Венеційська Комісія у своїй доповіді зазначила, що, попри розбіжності в поглядах, існує консенсус щодо стрижневих елементів поняття the Rule of Law (правовладдя). Такими стрижневими елементами є:
1. законність – включно з прозорою, підзвітною та демократичною процедурою запровадження приписів права;
2. юридична визначеність;
3. заборона свавільності;
4. доступ до правосуддя в незалежних і безсторонніх судах – включно із судовим контролем щодо адміністративних актів;
5. поважання людських прав; і
6. недискримінація та рівність перед законом. (Мірило правовладдя. – п. 18)
Правовладдя має стати душею суду, і тим більше Верховного! Правовладдя – це саме той стандарт (мірило), з яким потрібно звіряти судові рішення. Саме через таку якість правосуддя досягається стан правовладдя. Саме завдяки Суду, насамперед його «руками», держава стає правовою.
Але як перетворити високу і часом недосяжну ідею правовладдя у повсякденну судову практику? Як зробити з неї «робочий інструмент» судді?
В основі концепту правовладдя ідея обмеження сили правом. Вона відповідає на фундаментальне для людей питання: чи є межа застосування сили?
Остаточно сформувавшись у повоєнні роки, доктрина верховенства права дала ствердну відповідь, назвавши такою межею фундаментальні права та свободи людини. Загальна декларація прав людини, а пізніше Конвенція про захист прав та основновоположних свобод людини (надалі – Конвенція) прокреслили цю межу. Втручання держави поза цією межею держави-учасники Конвенції домовилися вважати свавіллям.
Звідси, практичний сенс правовладдя полягає в обмеженні сили правом і у запобіганні свавіллю. Насамперед, з боку держави, що виявляється у так званих негативних зобов’язаннях – вони починаються з «не». Стримування держави, обмеження її суверенної волі робити будь-що на своїй території, коли це порушує фундаментальні права людини – ось, що таке правовладдя. Правовладдя – це клітка для держави. А ключ від клітки – у судді.
Практичне правовладдя потребує чітких ціннісних орієнтирів. На мою думку, таким орієнтиром повинна бути Конституція України, Конвенція і практика її застосування (практика Європейського суду з прав людини). Останнім часом саме ЄСПЛ демонструє світу, ЩО є верховенством права. І з цим мірилом треба працювати в Україні.
Українські суди повинні стати судами з прав людини. Для цього доведеться пройти складний шлях змін. Але шлях цей відомий і ось його головні кроки.
1) перегляд судової практики у справах, в яких щодо України є пілотні рішення ЄСПЛ
Таких рішень є сім. ЄСПЛ звертав увагу на системну проблему з невиконанням судових рішень, на нелюдське поводження з особами, які перебувають у місцях неволі, неефективне розслідування злочинів, порушення права на захист під час затримання, порушення права на мирне зібрання через відсутність відповідного правового регулювання.
Формально шість з них вважаються виконаними. Де-факто – ні, оскільки попри зміни до законодавства, практика його застосування залишається в полоні попередньої ідеології.
Законом «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене Рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді, вживаються заходи загального характеру.
Заходами загального характеру є заходи, спрямовані на, зокрема, зміну практики застосування законодавства. Таким чином, ВС може вважатися органом, який може і повинен вживати заходи загального характеру на виконання пілотних рішень ЄСПЛ.
Зміна практики і приведення її у відповідності до рішень ЄСПЛ покаже вектор розвитку правозастосування, посилить довіру до суду, призведе до зменшення кількості скарг до ЄСПЛ.
2) підвищення стандартів правосуддя до стандартів ЄСПЛ
Ключові рішення ЄСПЛ потрібно перекласти та розмістити на сайті ВС. Зараз перекладено на українську лише 1129 рішень з 18424-х. Тобто менше, ніж 10%. При цьому усі рішення ЄСПЛ, а не лише прийняті проти України, є джерелом права в Україні. А як його можна застосувати, якщо для більшості юристів воно невідоме?
Кожен суддя повинен знати ключові рішення ЄСПЛ, вони повинні бути в програмі кваліфікаційного оцінювання. Їх незастосування судами повинно вважатися порушенням норм матеріального права і, відповідно, бути підставою для касаційного оскарження.
Усі рішення, в яких суд відхилився від практики ЄСПЛ, повинні допускатися до касаційного перегляду і ставати предметом аналізу Верховного Суду.
Доцільно запровадити регулярний щомісячний огляд практики ЄСПЛ та оперативне інформування суддів та правників. Цю функцію міг би узяти на себе Верховний Суд.
Перехід на стандарти ЄСПЛ, як би це приємно не звучало, призведе до шквалу критики на адресу суддів. Особливо гостро це буде відчуватися у кримінальних справах. Треба визнати – прокуратура не готова забезпечити розслідування на рівні конвенційних стандартів. Вжиття запобіжних заходів, їх продовження, тривалість тримання під вартою, строки розслідування, методи допитів, забезпечення права на захист, рівність захисту та обвинувачення, змагальність, презумпція невинуватості – все це поки що дуже далеке від того, про що говорить ЄСПЛ.
Окреме питання – стан пенітенціарної системи та умови утримання осіб, взятих під варту. ЄСПЛ постановив сотні рішень щодо України, в яких констатував нелюдські умови. Недостатність площі. В Україні – за словами заявників 1-1,5 м на особу, за європейським стандартом базовий рівень – 7 кв.м. на 1 особу. Докладний аналіз цієї проблеми наведено у рішенні ЄСПЛ у справі «Мельник проти України» (2006). Антисанітарія, загроза захворювання на туберкульоз та інші смертельні хвороби, ненадання належної медичної допомоги, незабезпечення безпеки, обмеження прав, позбавлення права усамітнитись (навіть під час справляння фізіологічних потреб), відсутність вентиляції, відсутність доступу світла та свіжого повітря, ризик насильства та залякування між в’язнями, неналежне харчування тощо.
Все це з позиції ЄСПЛ спричиняє психічні та фізичні страждання, приниження людської гідності та пробудження почуття приниженості. Тримання людей в подібних умовах призводить до поводження, що принижує людську гідність.
Ці висновки ЄСПЛ наштовхують на думку, що перебування в умовах української пенітенціарної системи, майже автоматично призводить до приниження людської гідності. У перспективі кожен взятий під варту або засуджений може домогтися визнання порушення своїх прав, гарантованих ст. 3 Конвенції. Це лише питання наполегливості і часу.
Як, знаючи про це, відповідаючи за якість рішення, суддя, орієнтований на стандарти ЄСПЛ, зможе застосувати до затриманого запобіжний захід у вигляді взяття під варту? Очевидно, нам, в першу чергу суддям, потрібно переглянути відношення до свободи, до ключової цінності вільної людини. Тримання під вартою – це винятковий захід. В принципі, це написано в КПК. Питання в тому, щоб правильна норма стала правильною безкомпромісною практикою. А це, мабуть, після початкового шоку прокуратури, стане найкращим стимулом для її розвитку у напрямку правовладдя. Адже прокуратура (як, до речі, і адвокатура) – це вже теж частина правосуддя. І шлях у нас один.
3) запровадження компенсацій за порушення прав людини з боку держави
ЄСПЛ рідко коли обмежується констатацією порушення відповідної статті Конвенції. Зазвичай, рішення передбачає компенсацію майнової, моральної шкоди або справедливу сатисфакцію. Українське правосуддя повинно наслідувати такий підхід. Це не лише красива європейська традиція; це інструмент впливу суду на правопорядок в країні. Адже відшкодування шкоди державою запускає механізм регресу, створює передумови для стягнення шкоди з конкретного чиновника, автора порушення. Лише персоналізація відповідальності може в перспективі виховати якісного державного службовця, який буде діяти у дусі поваги до прав людини.
Запровадження компенсації за тривале невиконання судового рішення – це пряма вимога ЄСПЛ у пілотному рішенні у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України». Понад 90% усіх скарг до ЄСПЛ стосуються невиконання судових рішень (ст. 6). Україна в межах дружнього врегулювання сплачує кожному скаржнику 1000 євро.
Згідно з усталеною практикою Суду заявник вважається таким, що втратив статус жертви, якщо органи державної влади прямо або по суті визнали наявність порушення Конвенції і після цього забезпечили відповідне відшкодування. Отже, якщо українські суди будуть стягувати прийнятні компенсації, то Україні не доведеться платити по 1000 євро. І відповідно кількість справ проти України істотно зменшиться. А це один з тих показників, яким можна об’єктивно міряти прогрес національної правової системи.
4) зміна підходів до визначення розміру відшкодування моральної шкоди
В основі всіх прав людини лежить гідність людини. Саме «гідність» дала назву подіям 2013-2014 років, які увійшли в історію під назвою «Революції Гідності». Водночас «гідність», її супутник «честь», а також усі особисті права у нас досі вважаються вторинними. Українське право, насамперед, захищає майнові інтереси. І це неправильно. Людина перш за все особистість. Лише потім вона проявляється у соціальній ролі власника, працівника, громадянина тощо. Тому саме особисті права є найважливішими. І найчастіше порушуються саме вони.
Чи не єдиним способом захисту порушених особистих прав є відшкодування моральної шкоди. Попри те, що цьому правовому інституту вже 25 років, він і досі перебуває у зародковому стані. На жаль, суди сформували практику, яка явно не відповідає потребам захисту людської гідності. Мізерні суми компенсацій свідчать про одне – людські страждання цінуються менше, ніж речі. Це призводить до того, що фундаментальні права людини залишають не захищеними.
Це потрібно змінити, підвищуючи «мірило» моральної шкоди до рівня компенсацій, які у подібних ситуаціях присуджує ЄСПЛ. До речі, такі спроби вже були в національних судах. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/64759066
Оскільки наука досі не визначилася з науково обґрунтованими методиками визначення розміру шкоди, судам доцільно орієнтуватися на середній розмір моральної шкоди, яку присуджує ЄСПЛ за порушення тих чи інших статей, брати до уваги типові склади порушень. Подібно до того, як суддя визначає покарання у кримінальній справі, під час визначення розміру моральної шкоди слід враховувати «обтяжуючі і пом’якшуючі обставини».
Судова практика щодо моральної шкоди якнайкраще відображає відношення суду до людини, до її цінності, і, водночас, наглядно демонструє людині повагу до неї та її прав. Це не лише питання права. Це також і питання довіри та взаємоповаги.
5) ревізія ключових правових позицій ВС України
Правнича спільнота має нарікання на непослідовність практики судів касаційної інстанції. Досить часто має місце відхід від попередньої позиції і повернення до неї. Причини залишаються невідомі. Іноді рішення здаються недостатньо мотивованими або ж і взагалі, помилковими. Це визнають і судді, відступаючи від правових висновків ВС України. Це призвело до того, що ВС України втратив авторитет серед професіоналів.
І новому Верховному Суду доведеться це змінити. Якісна судова практика повинна творитися на міцному фундаменті, що складається з двох компонентів: правовладдя + аргументація.
Якщо правовладдя виступає ціннісною платформою рішення, його ідейною, духовною, правовою основою, то аргументація – це його логічна, раціональна основа.
Усі ключові проблемні висновки ВС України потрібно ревізувати на предмет відповідності їх цим двом компонентам. А перелік цих проблемних висновків повинна включити до порядку денного Верховного Суду саме правнича спільнота.
6) посилення впливу Верховного Суду на інші гілки влади
Судова практика виявляє системні недоліки законодавства або адміністративної практики. Як їх усунути? Як судова влада повинна реагувати на «брак» в роботі виконавчої чи законодавчої влади? Сьогодні такого інструменту немає. Через це суди розглядають тисячі типових справ, замість того, щоб парламент вніс зміни до закону і припинив порушення прав людей.
Гадаю, подібно до ЄСПЛ, Верховний Суд може і повинен ініціювати вжиття заходів загального характеру для захисту прав людини. Звернення Верховного Суду до органів виконавчої та законодавчої влади про вжиття таких заходів є способом правомірного впливу судової влади на інші гілки влади, приводом для певних дій, демонстрацією місії суду в суспільстві, інструментом підвищення авторитету та довіри до судової влади.
Такі дії є легкою версією права законодавчої ініціативи. Адже не важливо хто і як внесе законопроект. Важливим є створення мотивації змінити правове регулювання.
І на завершення… Правовладдя може процвітати лише в країні, жителі якої мають почуття колективної відповідальності за його впровадження, роблячи його невідокремною частиною власної правничої, політичної та соціальної культури (Мірило правовладдя, п. 43).
Сподіваюсь, цей час настав.