«Я, (ім'я та прізвище), волею народу обраний Президентом України, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конституції України і законів України , виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі».
Це — присяга президента. Таке ж формулювання про дотримання Конституції і законів значиться практично у всіх державних присягах. В тому числі народних депутатів, державних службовців, працівників правоохоронних органів.
Хоча, як правило, ця фраза сприймається як формальність. На практиці посадовці, політики проявляють абсолютну необізнаність із законодавством. Або роблять такий вигляд, маніпулюючи і переслідуючи свої особисті, часто, політичні мотиви.
Здебільшого, найвищі особи держави маніпулюють законодавством і вводять суспільство в оману щодо своїх повноважень.
«Найсвіжіший» приклад: 17 січня прем’єр-міністр Олексій Гончарук подав заяву про відставку президенту Володимиру Зеленському. Офіс останнього офіційно це підтвердив і сказав, що «глава держави розгляне зазначену заяву. Про результати розгляду Офіс Президента України повідомить окремо».
Далі було «реаліті-шоу» за участю Зеленського і Гончарука.
«Я подумав, і мені здається, що правильно буде моє наступне рішення: я вирішив надати вам шанс і шанс вашому уряду, якщо ви вирішите деякі речі, які дуже турбують наше суспільство…», - сказав президент прем’єру.
Глава уряду може подавати заяву про відставку лише парламенту (ст. 115 Конституції).
«Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраною Верховною Радою України.
Прем’єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів України мають право заявити Верховній Раді України про свою відставку», - йдеться в статті.
Глава держави може ініціювали перед Верховною Радою хіба висловлення недовіри уряду. Але ніяк не розглядати його заяву самостійно, тим паче, передавати її не розгляд Верховної Ради.
Не варто сприймати прем'єра як людину президента (хоча в українських реаліях це зазвичай так і є).
Глава держави не призначає прем’єр-міністра, а лише вносить його кандидатуру на розгляд парламенту, та й то — за пропозицією коаліції Верховної Ради.
«Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією», - стаття 113 Конституції.
Тобто фактично Кабмін відповідає за свої дії перед президентом, правда, аж ніяк не зобов'язаний виконувати його «розпорядження».
Насправді Зеленський з самого початку не особливо зважав на законодавство. Пригадайте принаймні, коли він призначив головою своєї тоді ще адміністрації Андрія Богдана, який підпадав під закон про люстрацію, а тому не міг займати високі посади в державі.
Згодом Адміністрація президента стала Офісом, що стало підміною понять, оскільки посади глави Офісу президента в переліку тих, що підпадають під люстрацію немає в законі «Про очищення влади».
Не так давно президент Володимир Зеленський їздив по країні, критикуючи місцевих чиновників за недоліки в роботі.
Відчитував і навіть закликав про відставку мерів міст, представників міських рад, працівників правоохоронних органів чи навіть комунальних підприємств. Звісно, ні призначення, ні звільнення цих осіб не входить до повноважень глави держави. Особливо, якщо йдеться про виборчі посади. Утім, підміняючи собою законодавство, Зеленський робив картинку для місцевих і національних ЗМІ, аби подобатися своєму електорату.
Не буду детально зупинятись на тому, що глава держави дозволяв собі висловлювання, які фактично порушували презумпцію невинуватості (зокрема, щодо Сергія Пашинського) чи що можуть вважатися тиском на суддів — окремої гілки влади («Нам просто потрібно поміняти суддів. Не всіх, там будуть конкурси, хтось пройде, хтось ні. Але повинна зайти «молода кров», інакше в цьому виді у нас вироків нормальних не буде...», - коментар Зеленського під час прес-марафону).
Думаєте, президент, прем'єр чи інші посадовці не знають законодавства? Якщо навіть це можна припустити, то у кожного з них працює пул офісу, що може підказати/нагадати їм про вимоги Конституції чи закону.
Очевидно, подібна маніпуляція нормами, повноваженнями використовується для реалізації політичних цілей, перш за все. Фактично своїми діями зокрема глава держави демонструє всім, що саме він є “головним” в державі, він задає тон усім гілкам влади. Вводячи суспільство в оману щодо своїх повноважень, він тим самим нівелює вагу законодавства і Конституції. Мовляв, “я сам собі закон”.
Разом з тим, глава держави грає з вогнем. Оскільки згодом, коли його рейтинг впаде або хтось з представників влади на загальнодержавному чи місцевому рівні «вляпається» в чергову історію, частина суспільства проводитиме паралелі з президентом. І тоді пояснювати їм, що глава держави не має повноважень вплинути на ситуацію, буде пізно.