ГоловнаСпорт

Невикористаний потенціал. Хто буде новим тренером збірної?

Українцям не вдалося перекреслити чорну смугу незмінних поразок у матчах плей-офф. Те, що збірна вперше не пропустила у виїзному матчі, багатьох надихало: до Греції «синьо-жовті» двічі поверталися з гостей із двома пропущеними (у Хорватії та Словенії), а виправити ситуацію вдома не вдавалої.

Невикористаний потенціал. Хто буде новим тренером збірної?
Фото: Униан

Трохи іншою була ситуація у матчах з Німеччиною, але результат такий же негативний (у 2001-му ми спочатку зіграли внічию 1:1, а потім «нахапали» чотири у Дортмунді). Тепер же нічого виправляти не треба було, потрібно було лише перемогти і вдруге в історії вийти на чемпіонат світу. Не судилося…

Ошаленілі від радості греки зі сльозами на очах обіймалися під холодним дощем серед напівпорожніх трибун «Донбас Арени». Таку картину можна було уявити, бо у футболі буває всяке, але ніхто не припускав, що це реально станеться. І звичайні уболівальники, котрі футбол дивляться по великих святах, і обізнані букмекери, від пильної уваги котрих не вислизне найдрібніша деталь, – всі одностайно оцінювали шанси команди Михайличенка вище. Хист мудрого тактика Отто Рехагеля ніхто не скидав з рахунку, але все ж превалювала думка, що 71-річний наставник сьогодні більшою мірою думає про те, як закінчити виконання свого контракту з Федерацією футболу Греції, ніж про те, щоби знову зіграти на… А, почекайте! Та для Рехагеля у сенсі чемпіонату світу якраз і не було «знову»: «хитрий лис», котрий робив чемпіонами Німеччини провінціалів з Бремена і Кайзерслаутерна і такий же «контрастний титул» здобув в Європі для греків, яких при всій фантазії не назвеш законодавцями футбольних порядків на континенті, ще ніколи не виводив свою команду у фінальну частину чемпіонату світу. Тепер таке досягнення у Короля Отто є. У нас же з вами залишається поки єдина участь у Мундіалі і четвертий програний «стик». Плей-офф таки не для нас – навіть у найзапеклішого оптиміста опустяться руки після цієї поразки. Вісім років – здавалося, достатній часовий відрізок, щоби забути, як це боляче – вилетіти на фінішній прямій, на самій фінальній стрічці. Однак все згадалося миттю після сумбурного матчу у середу.

Фото: Униан

У цій грі все справді виникало спонтанно. Більшою мірою це стосується нашої команди, греки упродовж матчу витримали свою установку на гру: максимально уважно зіграли у захисті, контратакували, постійно тримаючи у напрузі наш захист, врешті, зробили головне – забили гол, без якого неможливо розраховувати на участь у турнірі. А що ми? Ми почали потужно: упродовж двох хвилин Шевченко двічі міг забити: спочатку не влучив по м‘ячу після прострілу зліва, а потім, добиваючи м‘яч після удару Алієва, не зумів поцілити у рамку. Греки відповіли небезпечним ударом Самараса після розіграшу стандарту, і наші наче злякалися: упродовж наступних десяти хвилин (аж до штрафного від Алієва) моментів ми не створили. А потім був гол: Хачеріді і Кучера обставили як хлопчиків – Самарас наче кинджалом розрізав центральну вісь українського захисту і Салпінгідіс вискочив на самотнього П’ятова. При всій майстерності нашого голкіпера шансів врятувати ситуацію у нього було мало: грек зіграв технічно грамотно, відправивши м‘яч у дальній кут. Те, чого ми так побоювалися в Афінах, трапилося в Донецьку – українці пропустили і тепер потрібно було забивати вже не один, а два м‘ячі. Ігрового часу залишалося достатньо – ціла година, але для того, щоб переламати хід гри, яка не складалася, потрібно було робити зміни, а їх Михайличенко робити не став. Не повернеться язик звинувачувати гравців у відсутності бажання, вони хотіли перемогти, от тільки як це зробити, їм ніхто не сказав. Михайличенко допустив аж ніяк не одну помилку, яка перекреслила двохрічний кваліфікаційний цикл (так тренер сказав на післяматчевій прес-конференції, маючи на увазі помилку центру оборони), у матчах було одразу кілька помітних тренерських ляпів.

Перше: чи справедливо звинувачувати центральних оборонців? Звісно, справедливо, хто ж іще винен?! Хто втратив позицію і впустив у коридор грека?! Але давайте подивимося на проблему глибше: Кучер і Хачеріді грають у різних клубах, тандемом у збірній вони зіграли до гри у Донецьку три матчі. Можливо, для збірної це не так уже й мало, однак очевидно, що обидва гравці ще не зіграні, а крім того переживають спад: Кучер «начудив» достатньо у матчі «Шахтаря» з «Тулузою» в Лізі Європи, на Хачеріді теж частина провини за м‘ячі, пропущені від «Інтера». Плюс ця гра відбилася на психологічному стані всіх динамівців (матчі збірної це довели). Так, у Чигринського було небагато ігрової практики у «Барселоні» після травми, однак очевидно, що він – гравець досвідчений і через вимушений простій зголоднів за грою. До того ж, Дмитро володіє чудовим середнім і дальнім пасом (у нашій збірній такі передачі не вміє робити ніхто). Згадайте, як гравці оборони віддавали м‘яч вперед, і все стає ясно: важко лише зрозуміти, чому Михайличенко відмовився від такого козиря.

Друге-третє. Ракицький і Яромоленко на лівому фланзі. Надто багато авансів було видано молодим гравцям останнім часом. Добре, коли підростає талановита молодь, але чи не завелика частка ризику у рішенні вирішити дорослі завдання за рахунок «молодіжки»? Про потужний удар Ракицького більше розказано, ніж його показано: греки молодому таланту як слід пробити так і не дали. Водночас його лівий фланг захисту постійно викликав тривогу. Знову ж таки, є сенс згадати про футболіста без ігрової практики: Шевчук, коли його виставляли на лівому фланзі оборони, завжди знав, як перекрити у своїй зоні відповідальності кисень атакувальному хаву суперника.

Ярмоленко непогано увійшов у гру в Афінах, однак рішення виставляти його зі старту важко назвати оптимальним: молодий півзахисник вже не раз «згорав» у відповідальних матчах Ліги чемпіонів. Його виходи на заміну доводять, що в даний момент Ярмоленка краще використовувати як «джокера». Все ж поспішив тренер, відмовившись від послуг Ротаня після першого тайму матчу в Греції.

Четверте – два однотипних опорних півзахисника. Для чого було ставити у центр Тимощука і Михалика – виконавців зі схожим стилем гри? Місце Тимощука – безсумнівне, однак йому потрібен напарник, котрий віддає точний пас вперед. Таким міг би стати Гай, якого Михайличенко ввів у гру надто пізно. Наслідком відсутності креативного центрального півзахисника стала аж надто велика кількість поперечних передач замість проникаючих. До речі, Михалик міг скласти пару центральних оборонців з Чигринським.

П‘яте. Про це уже сказано чимало: нам потрібен швидкий форвард. Шевченко викладався на повну, тягнув м‘яч вперед, відтягував на себе щонайменше двох захисників, а у вільну зону не було кому вриватися. Мілевський, і це здається очевидним для всіх, гальмує розвиток атаки, а не сприяє їй. Вихід Селезньова показав, що цей футболіст значно ефективніше грає на атаку. А взагалі, при нинішній моделі гри збірній був просто необхідний Воронін: його швидкість і наполегливість і мали б стати чинником, якого не вистачило, щоби розірвати оборону греків. Думається, тренеру варто було врахувати цей момент бодай після першої гри і запросити нападника до табору збірної.

Шосте – нерішучість тренера. Те, що Михайличенко занадто пізно почав змінювати склад, теж доводиться констатувати. Половина тайму – надто мало часу, щоби все виправити. Михайличенкові, і це уже довела не одна гра, не вдається миттєво відреагувати, коли матч складається не за його сценарієм. Ментальна пробуксовка у грі дорого коштувала. З іншого боку, згадайте фразу досвідченого Отто Рехагеля: «У цьому плей-офф допущену помилку виправити не вдасться». Так і сталося: свої помилки (не одну, а цілу низку) Михайличенко спочатку не збагнув, а потім не зумів виправити.

У матчі в українців було достатньо шансів забити необхідні два м‘ячі, але кожного разу, коли треба було завдати точно удару, підводила… і що тут написати – вдача, витримка, майстерність? А може таки тренерська думка? При всій повазі до Олексія Олександровича, слід визнати, що збірна з ним так і залишилася командою, не здатною використати свої козирі. При нинішньому наставнику ми тільки й говоримо про невикористаний потенціал «синьо-жовтих». Немає сумнівів, свою роботу Михайличенко виконує чесно, але може все ж слід поступитися місцем іншому – тому, хто виконуватиме роботу не лише чесно, а й більш ефективно?

Олександр ГливинськийОлександр Гливинський, спортивный обозреватель
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram