Аграрна реформа — тупцювання на місці
Підходить до кінця перший квартал 2017 року. Незалежні експерти відзначають вкрай незначний поступ у реалізації аграрної реформи. У рейтингу іМоРе (Індекс моніторингу реформ), складеного VoxUkraine, Мінагрополітики посіло останнє місце. Тобто реформа інтенсивно тупцює на місці.
Наприкінці 2016 року профільний міністр і навіть голова уряду активно включилися у інформаційну кампанію «підтримки аграріїв». Сьогодні очевидно, що головною метою цієї потужної піар-діяльності було лише бажання охолодити протестні настрої виробників, а також розділити аграріїв на великих і малих, тваринників і рослинників. Зробити їх слабкими, роз’єднаними і підконтрольними.
Ті, хто «повівся» на відверто шахрайські непрозорі схеми уряду, сьогодні можуть переконатися, що замість 20-25 млрд грн. інвестицій, які раніше йшли на розвиток аграрного сектору в Україні, аграрії не отримали навіть анонсованих урядом 5,5 млрд грн. Як і передбачалося, більшість агровиробників або не мають доступу навіть до цієї мізерної «допомоги», або ж не хочуть з нею зв’язуватися. Візьмімо, наприклад, програму підтримки закупівлі сільгосптехніки українського виробництва. Ідея сама по собі правильна і хороша. Але для початку необхідно було б створити умови для виробництва сучасної техніки, яка за ефективністю не поступалася б закордонним аналогам. Поки що ж аграрій краще заплатить більше, але придбає американський чи фінський комбайн, бо у полі той втрачатиме на 15-20% менше зібраної продукції. Очевидно, що про цю ситуацію на ринку машинобудування сільгосптехніки добре знали у профільному міністерстві.
Найбільше ж проблем з головною — земельною реформою. У коаліційній угоді зразка 2014 року, під якою підписалися більшість парламентських сил, в тому числі і нині опозиційних, одним із головних пріоритетів було завершення земельної реформи. З детально прописаних 12 кроків на сьогодні виконано тільки три, інші дев’ять ніхто й не починав робити. Особливо великі проблеми з інвентаризацією землі. У багатьох районах розбіжності між кількістю землі «на папері» та в реальності складають від 3 до 5 тис га. Це значить, що на одну ділянку може бути по кілька власників. Незважаючи на це, уряд та президент у проекті меморандуму з МВФ пообіцяли, що у травні 2017 року буде проголосовано законопроект про обіг землі сільськогосподарського призначення.
Головний латифундист — корумповане чиновництво
Уряд пропонує розпочати з продажу державної землі. Очевидно, що державну землю продаватиме державний апарат, а точніше – наскрізь корумповане чиновництво. Якщо ми подивимося на структуру земельної власності, то сьогодні на балансі Держгеокадастру перебуває близько 18,5 млн га землі сільгосппризначення. Це майже половина всієї орної землі в Україні. Решту правдами і неправдами беруть у «довгострокову оренду» великі латифундії. На сьогодні це кілька олігархічних сімей, а корумпований Держгеокадастр виступає головним латифундистом.
При цьому у своїх «стратегіях» уряд навіть не пояснює, чому він збирається продавати такий масив землі та яку вигоду з цього матиме український народ. Мова йде лише про термінове запровадження «вільного ринку», який нібито сприятиме збільшенню інвестицій.
Паралельно активно проштовхуються законопроекти про емфітевзис (довготривала оренда з правом застави і продажу орендних прав). Через Конституційний суд група депутатів, пов’язана з аграрними олігархами, намагається скасувати мораторій на продаж землі сільгосппризначення.
Водночас у податковій сфері зробили все, щоб остаточно вимити усі фінансові резерви у малого і середнього фермера. Робиться все можливе, щоб забрати останні кошти навіть у рядових власників паїв, позбавити їх будь-якої перспективи і показати лише один шлях — продати землю за безцінь, причому конкретним покупцям і за тою ціною, яку їм назвуть.
Мета гальмування аграрної реформи, посилення податкового тиску на аграрного виробника і простого громадянина (через тарифи, зростання цін) — це підготовка до розпродажу України і перетворення українця у кріпака на власній землі. Роблять це свідомо і цинічно, так само, як колись робили з промисловим потенціалом, який Україна на сьогодні практично втратила, давши збагатитися купці олігархів. Ці ж самі олігархи сьогодні контролюють наш парламент, нашу політику. Вони ж штовхають нас до найглибшої прірви.
Потрібні реформи замість спекуляцій
Прокинутися треба зараз. І не лише селянам та власникам землі, фермерам, але й кожному українцю. Аграрна реформа неможлива без паралельної податкової та адміністративної реформи. Дві останні стосуються вже кожного українця, незалежно від місця проживання.
Не може бути в Україні «державної землі» під контролем купки чиновників, які нікому не звітують. Земля повинна належати громадам і бути розділена між усіма громадянами України. Але першим етапом до такої системи повинна стати належна інвентаризація всієї землі, впровадження запобіжників, які не дозволять масове скуповування землі.
Наступним етапом має стати створення сприятливого податкового законодавства, яке допоможе розвинутися сильному середньому класу і прошарку малого і середнього бізнесу. Для цього має працювати банківська система не за спекулятивним принципом – сьогодні дав, за півроку забрав подвійний прибуток, а за інвестиційним – надав кредит під виробництво на 15-20 років під низький відсоток і отримуєш стабільний, проте невеликий прибуток. Так працює банківська система у всьому розвиненому світі.
Долю української землі має вирішувати референдум. Але для початку кожен має цікавитися аграрною реформою, інакше перетворимося на «республіку Науру». Ця невелика острівна держава була однією з найбагатших у 1970-80-х роках. Тоді ВВП на душу населення складав $ 20 тисяч. Секрет добробуту полягав у продажі ресурсів фосфоритів. Проте «щастя» закінчилося у 1990-х, коли ресурси вичерпалися. На той час економіка була повністю у руках міжнародних видобувних компаній. 90 % лісів було знищено. Екології острова завдано непоправної шкоди. Сьогодні ця держава змушена торгувати своїм політичним авторитетом, бо більше немає чого запропонувати світу.
Україну теж чекає подібна доля, якщо не зможемо розумно розпорядитися своїми ресурсами. Тож кожного разу, коли чутимемо чергові розповіді про «величезні інвестиції від ринку землі», варто поставити урядовцю запитання, коли буде завершено цивілізовану аграрну реформу.