Однак цього разу щось пішло не так. Її тур по Вашингтону під час Національного молитовного сніданку не став предметом яскравої статті у “New York Times”. Не було й жодних скандальних новин на кшталт поведінки Тимошенко під час минулорічного сніданку, в ході якого вона затиснула Президента США Дональда Трампа в кутку кімнати. На жаль для Тимошенко, не було також серйозних нагод для фотографування з посадовцями Білого дому, які би могли стати чудовим подарунком для її прихильників в Україні.
Її бесіди з американськими сенаторами Бобом Коркером, Біллом Нельсоном і Марко Рубіо були поверховими і стосувалися загальних тем на кшталт російської агресії, щодо якої практично всі українці мають схожу думку. Водночас вона не насмілилась обговорювати з сенаторами будь-які економічні теми, адже це переконало би їх у тому, що популістські підходи Тимошенко негативно вплинуть на ріст української економіки.
З чим же тоді Тимошенко покинула Вашингтон? Переважно з питаннями без відповідей: ким вона є і за що вона бореться. Джерела, знайомі з перебігом її лютневого візиту до США, стверджують, що її еклектичні та мінливі погляди на внутрішню та зовнішню політику і надалі змушують багатьох у Вашингтоні ставити під сумнів всю її риторику.
Усіх політиків у Вашингтоні, причетних до останньої циркової вистави Тимошенко у США, наразі об’єднує непевність щодо того, якою вона стане у разі, якщо здобуде посаду Президента України. Чи перетвориться вона на полум’яну популістку, націлену зруйнувати статус кво та знищити корупцію, як це було під час Помаранчевої революції 2004 р.? Чи це буде нинішня іпостась Тимошенко – українська версія Берні Сандерса, старіючого популіста, який тільки критикує, не пропонуючи нічого взамін?
З того часу, як Вашингтон і Київ почали зближення після початку економічних і військових реформ у 2014 р., американські політики регулярно висловлювали своє занепокоєння щодо окремих українських політичних лідерів, які прагнуть повернути Україну в минуле, таких як Тимошенко. Її популізм не знаходить поживного ґрунту у Вашингтоні.
Тимошенко опонує модернізації української економіки, завзято критикуючи приватизацію неефективних державних підприємств, які досі охоплюють значний сектор економіки, запровадження ринку землі та підвищення комунальних тарифів, хоча усього цього вимагає МВФ. Незважаючи на постійні заяви МВФ з приводу того, що державні підприємства заважають економічному зростанню України та серйозно обтяжують публічні фінанси, Тимошенко каже «ні» приватизації. Лівопопулістичні заяви Тимошенко та її партії «Батьківщина», що великі підприємства мають лишатися під державним контролем, суттєво сповільнюють економічний розвиток України та її інтеграцію на Захід.
Тимошенко також виступає проти вільного обігу земель сільськогосподарського призначення, прирікаючи українське сільське населення на бідність і обмежуючи розвиток агропромислового сектору. Популісти на кшталт Тимошенко переконують виборців, що вільний ринок землі в Україні призведе до їх зубожіння, однак не пояснюють їм, що вони не зможуть отримати прибуток від земель, якщо не зможуть продавати їх.
Попри аргументи МВФ про те, що в Україні надто мало працівників, аби ефективно підтримувати надто багато пенсіонерів, «Принцеса Ні» також активно протидіє пенсійній реформі, що здатна вирішити проблему старіючого населення та раннього виходу на пенсію. Тимошенко протистояла практично кожній спробі підвищити пенсійний вік для українців до такої межі, яка б не створювала надмірного навантаження на державний бюджет.
Вашингтонські політики переконують український уряд уникати популістських рішень, що їх пропонують Тимошенко та «Опозиційний блок» під началом Пола Манафорта, адже вони здатні зруйнувати успіхи, яких Україна досягла за часів президентства Петра Порошенка, та суперечать ключовим рекомендаціям МВФ. Американські лідери дали Тимошенко чітко зрозуміти, що вони не схвалюють її популістські пропозиції, здатні зупинити ріст української економіки та перешкодити євро-атлантичній інтеграції України. Однак Тимошенко не бажає відмовлятися від власних популістських ідей, не усвідомлюючи, що її лобістські зусилля у Вашингтоні не дозволять їй заручитися підтримкою США на президентських виборах 2019 р.
Чому?
Бо «Принцеса Ні» здатна лише критикувати, а не будувати консенсус чи впроваджувати заходи, спрямовані на підвищення рівня життя українців. Політики у Вашингтоні усвідомлюють, що вона всього лиш демагог та не може бути достойною альтернативою Порошенкові. Вони розуміють, що її популістські заклики позбавлені сенсу, зважаючи на її зв’язки з олігархами та минулі непрозорі газові угоди з Росією в 1990-х рр. та після Помаранчевої революції.
Вашингтон уважно, але обережно слідкуватиме за підготовкою до президентських виборів 2019 р. Наразі зрозуміло, що Трампу і його адміністрації комфортно мати справу з Порошенком, від якого вони принаймні знають, чого очікувати.
Навіщо Вашингтону підтримувати Тимошенко, коли американський президент визнає роль України як оплоту протидії російській агресії? Чому Тимошенко думає, що Трамп підтримає її, а не іншого майбутнього кандидата, який уже зараз купує американське і допомагає США стати найбільшим виробником енергії у світі? Для чого Вашингтону підтримувати зміну уряду в Україні, якщо Порошенко дозволяє Агентству передових оборонних дослідницьких проектів США (DARPA) брати участь у протидії загрозам російської гібридної війни?
Що ж залишається в такому разі для «Принцеси Ні»? Те саме, що і для її американського колеги популіста Берні Сандерса – перебувати на маргінесі, постійно повторюючи «ні».