Увесь світ знає про агента британської розвідки МІ-6 Джеймса Бонда. Красень з чарівною посмішкою в дорогому костюмі, зваблює жінок і знищує ворогів світового масштабу. Однак у Британії є ще й контррозвідка МІ-5, у якій служать куди менш привабливі співробітники, але загрози, з якими вони стикаються, не менші.
«Кульгаві коні» розповідають про Слау-Хаус, або ж Болото — найгірший відділ британської контррозвідки, у який потрапляють агенти, які проштрафилися достатньо серйозно, аби їх прибрали з центрального відділу, але не аж так, щоб їх звільнили. Керує цим відділом Джексон Лемб (сер Ґері Олдмен). У часи Холодної війни він був розвідником, не гіршим за славнозвісного Бонда, а зараз це втомлений і сварливий пенсіонер, який, здається, вдягається на смітнику і миє голову в холодному фритюрі. Загін йому пасує: наркозалежна агентка, інцел-айтішник, пенсіонерка-алкоголічка, мовчазний інтроверт з маніакальними схильностями. І, звісно, Рівер Картрайт (Джек Лоуден) — агент з комплексом героя та відмінника, який ніяк не второпає, що в Болото потрапляють назавжди.
В основі серіалу — романи Міка Геррона, письменника, який зробив кар’єру як автор детективів. Більшу частину життя Геррон працював в офісі, редагуючи журнал про трудові права. Офісне одноманіття надихнуло розповісти про одну з передових спецслужб світу не як про місце, де люди з атлетичними фігурами й академічним інтелектом перемагають світове зло, не поправляючи краватку від Діора, а як про типову бюрократичну контору. Там працюють звичайні люди, з перевагами й недоліками, а їхня робота зазвичай далека від зваблення жінок, перегонів на Aston Martin і стрільби з годинника.
Кіно про шпигунів почасти існує у двох тональностях: це або дуже драматична й пафосна історія, або відвертий фарс, де всі навколо ідіоти. Творцям «Кульгавих коней» вдалося досягти планки, яку колись задали брати Коена у фільмі «Після прочитання спалити» — витримати такий вайб, щоб серіал був водночас серйозним шпигунським кіно, де є місце інтригам, саспенсу й екшну, але, не перетворюючи його на черговий неонуар, наповнити цей комедійним складником, від чорного гумору діалогів до гострополітичної сатири сюжету.
З ким тільки не боролися спецагенти-невдахи в чотирьох попередніх сезонах: з неонацистами, російською сплячою агентурою, професійними найманцями. Тепер їм доведеться мати справу з низкою кривавих подій (масшутинг, диверсія, теракт) напередодні виборів мера Лондона. За це крісло змагаються ультраправий популіст Деніс Гімбал і ліволіберал Зафар Джафрі (в якому легко можна побачити чинного мера британської столиці Садіка Хана). У протистояння правого й лівого спектрів британської політики вривається третя сила, яка керується бажанням помсти за постколоніальну політику Британії.
П’ятий сезон «Кульгавих коней» став останнім для сценариста Вілла Сміта (не плутати з відомим актором) — у шостому й сьомому буде інший автор. Він утримав високий рівень глядацької уваги і довів до ідеалу баланс кумедного й серйозного у шпигунському кіно. Якщо в попередніх сезонах герой Ґері Олдмена був майже еталонним «мудаком з принципами», то в п’ятому випуску Сміт пом’якшив характер ветерана. Навіть його звичний метеоризм тут має суто оборонно-стратегічне призначення, а сам він уже не так злостивий цинік, як буркотливий дід, що може дуже по-британськи послати опонента.
Водночас п’ятий сезон стає більш гостро соціальним. Перший працював з майже гіпотетичною проблемою неонацистів; другий був відлунням Холодної війни й алюзією на грушних отруювачів Скрипалів; третій став історією про внутрішньовидові розборки в МІ-5; четвертий — сильною емоційною сімейною драмою про терористів. П’ятий сезон «Кульгавих коней» бере ту саму тему, що й усі цьогорічні фільми великих майстрів Голлівуду: Арі Астера, Пола Томаса Андерсона, Йоргоса Лантімоса. Поляризований світ — це значно страшніший виклик, ніж може здаватись. Однак творці серіалу не звертаються до банальної дихотомії політичної підкови; вони показують, що коли полярність ухилів стає надто великою, на розламі завжди з’являється третя сила. І жоден експерт не може передбачити, якою вона буде.
Утім серіал однаково залишається надзвичайно комфортним. Як антитривожна мікстура з іронії та героїзму, це шоу вкотре показує, що зло не зможе торжествувати — ні у вигляді терористів, ні у вигляді відвертих ідіотів при посадах. Бо десь у засмальцьованих офісах невтомно працюють невідомі герої — «Кульгаві коні».