Сьогодні 4 вересня відзначається 30-річчя з дня загибелі українського поета, дисидента, героя України посмертно Василя Стуса. 30 років тому він помер у карцері табору Перм-36 після оголошеного раніше голодування.
Все життя Стуса минуло під знаком боротьби і протесту проти радянського режиму та утисків свободи слова. За це йому забороняли писати і двічі відправили у в'язницю.
Першим гучним протестом поета проти свавілля влади став публічний заклик припинити арешти представників української інтелігенції перед громадським переглядом фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків". За це його виключили з аспірантури Інституту літератури ім. Т.Шевченка.
Крім того, він брав участь у протестах проти арешту Івана Світличного, публічно звинуватив КДБ у смерті художниці та дисидентки Алли Горської. Його відмовлялися друкувати.
У 1972 - 1979 роках за антирадянську пропаганду Стус відсидів 5 років у таборі у Мордовії і 2 роки заслання у Магаданській області.
У 1980-му його затримали знову. Цього разу він отримав 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Адвокатом поета під час судового процесу був відома нині персона Віктор Медведчук. Про його роль у долі Стуса досі точаться дискусії.
Покарання Стус відбував у Пермській області - у таборі Перм-36. На початках він відправляв вірші у листах до рідних, але через три роки табірне начальство заборонило йому і це. У 1965 році його знайшли мертвим у карцері після тижневого голодування. Що сталося з усіма написаними ним в ув'язненні матеріалами, які він не зміг передати родині, не відомо.
У 1989 поета урочисто перепоховали у Києві на Байковому кладовищі. Рік по тому його посмертно реабілітували, а у 2005-му отримав звання Героя України.
"Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст,
що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражданням і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі
і в смерті з рідним краєм поріднюсь".
Це один із віршів, опублікованих уже після смерті - у 1986 році, сповнений сили і любові до країни, того, чого сьогодні дуже не вистачає у вільній Україні.