Кому найбільше треба — мають найгірший доступ
Раніше в селі Семенівка (Бориспільський район Київської області) базові ліки можна було купити просто на місці — у ФАПі, який мав ліцензію на роздрібну торгівлю лікарськими засобами. Тут можна було придбати серцеві, заспокійливі, протизапальні, жарознижувальні, знеболюючі тощо.
Але наприкінці 2019 року дедалі частіше почали звучати розмови, мовляв, ФАП утримувати невигідно, населення замало, логістика складна, аптечному бізнесу тут нецікаво. Пропонували залишити лише одну-дві медсестри, аби було кому «тиск поміряти», розповідає місцева мешканка Марія.
Закриття відклали через пандемію COVID-19, згодом ліцензію на торгівлю ліками все ж забрали. Її «сконцентрували» в одній аптеці на всю ОТГ. Відтоді, щоб купити таблетки від тиску чи звичайне знеболювальне, мешканцям потрібно подолати близько 15 кілометрів. Для тих, у кого є власне авто, це начебто й не проблема. Але якщо машини немає — дістатися просто ніяк, адже громадський транспорт у цьому напрямку не курсує.
Залишається варіант їхати до найближчого міста — Березані. Маршрутки туди ходять, але або рано-вранці, або вже ввечері. Для людей старшого віку або тих, хто потребує ліків щодня, така «подорож» не з легких. Кілька разів, після звернень жителів, у село приїздили мобільні аптеки. Але й тут свої черги. Люди стояли по кілька годин, і не кожному щастило дочекатися або придбати саме ті ліки, заради яких прийшли.
Є ще один шлях — замовити медикаменти з безкоштовною доставкою через «Укрпошту». Та й він не завжди рятує. Місцеве відділення працює лише кілька разів на тиждень, а доставка може тривати від п’яти днів. У таких умовах потрібні ліки можуть просто не встигнути прийти.
Нещодавно виконавча директорка «Аптеки 9-1-1» Юлія Клименюк розповідала, що в Україні понад 900 населених пунктів Хмельницької, Вінницької, Івано-Франківської, Закарпатської областей зовсім не мають аптек. У тамтешніх мешканців немає доступу до життєво важливих препаратів, зокрема, й за програмою «Доступні ліки».
Як повідомляла у липні минулого року компанія «Моріон» (спеціалізується на систематизації інформації стосовно лікарських засобів), з березня по червень кількість малих аптек в Україні скоротилася на 134 заклади. Лише протягом червня малі аптеки втратили 63 точки.
Аналіз ринкових даних показує, що саме категорія малих аптек зазнала найсуттєвіших втрат, їх кількість зменшилася на 1,87%.
За даними Аптечної професійної асоціації України (АПАУ), найбільших втрат зазнали заклади у віддалених регіонах та прифронтових зонах.
Маркетингові послуги, скасовані у березні 2025-го постановою МОЗ, були важливим джерелом доходу для невеликих аптек і дозволяли їм функціонувати навіть за мінімальної кількості клієнтів. Без них малі заклади виявилися неспроможними покривати операційні витрати, бо водночас встановлене обмеження націнки на ліки до 22% унеможливило покриття операційних витрат. Під загрозою опинилось функціонування аптек із річним товарообігом менше 1 млн грн.
У селах менше покупців, утримувати аптеки невигідно, а в містах зростання їхньої кількості зумовлена конкуренцією між мережами та їхнім розширенням, говорить Ольга Ніколаєва.
«З якогось моменту вони почали нарощувати мережі. Декілька торгових марок можуть належати до однієї мережі і щоб захоплювати ринок, вони можуть відкриватися навіть поруч з іншою аптекою», — пояснює вона. Якщо аптека може забезпечити дистриб’ютору продажі у якнайбільшій кількості населених і аптечних пунктів, на таку пропозицію їй і умови дадуть вигідніші. Тож частка мережевих аптек зростає, а маленькі одиночні аптеки витискають.
Бо мережа може відкрити в маленькому містечку аптеку двері в двері до конкурента і за рахунок оборотів мережі на деякий час знизити ціни, переманити клієнтів, говорить Ніколаєва. Може запропонувати послугу привезти ліки на замовлення, яких немає в доступі, забезпечити більше різноманіття.
«І зі зростанням їх ринкової влади — все більше впливати на ціни, — каже вона. — І більше страждає пацієнт, бо мета мереж — отримати максимальний прибуток».
Хоча певною мірою система працює на пацієнта, якому (в місті) зручно, що аптек багато, немає проблем з асортиментом і навіть рідкісними препаратами. Та водночас мережа може в якийсь момент просто прибрати якогось виробника з полиць, бо він «не сподобався».
«І аптеки постійно шантажують (при спробах державної регуляції — Ред.) — мовляв, якщо їх обмежувати, то вони не триматимуть зовсім аптеки в селах, бо невигідно, — зауважує аналітикиня. — Наскільки це виправдано? Цим не можна шантажувати». Чим більше ринкової влади у гравців, тим гірше в кінцевому результаті споживачеві.
Скидається на ознаки картельної діяльності на ринку. Але оскільки це не доведено, говорити про будь-які змови не можна, зауважує Ніколаєва. Зрештою, АМКУ все ще займається вивченням питання.
Але й з відкритих джерел зрозуміло, що існує протистояння між учасниками ринку. «Частки ринку найбільших мереж протягом останніх років зростали і деякі виробники звинувачували їх, що в процесі реалізації саме аптеки отримують найбільшу маржу, — говорить економістка. — У свою чергу аптеки стверджують, що все навпаки і винні виробники. А насправді ніхто точно не може це оцінити через непрозорі маркетингові платежі, які практикувалися на ринку».
Чому висока конкуренція не відбивається на цінах
Нехай аптек у містах забагато, але чому цей перекіс хоча б не призводить до зниження цін на ліки? Це питання лежить в іншій площині, перш за все, участі держави у фінансуванні лікарських засобів, збільшення частки державного бюджету у їх фінансуванні, вважає експертка ринку Наталія Сергієнко.
«Зроблені дійсно важливі кроки вперед (не на словах), і вони безпосередньо впливають на доступність ліків для українських пацієнтів, — говорить вона. — Є сподівання, що ці кроки продовжаться і запроваджені інструменти доступу до ліків принесуть ще більше результатів, також з’являться нові».
Зокрема, існує велика потреба в інноваційних лікарських засобах, які рекомендовані українськими і міжнародними лікарськими спільнотами (зокрема, за нозологіями, які входять в Програму медгарантій).
Збільшити доступність ліків можна знаходженням нових джерел для їх фінансування, переконана Сергієнко. «Час від часу з’являється інформація щодо спрямування коштів на цілі, які здаються не настільки ж пріоритетними нині, як витрати на ефективне лікування пацієнтів та закриття незадоволених медичних потреб, — зауважує вона. — Усі кроки держави, націлені на те, щоб відсоток державного фінансування ліків (на сьогодні оцінюється на рівні близько 15%), збільшувався, будуть безумовно підтримані фармацевтичним бізнесом».
Важливо, щоб держава фінансувала ті ліки, які довели свою клінічну і економічну ефективність, пройшовши оцінку, вважає експертка.
Зі свого боку фармацевтичні компанії також роблять кроки вперед, знижуючи ціни на лікарські засоби за умови застосування державою європейських інструментів для їх фінансування — при укладанні договорів керованого доступу (ДКД), при розширенні реімбурсації, запевняє експертка. Ці інструменти довели свою ефективність для отримання державою оптимальних умов для забезпечення ліками пацієнтів.
Водночас будь-які неринкові методи цінових обмежень або штучного утримання цін не можуть впливати на ціни у бік зниження, натомість є ризик «зворотнього ефекту» та супутнього негативного впливу на проєкти провідних фармацевтичних компаній, які працюють на ринку України.
«Такі наслідки можуть бути не відразу очевидні. На жаль, точкові зміни можуть часто здаватись позитивними і бути інтерпретованими як “успіх», — зауважує Наталія Сергієнко.
Однією з таких регуляторних ініціатив вона називає рішення КМУ про заборону продажу ліків у лікарняних аптеках, які в межах своєї категорії не відносяться до трьох найдешевших (серед усіх наявних у Національному каталозі цін).
«Це порушує ринкові принципи, законні можливості ведення бізнесу, погіршує бізнес клімат і, що особливо неприємно, – позбавляє пацієнтів вільного вибору при придбанні лікарських засобів , — говорить Сергієнко. — Таке регулювання не є справедливим ані для суб’єктів господарювання, ані для пацієнтів».
Експертка звертає увагу, що може зрости ризик несподіваної появи дефіциту ліків у лікуванні тієї чи іншої нозології.
Як врегулювати аптечний дисбаланс
Вирівняти нерівномірний розподіл аптек по Україні вже дуже непросто. За словами Ольги Ніколаєвої, на проблеми ринку мав реагувати АМКУ, та він вже дуже запізнився з регулюванням.
А в МОЗ LB.ua відповіли, що Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів) не містять обмежень щодо кількості аптек або мінімальної чисельності населення на одну аптеку.
МОЗ не визначає кількість та потребу у аптечних закладах, тобто ліцензіати, які провадять господарську діяльність з роздрібної торгівлі лікарськими засобами, «самостійно визначають потребу у відкритті такого закладу та відповідно розподіляють потужності». Але для збільшення доступності лікарських засобів для населення у сільській місцевості уряд вже затвердив низку змін до Ліцензійних умов.
Насправді нічого вигадувати й не потрібно, досвід європейських країн каже, що забезпечити доступ громадян до ліків незалежно від місця їх проживання цілком реально. В деяких країнах теж присутні мережі, в інших — ні.
«Приблизно в половині країн Європи діяльність мереж прямо заборонена, аптекою може володіти лише фармацевт і — лише однією (десь — максимум п’ятьма)», — розповідає дослідниця КШЕ.
Десь ситуацію вирівнює дозвіл продавати деякі безрецептурні препарати в супермаркетах. Хоча співвідношення кількості рецептурних ліків до безрецептурних в ЄС зовсім не те, що в Україні, де рецепти — рідкість.
«Але такі правила роботи дозволяють, зокрема, регулювати ціни, особливо на рецептурні препарати, — говорить Ніколаєва. — У нас теж з’явилося реферування цін, спроби встановити межі, але учасники ринку завжди знаходять якісь лазівки і при пониженні цін на одну категорію ліків — підвищують на іншу».
І, відповідно, проблеми витискання мережами одиночних аптек в цих країнах немає. В той час як в Україні, за даними досліджень Ольги Ніколаєвої, лише в 11% сіл працюють аптечні пункти — настільки явний дисбаланс. «І якщо за програмою «Доступні ліки» загальний показник погашення складає 84,6, то в сільській місцевості — 48,3 а в місті — 97,4», — розповідає аналітикиня.
Тобто доступ сільського населення до медикаментів надзвичайно ускладнений. І немолоді люди в селах (а вони складають значну частку їх мешканців), які, напевне, якраз і мають серцево-судинні та інші захворювання і мали б в першу чергу користуватися програмою реімбурсації, цього блага позбавлені.
«Ми не можемо дозволяти мережам робити, що їм завгодно в містах, відкривати безліч аптек, щоб тільки вони в селах їх тримали», — переконана вона. Однак результат бачить лише десята частина сіл, зате завжди є предмет для шантажу МОЗ.Будь-який бізнес буде розвиватись, якщо матиме певний рівень дохідності, тож наявність аптек у малих населених пунктах, найімовірніше, пов’язана саме з цим, говорить експертка ринку Наталія Сергієнко.
Але чому держава, яка мала б дбати про рівномірний доступ громадян до ліків, не стимулює відкриття аптек у малих населених пунктах? Чи існують взагалі інструменти для цього?
Європейські країни володіють певним набором інструментів, застосування яких в Україні має бути ретельно проаналізовано, зазначає Сергієнко. Зокрема, варто дослідити варіанти розвитку сегменту мобільних аптек, із наданням можливості участі у ньому усім потенційним інвесторам; варіанти певних соціальних зобов’язань щодо малих аптек (наприклад, при наданні ліцензії в комерційно привабливих локаціях або лікарнях), говорить експертка.
«Або певні соціальні зобов’язання, які потенційно можуть на себе взяти гравці сегменту; побудова і розвиток справедливої концепції фармацевтичної допомоги та надання і оплата фармацевтичної послуги, аби аптека виконувала свою професійну функцію і її робота все більше могла би бути сконцентрована на рецептурному сегменті», — міркує вона.
Також до аптечної діяльності, за умови ретельної підготовки, можуть потенційно бути включені декотрі додаткові функції, щоби, наприклад, допомогти первинній ланці медичного обслуговування тощо.
Ці аспекти потребують ретельного вивчення з боку органів державної влади. «Усі компоненти змін підлягають вивченню і аналізу на предмет їх доцільності в межах «єдиного пазлу», аби у законодавстві і практиці поступово запроваджувався би саме оптимальний варіант концепції з усіма складовими», — вважає Сергієнко.
Державні органи на сьогодні ще достеменно не озвучили, в який бік рухатиметься надалі розвиток організаційної моделі діяльності аптек, нагадує експертка. Фармацевтична спільнота нині задається питанням, чи загалом вже є визначеною певна організаційна модель.
В ЄС існують різні організаційні устрої і особливості ведення аптечної діяльності (наприклад, в певних країнах існують обмеження щодо кількості аптек залежно від кількості населення, особливий статус аптек, із певним функціоналом при лікарнях, інші особливості).
«Тож для України це рішення, вочевидь, вимагає ретельного аналізу і розрахунків, обговорення з фахівцями, які вже досліджували ці питання, — зауважує Наталія Сергієнко. — Необхідно рухатись до побудови тієї чи іншої організаційної моделі з мінімальними втратами і без негативних наслідків для пацієнтів».
Як зарадити: мобільні аптеки і пігулки на АЗС
Проблема, за словами аналітикині КШЕ, вирішується комплексно. До врегулювання мають бути задіяні АМКУ, МОЗ і місцеві органи влади. «Вони б мали працювати у зв’язці, регулювання діяльності аптек — питання дуже складне», — переконана експертка.
Наразі за умов розділення повноважень відомства просто кивають одне на одного, зокрема, МОЗ вважає, що розростання мереж — це зона відповідальності АМКУ, і міністерство робить в напрямку полегшення життя пацієнтів точкові кроки, доступні йому.
«В пріоритеті для них — розширення програми «Доступні ліки» і робота мобільних аптечних пунктів, — каже Ніколаєва. — Насправді, гарна ініціатива, такий пункт може обслуговувати по кілька сіл».
Особливо це важливо для прифронтових громад, де, зрозуміло, нові аптечні пункти вже навряд відкриватимуться.
Частково відповідальність за утримання аптеки, якщо вона неприбуткова, варто було б покласти на місцеву владу, вважає дослідниця КШЕ, бо йдеться про частину системи охорони здоров’я. Та щоб вирішити аптечну проблему докорінно, таких точкових зусиль не досить. Став би у пригоді приклад сусідніх країн.
В Польщі, наприклад, кожна нова аптека повинна мати власника-фармацевта і так вдалося зупинити експансію мереж. «Щоправда, там вихідні умови були зовсім інші, а у нас вже десь на розі може бути три аптеки, а десь — нуль», — зауважує Ольга Ніколаєва.
Складно буде й, на її думку, відучити аптеки продавати не ті ліки, що кращі для пацієнта, а ті, що дорожчі, як робиться зараз. Це — відповідальність фармацевта, але український аптекар наразі підзвітний лише своєму роботодавцю, від якого залежить його зарплата.
«Тобто завдання — комплексне і ніхто поки не може реалізувати цей комплекс, лише робляться певні кроки за змоги, — говорить експертка. — Та зрештою функція охорони здоров’я має перемогти чистий бізнес в аптеці. Має бути забезпечений інтерес пацієнта, а не прибуток аптеки насамперед».
Наразі — явно навпаки. Це виражається, на думку Ніколаєвої, системою знижок, що практикують мережеві аптеки: чим більше купуєш, тим більше бонусів і персональних пропозицій. А тому, хто і так не може дозволити собі купувати більше препаратів, хороша знижка й не світить. «Саме для продажу ліків — це підхід неправильний», — обурюється вона.
Уряд намагається розв’язати проблему доступу до аптек, зокрема, в селах, регуляторним шляхом. Постанова Кабміну №1147 передбачала, що вже з 1 липня 2025 року всі ліцензовані аптеки повинні були укласти договір з НСЗУ і це мало розширити географію доступу до державних ліків.
Інша постанова (від 26.12.2025 р.) вносить зміни до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів) і дає «зелене світло» позааптечному продажу лікарських засобів, зокрема, на автозаправних станціях.
Продавати безрецептурні ліки у приміщеннях АЗС можна буде на підставі ліцензії за дотримання умов зберігання ліків (окремо від інших товарів), якщо приймання та контроль якості ліків забезпечуватиме уповноважений фармацевтичний фахівець, відповідальний за систему якості ліків. Також АЗС муситимуть обладнати приміщення. Дозволена також торгівля безрецептурними препаратами в приміщеннях АЗС через вендингові автомати.
«Це рішення дозволяє зробити базові лікарські засоби доступнішими для людей, передусім, в умовах відключень електроенергії, у сільських громадах, віддалених районах і в нічний час, коли аптечна мережа часто недоступна, особливо за межами великих міст», — так прокоментував нововведення міністр охорони здоров’я Олег Ляшко.
З цією ж метою, як пояснили LB.ua в МОЗ, до Ліцензійних умов внесені такі зміни:
- зменшення мінімальних площ аптек та аптечних пунктів у селах та селищах, спрощене зонування приміщення;
- спрощення кваліфікаційних вимог та розширення кола осіб, які можуть бути завідувачами аптеки/аптечного пункту, заступниками завідувача аптеки у селах та селищах;
- скасування застарілого переліку мінімально обов’язкового асортименту лікарських засобів в ФАП.
«У межах євроінтеграції Україна орієнтується на європейський підхід, який передбачає поєднання ринкових механізмів та соціальних інструментів забезпечення доступу до лікарських засобів, без запровадження жорсткого адміністративного регулювання розміщення аптек», — пояснили нам в міністерстві.
Водночас деякі кроки можуть ще й добити сільські аптеки. МОЗ створює новий Орган державного контролю (ОДК) для фармацевтичної галузі, щоб відповідати вимогам ЄС, який має запрацювати з 1 січня 2027 року, замінивши стару систему (Держлікслужба) для контролю якості та реєстрації ліків. Фінансуватимуть ОДК, зокрема, за рахунок внесків аптек. Розмір внесків і зборів суб’єктів господарювання на фінансування ОДК ще не затверджено, але попередньо – це 19 тис. грн за 1 місце провадження діяльності на рік.
Як заявив Сергій Іщенко, СPO Proxima Research International під час Аптечного саміту 2025, розмір внеску може стати проблемою для аптек в сільській місцевості та аптек з малим товарообігом. За попереднім розрахунком, є ризик втратити близько 500 аптечних закладів, виторг яких становить 30-40 тис. грн. Через обмеження граничних націнок вони не зможуть підвищити свій дохід для покриття витрат на внески в ОДК.
