності. Це ж територія українська, а не російська, то хто винен в усьому? Україна! А це сотні мільярдів доларів! 70 років! Ще наші онуки ще платитимуть!
Далі може бути ще страшніша історія, пов’язана з амністією бойовиків.
Мені здається, ви перегинаєте палицю.
Ні, ні, ні! Закон про амністію прийнятий. Ви знаєте, як називається? «Про звільнення від відповідальності осіб, які брали участь в подіях у Донецькій і Луганській області».
І юридично він може вмістити що завгодно.
Звичайно! Тобто усі, хто туди попаде, навіть «Гіві» з «Моторолою», стануть ветеранами…
Вже не стануть!
Ну чого ж?! Вони є «героями», хоч і лежачими. Але, розумієте, до чого все йде?! Чи зможуть люди столерувати таке ставлення до них?
Очевидно, що ні. Думаю, і політики це прекрасно розуміють. Якщо Президент реалізує хоча б половину, чи принаймні 20%, з того, про що ви кажете, він підпише собі політичний вирок.
А те, що він «торгує на крові», нічого?
Повернімося до питання про можливі вибори на Донбасі в найближчі півроку, до кінця літа. Чи передбачаєте ви їх? Якщо так, на яких умовах і юридичних підставах, законодавчих зокрема?
Вибори можуть відбутися в двох випадках: у разі прийняття змін до Конституції, що малоймовірно, або коли відбудеться оця колонізація під виглядом реінтеграції. Тоді, швидше за все, настануть вибори. На жаль, другий варіант є сьогодні досить ймовірним.
А чи бачите ви можливим переформатування “Мінських домовленостей”? Адже на тлі подій в Авдіївці очевидно, що “Мінськ” не працює та потребує переформатування. Я не питаю про те, чи вважаєте ви потрібним це? Я питаю, чи бачите ви таку ймовірність?
Річ у тім, що “Мінські домовленості” – це фейк від самого початку. Їх немає. І навіть юридично закінчилися ще рік тому.
Та й парламентом не були імплементовані.
Звичайно, вони не були ратифіковані і не мають ніякого статусу. Вони ніким не підписані, не ратифіковані. Це просто папірець. Але суть навіть не в тому. Росія своїми агресивними діями, а також неспроможністю Європи і Західного світу реагувати адекватно на цю агресію, фактично, підірвала увесь світовий безпековий порядок. Ну для чого існує Рада Безпеки ООН, якщо вона не може назвати очевидні речі своїми словами, коментувати їх?! Якщо представники найповажніших держав збираються для того, щоб засоромити представника Росії, дивишся на це із жалем. Така біда є на сьогоднішній день. Те саме стосується і ОБСЄ, яка не бачить очевидних речей. У всіх якісь проблеми з зором.
Але альтернативи “Міським домовленостям”, на жаль, немає.
Треба пропонувати! Якщо Україна сама не буде нав’язувати інший сценарій, за нас це ніхто не зробить. Тому що кожен має свої інтереси. Не треба думати, що ми недостатньо хороші, щоб нас любили – ні! Просто світ прагматичний.
Це має робити Президент України та міністр закордонних справ…?
Це має робити парламент, Президент, уряд - усі, в кожному своєму рішенні і діях! Тому нам потрібен закон про тимчасово окуповану територію. Так, він не є гарантією, але він є шансом! А от коли його не буде, то у нас не буде навіть шансу на те, щоб визнати Росію відповідальною, і на те, щоб 70 років ми з вами не платили данину.