Сучасний танок, або інакше contemporary, для широкої аудиторії в Україні — terra incognita, доля безпритульних піонерів та романтиків, і, ніяк не інституалізована ланка сучасного мистецтва. Формально її, власне, немає. Але вона є. Для пересічного громадянина, сучасний танець, у кращому разі може персоналізуватися в особі Раду Поклітару, який є на даний момент безальтернативним лідером напрямку. Особливо «просунуті», можливо, згадають Ларису Венедиктову з її командою TanzLaboratorium.
Проте, панорама галузі набагато розмаїтіша, ніж те можна собі уявити. Лише весною у Києві пройшли вервечкою Польська платформа танцю, КМАТОБ-fest, Mysl-potok, і звичайно ж, — Zelyonka fest, що в особі свого художнього керівника Антона Овчіннікова стала культрегером contemporary в Україні, освітньою і комунікативною платформою та мотиваційним фактором у творчості для сталкерів тілесного театру. Втім, за великим рахунком, сучасний танок знаходиться на маргінесі суспільної уваги і входить у коло зацікавлення обмеженої групи спеціалістів, що переважно самі є представниками хореографічного цеху. Це явище абсолютно невідрефлексоване культуролгічним аналізом. А шкода, тому що саме тут можна зустріти свіжі форми та щирість експресії, що їх так часто бракує театру драматичному — заскорублому у штампах та обмеженому у лабільності засобів виразності жанру. В цьому сенсі варіативність та непередбачуваність contemporary дарує натхнення.
На даний момент, чи не єдиною можливістю познайомити глядача з цією формою є фестивалі. Тоді як протягом року доля contemporary — закриті джем-сейшини «для своїх». Треба зауважити, що у країнах Єврозони сучасний танець є домінантним знаряддям культурної дипломатії та пріоритетним напрямком поступу перформативних мистецтв.
Мова тіла — універсальна, тому втрати змісту при подоланні мовного бар\'єру, що його доводиться долати жанрам зав\'язаним на слові, тут є мінімальною.
На відміну від балету класичного, що переважно працює з темою романтичних стосунків між чоловіком і жінкою, сучасний танець апелює до абстрактних категорій і філософських понять. Дуже часто вистави contemporary позбавлені традиційних драматургічних форм і сюжету, як такого, а є скоріше досвідом переживання якоїсь дуже конкретної ситуації, медитативним та глибоким зануренням в локальну проблему, її дослідженням: «передчуття катастрофи», «невизначеність руху», «пошук взаєморозуміння», «життєва сила», «подолання страху», «сон» абощо. Техніка, що її використовують у сучасному танці, не обмежена засобами виразності, але, як правило, це поєднання джаз-балету, контактної імпровізації, буто, класичної хореографії та драматичного мистецтва.
Так, у виставах contemporary танцівники часто розмовляють чи співають. Але правил тут немає. Головне — якомога виразніше розкрити робочу концепцію постановки. Для своїх виступів виконавці сучасного танцю часто обирають нестандартні простори. Оскільки цей жанр набагато ближче до перформансу ніж до драматичного мистецтва у традиційному розумінні — простір тут теж відіграє роль партнера. Цього року фестивальним «домом» Zelyonka fest 1.6 став арт-кластер Довженка: темні бетонні коридори та неосяжні склепіння занедбаних фабричних цехів створили необхідний для роботи настрій екзистенції на межі переходу у небуття.
Програма фестивалю складалася з конкурсу молодих українських хореографів, панорами найкращих пластичних вистав з Європи, українського шоу-кейсу, панельних дискусій, та презентації проекту «відеотанець» — синтетичного жанру, що поєднує кінематограф та пластику тіла. Конкурс робіт молодих хореографів (проводиться втретє) це змагання виключно хореографів, а не виконавців. Майстерність артистів тут є вторинною, тоді як вирішальною є втілення ідеї та концепції і точність підбору виконавців у межах поставлених завдань. Наприкінці конкурсу кожен член журі, серед яких були провідні спеціалісти галузі з Британії, Литви і Польщі, мав право відзначити двох хореографів. Цього року на розгляд оргкомітету було подано близько тридцяти заявок з яких до участі в конкурсі потрапили двадцять робіт.
В лідерах опинилася робота «Свідомість під». Всі члени журі одностайно визнали її найточніше вибудованою та концептуально вивіреною. Автори проекту Богдан Кириленко і Влад Детюченко. Також, призерами стали Ірина Плотнікова, Анастасія Рембецька, Юлія Грішина і хореографи з Хмельницького Оксана Мазур, Ірина Вальчук та Ірина Бубенок.
Окрім конкурсу, відбулася демонстраційна програма найбільш цікавих робіт з України — шоу-кейс. Потенційно це інструмент просування хореографів як всередині країни, так і за її межами. Але для того, щоб використовувати його в повній мірі, треба запрошувати кураторів міжнародних фестивалів, а це додаткові кошти яких Zelyonka, на жаль, зараз не має: з моменту свого заснування і до тепер фестиваль не підтримується жодними державними структурами. На тепер Zelyonka fest існує завдяки приватному капіталу та активній підтримці європейських культурних організацій, що взяли на себе видатки з формування гостьової програми. Цього року в шоу-кейсі було представлено сім робіт, які показали одним блоком в один день з 12.00 до 18.00. Для пересічного глядача такий тріп є складним у сприйнятті, тому гостями події були переважно учасники фестивалю. Наступного разу організатори обіцяють допрацювати робочу модель шоу-кейса, аби максималізувати його ефективність.
LB.ua розпитав художнього керівника Zelyonka fest Антона Овчиннікова про формування програми: "Формувати програму шоу-кейсу було нелегко — наші хореографи створюють дуже мало робіт. У них немає мотивації та розуміння того, навіщо це робити, якщо немає, де показати їх роботу і це мало кому цікаво", - зізнається він.
"Половина з тих робіт, що були на шоу-кейсі, готувались спеціально під фестиваль, і, можливо, ніде більше вже не будуть показані. Європейські експерти та хореографи, які були присутні на показі, відзначають дуже високий базовий рівень наших артистів, техніку, присутність на сцені, якість руху, але, на жаль, поки що це не виливається у якість постановок. У переважній більшості робіт хореографія використовується в якості ілюстрації до історії, — що не є притаманним сучасному танцю на початку XXI століття. В той же час, дуже мало робіт концептуальних, де танець є самодостатнім висловленням.
Це новий рівень, на який складно перейти, але треба до нього прагнути. Саме про такі роботи говорять члени журі після конкурсу, обговорюють їх, тому що танець, як ілюстрація наративу, зараз не є актуальним. Тим не менш, все більше з'являється людей, що починають цікавитись так званим «сучасним європейським танцем». Але насправді, це просто сучасний танець, він такий, як він є. Просто у нас розуміння його суті є дещо спотвореним. Дивно, коли модерн, дещо таке, що викликає у глядача сильні емоції та слідує логікою нарації, називають сучасним танцем... я б скоріше відніс це до імпресіонізму. Тільки зараз у нас з'являються хореографи, здатні мислити сучасно, мислити тілом, розвивати концепцію тілесності і усвідомленого руху. На мою думку, це є демонстрацією того, що сучасний танець в Україні розвивається. Сподіваюся, не без участі нашого фестивалю".