ГлавнаяКультура

Війна без побутових розмов: «Кіборги» Ахтема Сеітаблаєва

В День Збройних сил України стартував прокат фільму Ахтема Сеітаблаєва «Кіборги». Перша масштабна стрічка про події війни на сході України, а саме - про бої за Донецький аеропорт.

Альона Пензій Альона Пензій , Журналістка

Фото со съемок Киборгов
Фото: kinoafisha.ua
Фото со съемок Киборгов

Виникає питання: яким чином художньо осмислювати події недавньої історії і скільки для цього потрібно часу? Під час Другої світової війни радянський кінематограф не зупинявся і весь час продукував нові й нові фільми. В перші місяці війни виходять бойові кінозбірники – збірки агітаційних новел, які створювалися для підняття бойового духу. В них можна було побачити живого Чапаєва, Стрєлку з «Волга-Волга» а також бравого вояку Швейка, які виступали на підтримку радянських військ. Наступним етапом художнього осмислення воєнних подій стали патетичні масштабні воєнні фільми: «Вона захищала Вітчизну» Фрідріха Ермлера (1943 року) та «Олександр Пархоменко» Леоніда Лукова 1942 року. Та під кінець війни з’являються фільми, які оповідають драму окремо взятих людей. Герої цих фільмів ставлять під сумнів виправданість такої кількості жертв війни, можливо, не прямо, але критикують не лише ворога, але й своїх. До таких фільмів можна віднести «Нашестя» Абрама Роома (1944) та «Нескорені» Марка Донського (1945 року). Останній фільм, до речі, розповідає про воєнні дії на Донбасі. Тобто для аналізу і осмислення воєнних подій не завжди потрібно, щоб пройшли десятки років. Треба, щоб режисер ставив перед собою завдання зрозуміти і розібратися.

На прес-конференції Ахтем Сеітаблаєв зазначив, що в своєму фільмі намагався розповісти про історичні події так, щоб це було зрозуміло всім. До того, як говорять герої, немає жодних нарікань. Автори, на щастя, відійшли від досить поширеної схеми, коли позитивні герої розмовляють літературною українською, а негативні – російською з яскраво вираженим московським акцентом. У фільмі «Кіборги» можна почути українську, російську, суржик, і все звучить досить органічно. В першу чергу, це заслуга сценаристки фільму Наталі Ворожбит, яка вже тривалий час працює з документальним театром, пишучи п’єси на основі реальних історій і діалогів. Але про що ж розмовляють герої фільму? Про українську ідентичність, про вклад Гоголя в українську і світову культуру і зовсім трохи про побут. Про жінок практично не говорять і тільки в крайніх випадках лаються.

У фільмі командир запитує новоприбулих солдат про їхню мотивацію, для чого вони сюди приїхали. В когось вбили однокласника на цій війні, хтось не міг на це більше дивитися по телевізору, для декого основною мотивацією є присяга. У всіх мотивація різна, але в результаті, виявляється однаково міцною і непохитною настільки, що протягом фільму ніхто не засумнівається і не запитає: а чи справді всі ці жертви виправдані і чи саме тут ми найбільше потрібні? В фільмі є епізод, коли приїжджає хтось з вищого військового керівництва і починає критикувати солдат за порушення Мінських угод. Хоча в фільмі всі розуміють, що вимога не відкривати вогонь і наказ не здавати аеропорт важко поєднувані, ніхто не суперечить наказу і не висловлює жодної критики і сумнівів. Всі готові захищати аеропорт до останнього, навіть дізнавшись про те, що у ворога є зброя, яка поховає їх під уламками цієї споруди.

Фото со съемок
Фото: kinoasfisha.ua
Фото со съемок

А що ж про ворога? Його в фільмі не демонізують, не позбавлять людських рис, більше того, командир весь час підкреслює, що серед сепаратистів є не лише російські найманці але й українці, з якими треба говорити. Що він і робить, розмовляючи з взятим в полон сепаратистом. У розмові з’ясовується, що в обох батьки шахтарі, які померли в досить молодому віці, тільки один працював на сході країни, а інший на заході. Постійний наголос на тому, що потрібен діалог, – дуже важливий меседж. От тільки в самому фільмі цей діалог не складається. Всі герої фільму прийшли з чіткими переконаннями, які не змінюються. Вони ні в чому не сумніваються і жодним чином не відрефлексовують те, що з ними відбувається.

Фільм побудований за принципом кола. В фіналі ми бачимо повтор однієї з перших сцен. Новоприбулих бійців командир запитує про їхню мотивацію. Від такого фіналу стає моторошно, коли розумієш, що пекельна машина робить ще один оберт, і нові люди так само ствердно, як і їхні попередники, прямують на зустріч страшній долі не зупиняючись і не роздумуючи.

«Герої не вмирають» – стверджує слоган фільму. В одному з епізодів звучить фраза про те, що ми зараз творимо міфів на 300 років вперед. Так, в міфах та легендах герої не вмирають, але в реальному житті вмирають люди.

Альона Пензій Альона Пензій , Журналістка