Легше звинуватити героя, ніж визнати власну наївність
Наше суспільство довго вчили сприймати помилки як ваду, розповідає психологиня Наталя Підлісна. Через це люди бояться помилятися, говорити про свої помилки, а отже, робити з них висновки. Логіка проста: якщо я помилився — я поганий, мені через це боляче. Відповідно, він помилився — він поганий. Отже, можна зробити боляче іншому — увімкнути агресію й напасти, бо на поганого нападати можна.
Цей механізм, за словами психологині, працює і на колективному рівні. Наше суспільство схильне ідеалізувати окремих людей, а потім так само різко їх знецінювати. Зазвичай це відображає інфантильне ставлення до інших як до всесильних героїв.
«Коли ти маленька дитина, герої схожі на твого батька або людину, яка його замінює. Якщо ідеалізують жінку — її наділяють силою мами чи бабусі. Саме дитяче ставлення до реальності сприяє ідеалізації, — каже Наталя Підлісна. — Розчарування змушують дорослішати й водночас ображатися на себе за дитячу наївність. Але визнати себе наївною дитиною важко, натомість легше звинуватити героя в тому, що він вас обдурив».
Люди в соцмережах сидять не просто так. Вони там шукають собі спільноту. Спільноти є різні: «З високим рівнем позитивних стосунків — зрілі. З високим рівнем негативних — незрілі. Пошук винуватих є проявом незрілості людей і спільнот».
Чому натовп спочатку створює ідеал, а потім відчуває потребу його знищити? За словами психологині, причини дві:
-
щоб міфологізувати реальність, яка дуже важка, рутинна й нецікава;
-
щоб відчути групову підтримку: спочатку у власній меншовартості, а потім у вивищенні.
Можна сказати, що масове обожнювання і масова ненависть — дві форми одного й того самого колективного ефекту, де головне — обʼєднатися, неважливо проти чого.
«Проти кого дружим? За кого дружим? Це питання меншовартісного ставлення до себе. Збільшення коштом групи», — каже Підлісна.
Будь-яку неідеальність у такій логіці сприймають як зраду. Адже люди самі вважають себе неідеальними й постійно шукають ідеал. Якщо ідеалу не існує, то стає незрозуміло, як і куди вдосконалюватися «маленькій людині».
У підсумку це перетворюється або на гру в бога-напівбога, або в героя. «Якщо він зміг — значить, я зможу. Якщо він не зміг — він показав мені, що і я не зможу. Він мене зрадив», — каже Наталя Підлісна.
Така поведінка також прояв утоми й наслідок колективного поганого виховання й освіти: «Це завжди заважає аналізувати й синтезувати висновки і свої реакції на щось. Усі напади — це спосіб зняти напругу».
Недовіра до держави і довіра до «своїх»
Психологічні пояснення Наталії Підлісної з погляду кроскультурної науки підтверджує професорка Марина Стародубська.
-
В Україні інституції, що супроводжують дорослішання громадянина, карають за неідеальність. Це про «відступи на три клітинки» у школах, формат навчання, сфокусований на запам’ятовуванні і стрес-тестування запам’ятованого, ієрархічні відносини в навчальних закладах, де не вчать вести аргументовані дискусії як навички й інструмента конструктивного інтелектуального опонування. «Пригадаймо, як часто навіть у фахових дискусіях прямі фактологічні запитання сприймають як агресію, а не як інтерес. Звісно, є певний рух, але зміна узвичаєної суспільної норми забере час»;
-
Ми остерігаємося інституцій, воліючи довіряти людям, і лише (!) з довіреного кола. За даними Центру Разумкова за листопад 2025-го, у нас наднизький рівень довіри до інституцій, що формують державу: від президента до поліції. За даними соціологічної групи «Рейтинг», родині довіряють 94 % українців, друзям — 64 %; незнайомцям не довіряють 56 %, людям інших політичних поглядів — 57 %, людям іншої національності — 41 %. «Звідси вислови “це людина того-то”, “це ставленик тієї-то”. Тільки-но ми бачимо людину, що діє схвально, на наш погляд, “записуємо її до своїх”», — додає професорка. Та якщо це людина «з інтернету», з якою немає живої інтеракції і можливості сформувати стійку довіру, ми так само швидко її зненавидимо в разі поведінки, якої не схвалюємо. Тобто що більше можливостей частої взаємодії з людиною, то складніше її «швидко зненавидіти» — звісно, за умов, що вона не чинить негідно;
-
Огризання на людей з-поза близького кола часто виконує роль захисного механізму і своєрідної розради, додає професорка, посилаючись на книгу «Транзитна культура і постколоніальна травма» Тамари Гундорової. Книга описує гострий і тривалий ресентимент як симптом травми, яку пережило наше суспільство. Також у нас не задоволений суспільний запит на справедливість. За даними Інституту соціології НАНУ, 56,3 % українців вважають, що справедливість у суспільстві не забезпечується, а 61,9 % оцінює себе як частково або повністю цинічного;
-
До цього додається і наша «зовнішня орієнтація»: велика частина українців переконана, що коли комусь щось вдається, то це «пощастило», а не результат наполегливої праці. Лише 27,4 % вважають, що успіх залежить від них самих, а 4,8 % — що від зовнішніх обставин. А якщо «пощастило», а не «заробив», то… тут недалеко й до заздрості. За даними InfoSapiens, 52,7 % українців вважають, що успіх більше залежить від везіння та зв’язків, ніж від важкої роботи, а 51,8 % переконаний, що стати багатшим можна лише коштом інших;
-
За даними останньої хвилі European Social Survey по Україні, конформність (кластер цінностей, що регулює поведінку, спрямовану на уникнення осуду) залишається відчутно проявленою після вторгнення. За таких умов, додає фахівчиня, ми «ліпимо собі кумирів», наділяючи їх рисами, яких вони насправді не мають («талановитий письменник — хороша людина», «харизматична людина — ефективна управліниця чи державниця»). Потім висуваємо цим людям захмарні очікування і вимоги. І, передбачувано, розчаровуємося — до наступного «захоплення»;
-
Такий процес масового обожнювання і масової ненависті, за словами Стародубської, є проявом маніхейського світогляду. Це одна з п’яти симптоматичних ознак схильного до популізму суспільства. А в нас, за даними Центру економічної стратегії, 84 % населення схильні до нього. Це коли люди бачать світ у чорно-білих тонах і вважають, що будь-які спроби пошуку компромісів є зрадою, тому шукають «ідеальних» людей та «ідеальні» рішення, часто відмовляючись від неідеальних, зате ефективних і корисних.
Підписуйтеся на наші сторінки про здоров'я:
