Меншу цікавість до перебігу виборів проявляє Угорщина і це не дивно, адже масштаби і геополітичні цілі цієї європейської країни в десятки разів скромніші, як і важелі для їх реалізації.
Щодо Польщі та Румунії, то на даний момент інтерес цих країни зводиться до спостереження за виборчим процесом, але без розстановки певних цілей чи пріоритетів. Окремою є позиція і Білорусії, яка сама опинилась на грані великого поглинання і в даний момент не може собі дозволити будь-яких серйозних кроків на зовнішньополітичній арені – Мінську зараз не до цього. Але про все по порядку:
Російська Федерація. Гра проти всіх і не на користь собі
Подорож Юрія Бойка та Віктора Медведчука в Москву напередодні виборів хоч і стала серйозною темою для розмов, але нічого нового не ознаменувала. Обидві персони і до того були відомі своєю активною прокремлівською позицією, а отже їх візит тільки ще раз правильно маркував політичні орієнтири уподобання цих політиків і дав сигнал електорату до незмінності їх курсу в подальшому. Навряд-чи це зможе вплинути на рейтинги кандидата Бойка, адже, власне, сама Москва зробила всім проросійським силам ведмежу послугу ще в 2014-у році, залишивши більшу частину орієнтованого на Кремль електорату за лінією розмежування на Донбасі та в Криму. Відсутність очікуваного прихильниками російської експансії економічного дива на окупованих територіях розвіяла міф про міцність позицій Москви та її всесильність на світовій арені. Ідеологія – це, звісно, важлива річ, але звичайні побутові моменти зводять її нанівець. В даній ситуації росіянам доводиться нелегко. Знайти єдиного кандидата, який би зміг розвернути курс країни на «довоєнні» 180 градусів так і не вдалось. Ні відносно новий в політиці Євген Мураєв, ні значно досвідченіший Олександр Вілкул, ні той же Юрій Бойко – жоден поки не має суттєвого електорального поля, на якому б могли зрости плоди московських політтехнологів. От і доводиться задовольнятись дрібними пакостями, на зразок візиту, який відбувся нещодавно.
Більш пріоритетним для проросійських сил буде бій за місця в українському парламенті – по-суті це єдиний шанс Москви на повернення хоч якихось важелів впливу, які допоможуть кремлівському режиму тиснути на Київ. Тому участь прокремлівських кандидатів у президентських перегонах - це тренування напередодні битви за місяця в парламенті.
Угорщина. Маленька область для колись великої корони
Сьогодні Угорщина мовчки і досить толерантно спостерігає за перебігом виборчої кампанії – це не її формат і не її інтерес. Значно більше цікавиться Будапешт місцевими виборами, ну і частково виборами до Верховної Ради. Саме з парламентською кампанією можна пов’язати нещодавні заяви та судовий позов лідера КМКС Василя Брензовича проти Центральної виборчої комісії України, у зв’язку з небажанням останньої утворити угорський виборчий округ на Закарпатті.
Зрозуміло, що це не перша і далеко не остання спроба орієнтованих на Угорщину політиків змінити розклад сил в найзахіднішій області, точніше послідовне продовження давно сформованої доктрини.
Сказати вже сьогодні, чи дадуть ці спроби бажаний результат, і чи вдасться Будапешту посилити свої політичні позиції в Закарпатті, ще поки важко. Надто багато змін чекають на Україну найближчим часом і від курсу, який визначиться в нашій країні після оголошення результатів президентських виборів, залежатиме і ставлення наших сусідів та методи реалізації їх інтересів в нашій країні.
Білорусія. Гра на лаві запасних
Незважаючи на тісні братські обійми російської політичної еліти, Мінськ завжди намагався вести свою лінію, яка не завжди ототожнювалась з інтересами Кремля. Цього року масштаб «братських» обіймів виявися аж надто травматичним для білоруської політичної верхівки і мало не позбавив її права на власні ініціативи. Тим не менше, Білорусія залишається в грі, правда, поки тільки на лаві запасних, спостерігаючи за подіями в Україні ззовні і не маючи можливості, ну і будь-яких важелів впливати на них зсередини – вистачає своїх проблем.
Все в наших руках
Якими б не було бажання зовнішніх гравців вплинути на результати виборів в Україні і таким чином сформувати нашу подальшу долю – ми єдині кінцеві бенефіціари українського майбутнього і тільки від українського виборця залежить шлях, по якому рухатиметься наша держава. Історію творимо ми!