На виділених із загальних 4 трильйонів доларів у бюджеті 2017 року 582,7 мільярдів доларів - Пентагону, Кремль не зможе знайти адекватну відповідь. Тому, нервово поспішає, використовуючи для примусу США визнати право Росії на розширення за підтримку воєнно-ядерного статусу, агресію проти України, війну в Сирії, загрозу розвалу Євросоюзу і страху європейських лідерів перед таким майбутнім. У готовності до воєнної сутички із Туреччиною, ключової країни НАТО на Близькому Сході, можливої експансії проти східноєвропейських Естонії, Литви і Латвії, Путін постійно намагається тримати під високою напругою хиткий Захід. Колишній заступник Верховного командуючого НАТО генерал Річард Шіррефф у своїй книзі «2017: війна з Росією» стверджує, що навіть секторальна атака на нього Кремля «цілком можлива і це буде глобальною катастрофою». Зовсім не виключено, що Петро Порошенко, грає в цьому сценарії «гібридної холодної війни» якусь важливу роль. Добровільно відмовившись у Нормандії від Будапештського меморандуму, домінування США в Женеві і досить прогнозованої перспективи переходу, за посередництва американців, до режиму міжнародної конференції з відновлення суверенітету держави він, усвідомлюючи це чи ні, передав Путіну Україну. Для геополітичної гри. Як і Башар Асад Сирію. Його миротворчий план, виписаний в Мінських угодах, складений в Москві. Під керівництвом Суркова. Він не тільки має всі шанси підірвати основи державності українців, але й серйозно може змінити усталений світопорядок. В угоду Москві.
Найгірше, що президент зовсім не звертає увагу на позицію суспільства, більшість якого виступає проти реалізації Мінських угод. Він все частіше діє в розріз з його інтересами. Від війни – до заміни демократії черговою політичною диктатурою. Це неминуче розпалить внутрішню кризу, яка у будь-яку мить, може обернутися революційним потрясінням. Без Майдану, палаючих шин і багать з кулішем. При всіх спробах перекласти відповідальність за це на активістів, реально головним ініціатором збуджень громадянських настроїв виступає пануючий політичний клас. На чолі з президентом. Ця ситуація, її розвиток все більше набуває характерних рис режиму Януковича і політичної окупації країни «донецькими».
Семитисячний попереджувальний марш «Азова» - це ще не пролог до війни із владою, а тільки чітке попередження про таку можливість. З командирів добробатів вже виросли нові політики, на яких готові зробити ставку пасіонарії і окремі олігархи, опоненти президента. Порошенко звинуватив його ініціаторів у своєму традиційному стилі: «Це безвідповідальні спроби зірвати мирні процеси, що приведе тільки до продовження окупації ОРДЛО», «бо Путін нападе» і «мій сценарій – воєнного шляху до повернення Донбасу не існує, оскільки більшість українців підтримує його мирне повернення». «Азов» заявою назвав це «відвертою брехнею», бо «більшість українців негативно оцінюють Мінськ та руйнівну політику української влади, яка безвідповідально спинається на думку країни окупанта».
Саме вулиця має стати політичною опозицією до нинішньої влади і виступити з новою програмою суспільних перетворень і розвитку держави. Бо підтримка існуючих партійно-політичних опонентів президента призведе тільки до ротації нових олігархів, які особисте збагачення ставлять вище національних інтересів і користуються тою ж маніпулятивною, лицедійною психологією зомбування виборців.
Зустрічі у бар’єра не відбулося. Завдяки патронату Авакова. Але сторони перевіряють порох.
Вочевидь, президент лукавить. Бо на Всесвітньому гуманітарному саміті він, для Світу, вже заявив: «У нас немає рецепту для миру з Росією».
У США, і в притихлій Європі, все більше розуміють неможливість миру на Донбасі і відновлення територіальної цілісності України виключно політико-дипломатичними способами Мінська. Як і великі ризики стабільності режиму Петра Порошенка. Тому, 17 травня до невиїзного, підсанкційного Суркова в Москву, вже вкотре, прилетіла пані Нуланд, яка намагається довести свою необхідність Хілларі Клінтон. Тепер зрозуміло, що з відходом Кондолізи Райс, Америка втратила ефективного переговірника із незручними політичними режимами.
Після 6-годинної закритої зустрічі в резиденції президента Росії під Калінінградом ще 15 січня, яка нічого не змінила в політиці Путіна щодо України, Нуланд, найшвидше, привезла якусь нову, більш прийнятну пропозицію господарю Кремля. Зрозуміло, не на користь України. Інакше, як мінімум, пані Нуланд завернула би в гості до Петра Порошенка і його друга – прем’єра Гройсмана. Або, хоча би, послала би якийсь сигнал ОБСЄ, представник якого в Мінську розгублено повідомив, що «про результати цієї зустрічі він нічого не знає». І хоча спікер Путіна Пєсков відморозився, інші інсайдери назвали новий «договорняк» «контроверсійним але цікавим, де США продемонстрували більше реальності і гнучкості в пошуку рішень проблеми, аніж самі українці». Щось на зразок: кожній сестрі по сережці. Тобто – компроміс по-середині. Путін отримає що хоче. Але так, щоб українська влада зберегла обличчя. Її рахунки, як і оборудки, під новим контролем США.
Нуланд заявила, що пора «натиснути на газ по реалізації Мінських угод». Сурков негайно зустрівся із лідерами сепаратистів. Крим, вірогідно, має залишатися Росії під дією необтяжливих для неї санкцій. Вона розгорнула вже там передовий ешелон протиракетної оборони. Донбас стає антиукраїнською воєнною автономією у її складі. Зміни до Конституції важливі, але не актуальні. В умовах відсутності в парламенті гарантованих 300-голосів. Тому, для легітимізації гібридної окупації України швидко приймається таємно підготовлений Русланом Князевичем, разом з групою Мореля, з невідомим текстом, закон. Про вибори в ОРДЛО. Він голосується в 226 голосів «ширкою». Під цілком «демократичним» управлінням коменданта-спікера Парубія. І, швидко-швидко, вже літом, - ще більш демократичні вибори на захоплених територіях. Звичайно, тут є немало різних труднощів і пасток, які все рівно зроблять цей процес неможливим. Але, Захід-Порошенко-Путін будуть поступово, консолідуючи зусилля, рухати його саме в такому напрямку. Українці добрі і наївні. Аби не дати Росії, яка зірвалась із рейок і не може зупинитись, приводу ще більше інтенсифікувати ескалацію війни на Сході з боку сепаратистів, її «годують» перспективою відміни санкцій через супротив декількох членів Європейського консенсусу, поверненням її в G-8 і згодою на глобальні поступки. Це попри те, що Верховний Представник Могеріні заявила: «санкції проти Росії будуть продовжені, але їх майбутнє стає все більше проблематичним». Бо шанси реалізувати Мінські угоди близькі «0». Послідувало якесь моторошне мовчання. На тлі підтримки Радою Венеції на чолі із сепаратистською «Лігою Півночі» російської анексії Криму, після вимоги нижньої палати Франції зняти антиросійські санкції і аналогічної заяви саксонського уряду Тілліха. Це наслідок гібридних диверсій Москви в Європі, які вона безперервно розширює. Якщо правильно оцінювати скандали із позикою російським банком французького Національного фронту Марін Ле Пен, підозрою у фінансуванні Москвою угорської партії «Йоббик» і правої – «Золотої зорі» в Греції.
Захід не бажає бачити, що Путін пішов вже дальше Мілошевича. Той не нападав на сусідні держави і не анексовував їхні території, його військові не збивали пасажирські літаки, а спецслужби – не використовували радіоактивний полоній для боротьби із опонентами вождя. Російського президента намагаються всіляко приручити, задобрюючи і задовольняючи його нездорові амбіції. Аби перетворити його у важливого партнера. На тлі роздутої загрози нової хвилі тероризму ІДІЛ та можливого вибуху експансії розширення життєво-важливого простору у «внутрішньої імперії» Китаю.
Можливо це втрата цивілізаційної стратегії Заходу, який ще не вийшов із глобальної кризи 2008 року? У будь-якому випадку, що не викликає заперечень, це глибока криза правил і традицій демократії, до яких так пнулися українці. Саме Захід, а не Росія все більше підривають довіру до неї. Як прогресивного способу життя і ефективної форми правління. Якоюсь незрозумілою для суспільства підтримкою непотичної, клептократичної влади жадібних до збагачення олігархів. На чолі з Петром Порошенком. Заохочуванням українського правлячого політичного класу до постійного порушення конституційних принципів, норм в управлінні країною та будівництві глибоченної прірви між українським народом і владою. Ще більше добавляє песимізму відмова Заходу від своїх зобов’язань в Будапештському меморандумі щодо захисту суверенності України, своїх обіцянок надати недискримінаційний безвізовий режим та реально забезпечити євроінтеграційний процес.
Українці все більше оцінюють таку політику як подвійні стандарти Real Politik. В інтересах гегемонії Росії і її плану по колонізації України. Вони все частіше шукають способи протиставити махінаціям, брехні, підступності і ненажерливості відірваних від інтересів українського народу правлячих нуворишів, нову логіку політичного процесу. З чітким слідуванням відомим їм традиціям демократії, вихованням у собі нульової толерантності до порушників цього.
Немає жодного сумніву, що в існуючих реаліях Україна непередбачено буде рухатись при безкінечній імпровізації і маніпуляції мирним планом президентом до посилення кризи державності, внутрішнього розколу між українцями. Припинити може це тільки повна зміна політичного класу. Лише тоді можна буде вдатися до жорсткої, послідовної доктрини воєнно-політичного відновлення територіальної цілісності України. Вона єдина верне Україні Захід. Як союзника і жертовного партнера. А Росія – приречена буде відступити, захищаючись від внутрішнього розпаду. Не виключено, що для збереження країни і перезаснування держави, як національного і суверенного суб’єкта міжнародного права, прийдеться піти на певні компроміси. При одній умові – забезпечення національних інтересів за участі всього українського народу і з його волі. Захід має сприяти, щоби цей процес був, якщо і революційним, то мирним і об’єднуючим молоду європейську націю.
Мирний план вже десуверенізує Україну. Альтернативи йому ще ніхто не пропонував. Тому, Вашингтон і Брюссель вимушені слідувати його рішенням. Варто для самозбереження і сталої мирної держави, почати його міняти.