ГлавнаяКультура

(Без)сердечні ігри

Новий фільм Кшиштофа Зануссі «Серце на долоні» за багатьма складовими схожий на повчальну різдвяну казку. Принаймні, маємо там і початкове безсилля доброчесності, і всесилля зла, і рівну для всіх безнадійність земного існування, і лиходіїв, що вступають на шлях спокути, і праведників, котрі дістають раптову, але заслужену винагороду ще в цьому житті.

(Без)сердечні ігри

Роль циніка, грішника і багатія закономірно дісталася Богданові Ступці, в партії безробітного-самогубця, що має віддати своє серце олігарху, - субтильний Марек Куделко. Власне, на пригодах цих двох і побудований фільм.

Режисер стверджує, що «Серце» є комедією; слід додати, що вельми чорною. Наприклад, головні герої знайомляться в лікарні, куди бідолаху Стефана (Куделко) привезли після невдалого самогубства, а мільйонера Костянтина (Ступка) - після жорсткого нападу. Надалі весь гумор фільму базується на спробах першого померти і намаганнях другого вижити за будь-яку ціну. Однак тут додається ще й мотив фатальної (хоча й безумовно комічної) приреченості: Стефан настільки невдаха, або, як кажуть нині, лузер, що навіть піти з життя нормально не здатен, а Костянтин настільки всемогутній, що навіть до факту власної близької смерті ставиться із сарказмом.

А втім, саме другий є головним героєм стрічки. Актори масштабу Ступки потребують надзвичайно вольового, міцного режисера - а такий внутрішній стрижень є далеко не в кожного постановника. Вочевидь не маючи подібних якостей, Зануссі вчинив якнайкращим чином - просто дав Богданові Сильвестровичу грати досхочу, в своє задоволення. І той, нехай застосовуючи власні, роками напрацьовані лицедійські штампи, впорався з головним завданням: створив живий, повнокровний образ. Його Костянтин - це той тип чарівного негідника, який, разом з різного калібру ватажками й гетьманами, надзвичайно ефектно виходить у Ступки. І цинічний, і щиросердий, і скептичний, і (у фіналі) просвітлений, і скупий, і щедрий, і слабкий, і владний - актор постачає свого персонажа всіма можливими психологічними й емоційними відтінками. Тому й протистояння добра і зла не дістає звичного вираження в двох антагоністах: Костянтин-Ступка цілковито узурпує цю дуель, забирає собі все без залишку. Саме за його внутрішніми борсаннями і цікаво спостерігати.

Загалом, ані за сценарієм, ані за режисурою «Серце на долоні» видатним не назвеш; багато кому він здасться прямолінійним, місцями до наївності, застарілим естетично і просто кволим за внутрішнім ритмом. Однак тут безсумнівно є два сильні моменти: по-перше, наш дивовижний Богдан Сильвестрович, по-друге - доволі вишукана гра самого режисера з вочевидь ненависним йому постмодернізмом. Останнє прочитується не одразу, але особливо допитливих синефілів може розважити. Адже Зануссі поєднує документальний відеовиступ одного з ідеологів постмодерної аморальності з уїдливим коментарем Костянтина, а потім в абсолютно постмодерністській - тобто іронічний - манері цитує культовий трилер 1980-х «Серце ангела»; та й фінал «Серця на долоні» з попсовою співачкою, яка доволі еротично виконує Ave Maria, здається витриманим у тому ж таки стилі.

Висновок парадоксальний: Зануссі зняв кіно якщо не для всіх, то для максимально широкої аудиторії. Шанувальники Ступки не розчаруються у своєму кумирі, моралісти знайдуть необхідну частку дидактики, естети помилуються на вищеозначені ігри в постмодерністський бісер. Незадоволеними лишаться, вочевидь, кінокритики. Але така вже в них доля.

Источник: Дмитро Десятерик