Проте, видимість анархії тут ілюзорна. Фестиваль задумувався і втілюється як глобальне багатоденне містеріальне дійство, що має за мету подолання кризових станів суспільної свідомості. У космогонії світу Владислава Троїцького це можливо. Та, власне, такий підхід набагато більше відповідає просякнутому містикою світосприйняттю українства, ніж раціональна виваженість освіченої Європи.
Цьогоріч змістоутворюючою темою став Вавілон. На думку Владислава Троїцького, саме міф про Вавілонську вежу є влучною метафорою суспільних настроїв сьогодення: люди об'єднуються заради великої мети (в нашому випадку – мрії про велику Україну чи спільний європейський простір), але протягом її реалізації припиняють розуміти одне одного. Втім, можливість уникнути трагічного сценарію розвитку подій, передбачених логікою міфу, залишається: це ритуал, під час якого в іронічній формі відігрується найгірший сценарій, на який лише можна сподіватися. Власне, місією ГОГОЛЬFEST є саме це – простібати Апокаліпсис та покращити стражденну карму нашої країни.
Такою є “інструкція до використання” ГОГОЛЬFEST цього року. Шукати десять відмінностей, чи то перевіряти на відповідність реальної програми маніфесту — завдання не з простих. Програма є настільки розлогою, що одній людині відстежити та проаналізувати вичерпним чином цей феномен майже нереально. Фестиваль має сотні облич та стільки ж полюсів у судженнях про нього.
Координатором роботи та програмним директором театрального напрямку став молодий куратор Андрій Палатний, і, на радість театральної спільноти, театр нарешті перетяг на себе ковдру з музичної програми. Домінантними напрямками стали: драматичне мистецтво, нова опера, фізичний театр, перформанс та сучасний танець. При цьому, що втішно, співвідношення українських учасників основної програми та зарубіжних гостей помітно зросло в сторону перших. Власне, саме програма, сформована з українських вистав, утворила “кістяк” театральної секції. Варто згадати, що лише два-три роки тому українські вистави складали виключно програму “off”.
Секція “для глядачів” – це лише половина з тих активностей, що їх вміщує фестиваль. Другою, і не менш важливою складовою, є лабораторна робота: майстер-класи та резиденції. Ця робота здебільшого є цікавою переважно для фахівців галузі, але значення її є не менш важливим, ніж демонстрація готового мистецького продукту. Цього року таку резиденцію було організовано у партнерстві з ETC (European Theatre Convention): 10 європейських режисерів напередодні фестивалю приїхали на двотижневий воркшоп, і разом з українськими акторами та художниками створили роботи, продемонстровані під час фестивалю.
Театр Троїцького
Відтоді, як ЦСМ “ДАХ” перейшов з репертуарного у проектний режим роботи, ГОГОЛЬFEST є чи не єдиною нагодою побачити свіжі роботи Владислава Троїцького. Тому на фестивалі їх було аж три: опера-цирк “Вавілон”, цирк-кабаре “БАБИ BABYLON” і кінетична вистава «...але вітер...». Перформанс відкриття “Шоу В.” теж був зрежисований Троїцьким.
ГОГОЛЬFEST було розпочато з провокації. Гості урочистого відкриття, які не виконали “домашнє завдання” і прийшли на фестиваль не прочитавши маніфест, були дещо збентежені виступом групи ТІК, естетичні обриси творчості якої аж ніяк не відповідають мистецьким очікуванням аудиторії фестивалю. Цей абсолютно хуліганський закид став прологом до вавілонської теми фестивалю і дав відчути на власному досвіді, як неспіввіднесені культурні коди призводять до світоглядних непорозумінь у суспільстві.
Втім, перша вистава режисера стала гідною компенсацією отриманих на відкритті моральних травм: кінетична вистава “...але вітер…”, створена у копродукції з Театром анімаційного мистецтва “ТАМ” – це чиста поезія, втілена у фізичному просторі сцени. Декілька десятків вентиляторів, шмаття целофану, відеомеппінг і звуки ударної установки створили насичену реальність десь на межі сновидіння. “… але вітер...” це проста сюжетно, — історія про любов, смерть, війну та продовження життя, — та, надзвичайно складна у технічному виконанні робота з універсальним змістом. Головним героєм тут є вітер, який здіймають вентилятори, надаючи химерних форм шматтю целофану. У просторі “...але вітер...” сміття перетворюється на поезію, актори існують неквапно, немов у режимі кінематографічного рапіду, а глядачі, затамувавши подих, розчиняються у медитації споглядання.
Головними репрезентантами лейтмотиву фестивалю, — міфу про Вавілон, — мали стати два проекти: опера-цирк “Вавілон” створена спільно з об'єднанням “Нова опера” та цирк-кабаре “БАБИ BABYLON”, — з музичним проектом Dakh Daughters. Проте обидві постановки виглядають на даний момент скоріше як work in progress, де за величчю концепції не спостерігається виразності її драматичного втілення. Головною родзинкою тут має бути експеримент поєднання непоєднуваних, здавалось, жанрів: цирку і опери, цирку і кабаре. Проте, на даний момент, цей симбіоз не виявляє логіки драматургічного обґрунтування і має радше формальний характер.
Сцена переселенця
За рік, що минув, із спорадичних експериментів напрямок документального театру в Україні виріс у самодостатній тренд, де головною темою є непроста тема людської долі в умовах війни. Центральним творчим осередком тут є київський “Театр переселенця” під керівництвом режисера Георга Жено та драматурга Наталки Ворожбит. Активна соціальна та мистецька робота “Театру переселенця” дозволила не просто презентувати себе як проект в межах фестивалю, а і сформувати насичену паралельну програму, де окрім знайомих київському глядачу вистав “Товар”, “Де Схід”, “Полон”, що обіймають тему трагічних подій на сході України, були також презентовані нові роботи: документальний проект з переселенцями із Криму та перформанс-вистава “Скелет слона в пустелі” Театру імені Максима Горького з Берліна, в основу якого лягли свідчення про війну у Сирії.
Литовський фокус
Окремим анклавом у фестивальній програмі ГОГОЛЬFEST постали культурні проекти з Литви, присутність яких у програмі стала можливою завдяки реалізації другої частини програми “Литва-Україна. Культурне партнерство 2016”, розпочатого у серпні.
На ГОГОЛЬFEST були презентовані дві вистави Вільнюського міського театру Оскараса Коршуноваса (ОКТ) “Остання стрічка Крепа” за Семюелем Беккетом та нове прочитання “На дні” Максима Горького, блок дитячих вистав, сучасна опера “Гарного дня!” та вистава урбаністичного театру танцю Low-Аir “Fell-Link”.
Саме вистава “На дні”, зіграна у день відкриття фестивалю, стала своєрідним камертоном щирості театрального висловлення. Остання дія п'єси Горького отримала надсучасне звучання: актори литовського театру використали специфічну манеру роботи з персонажем, коли створення образу відбувається за умови збереження справжності існування, притаманної документальному театру. Проектами литовців було продемонстровано елегантність форми, — чого часто не вистачає бароковій надлишковості українського театру, — що поєднує буденність та універсалізм саме у тій пропорції, яка потрібна сучасному глядачеві для адекватного співпереживання мистецтва тут і тепер.
Українська програма
Основний пул театральної програми цьогоріч склали вистави, створені в Україні. І у переважній більшості це були київські незалежні проекти.”Попи, менти, бабло, баби” Дикого театру, “Наш клас” від театрального об'єднання Х.Л.А.М., “С.У.Д” Артура Невінчаного, “Картин не буде” Діани Айше, “Ми Є” від Театру-Пральні — проекти по-різному самобутні та, власне, такі, що підпадали під концепцію “веселого Аполкаліпсису”, запропоновану фестивалем.
Єдине, чим можна дорікнути програмі, – це слабка репрезентація регіонального театру. Втім, на даний момент альтернативи ГОГОЛЬFEST у Києві немає. І це не може не бути проблемою. Нам потрібен іміджевий театральний фестиваль, що демонструє найцікавіші роботи галузі за рік та збирає навколо себе міжнародну спільноту – і український театр демонструє, що він до такого фестивалю готовий.