У дослідженні проаналізували дані 498 пацієнтів, які вперше перенесли ішемічний інсульт. Рівень їхньої фізичної активності оцінювали двічі — до інсульту та через шість місяців після нього.
Учасників розподілили на чотири групи залежно від того, як змінився рівень фізичної активності:
-
залишався вищим за найнижчий квартиль;
-
знизився до найнижчого квартиля;
-
зріс із найнижчого квартиля;
-
залишався в межах найнижчого квартиля.
За пацієнтами спостерігали понад 6 років. За цей час зафіксували 156 нових серцево-судинних подій або смертей. Медіана віку учасників становила 68 років, 35% із них були жінками.
Порівняно з людьми, чия фізична активність залишалася вищою за найнижчий рівень, ризик серцево-судинних подій або смерті був:
-
у 1,71 раза вищим серед тих, чия фізична активність знизилася до найнижчого рівня;
-
у 1,75 раза вищим серед тих, хто підвищив активність із найнижчого рівня;
-
у 2,56 раза вищим серед тих, хто залишався стабільно фізично неактивним.
Дослідники врахували, зокрема, вік та інші демографічні характеристики, клінічні показники, соціально-економічні чинники, якість життя, функціональний стан і тяжкість інсульту.
Таким чином, саме стабільно низький рівень фізичної активності після інсульту був пов'язаний із найвищим довгостроковим ризиком нових серцево-судинних ускладнень або смерті.
