Власне, територія Сомалі ніколи не була взірцем спокою… Країна, яка утворилась в 1960 з британських та італійських колоній, практично одразу загрузла в громадянській війні. Особливо ситуація загострилась після повалення військовими кланами у 1991 році режиму Сіада Мохамеда Баре, який правив країною з 60-х років. В 90-і територія колишньої Сомалі з неймовірною швидкістю почала ділитися на територіальні утворення: від повноцінних (невизнаних) держав до різного роду автономій, політичні режими яких безупинно ворогували між собою, а також залучали для вирішення своїх політичних цілей зовнішні сили…
Авдаленд, Сомаліленд, Хатумо, Азанія, Пунтленд, Галмудуг, Хіман і Хеб – це тільки частина тих країн та автономій, які зараз існують на території Сомалі. Крім цих країн, значна частина сомалійських земель перебуває під контролем воєнізованих організацій Джамаат Аш-Шабааб, Ахлюс-Сунна-уаль-Джама'а, Альянсу польових командирів, Перехідного Федерального уряду... Деякі портові міста в країні контролюють сомалійські пірати, які, як правило, не підпорядковуються жодній з вищеперерахованих сил.
Цілком зрозуміло, що за таких умов поява на території Сомалі екстремістів та радикалів, які в своїй ідеологічній доктрині часто використовують тему Джихаду, є цілком закономірним процесом. Відсутність впливової політичної сили, яка б могла стабілізувати ситуацію в країні та вивести її з хаосу громадянської війни, сприяє тому, що кількість екстремістів в країні росте, як гриби після дощу. Сприяє цьому і гостра гуманітарна криза, яка триває в країні з початку 90-х років.
Ситуація з терористичною організацією Аль-Шабаб показала, що за умов анархії, яка царює в Сомалі, фундаменталістські організації мають можливість швидко розвиватися і розростатися. Останні кроки радикальної ісламістської організації, яка до того ж є офіційним осередком Аль-Каїди, свідчать про зростання потенційної глобальної загрози від дій її членів.
Дві біди однієї країни
Проте, якщо терористичні організації є загрозою, яка тільки набирає оберти, то сомалійські пірати фактично вже стали візитівкою країни… Починаючи з 2000-х років, і до сьогоднішнього дня це явище тримає градус напруги в регіоні і вже давно переросло з розряду проблем транспортних компаній в розряд глобальних проблем, які потребують негайного вирішення. Мова йде не тільки про економічні втрати, які зазнають перевізники та держави, а й про життя екіпажів суден, які ризикують опинитися в піратському полоні.
Початок «новітньої піратської епохи» проходив практично непомітно, і тільки з 2005 року цій проблемі почали приділяти достатньо уваги.
Проте, початкові методи боротьби з піратством важко назвати ефективними. Зазвичай, дії міжнародних морських сил були такими: затриманих в морі флібустьєрів роззброювали, пересаджували на гумові човни і відпускали. При цьому знищували їхній нехитрий арсенал та примітивні плавзасоби. Без сумніву, що після таких «жорстоких» дій екіпаж піратської «шхуни» вже наступного дня міг повертатись у відкрите море та «тішити» своєю присутністю екіпажі торгових суден.
Такі обставини сприяли розвитку цілої серії зброї несмертельної дії, яку стали встановлювати на кораблях. Відомий випадок, коли екіпаж круїзного лайнера Seabourn Spirit успішно застосував проти піратів так звані звукові пушки LRAD (Long Range Acoustic Device).
Загалом кроки міжнародної спільноти в перші роки активної боротьби з піратством часто нагадували носіння води в дірявому ситі. Не відомо, чи виною цьому стала надмірна лояльність міжнародних військових сил, чи зростаюча самовпевненість піратських ватажків, але після 2006-го було відмічено навіть кілька випадків нападів на військові кораблі, які несли службу в регіоні. Напади, звичайно, закінчувались безрезультатно для піратської громади, але сам факт насторожував і породжував багато версій проявів такої нахабності.
Найбільше дивувало те, що за умови присутності значної кількості військових кораблів - від невеликих корветів до авіаносців, піратський промисел в регіоні процвітав. Хтось бачив в цьому змову страхових корпорацій, хтось підозрював приватні охоронні компанії, які заробляли непогані кошти, пропонуючи свої послуги перевізникам.
За період активної «трудової» діяльності піратів у водах Індійського океану українські моряки значно частіше від інших потрапляли в полон до сомалійців, адже економічна ситуація в Україні змушує українських громадян погоджуватись на важкі умови праці на морі в найнебезпечніших точках планети.
Тільки починаючи з 2011 року операції ЄС «Атланта» та військ НАТО «Океанський щит» почали давати позитивні результати - кількість нападів почала різко скорочуватись. Так в 2010 році ця цифра становила близько 700 випадків; в 2011 року кількість знизилась до двох сотень; в 2012 році тільки 77, а в 2013 році піратам не вдалось захопити жодного корабля.
До останнього часу участь української сторони у врегулюванні ситуації поблизу Сомалійського півострова обмежувалась заявами МЗС та нагородженням деяких звільнених з полону моряків орденами «За мужність». Проте, цієї осені Україна також приєдналась до антипіратської операції «Океанський щит» та направила до берегів Сомалі флагман українського флоту фрегат «Гетьман Сагайдачний».
Як показала практика, причиною скорочення кількості нападів стало те, що країни-учасниці антипіратських операцій нарешті усвідомили – лояльністю сомалійських піратів не побороти.
Так, в травні цього року на узбережжі країни вперше була проведена наземна операція військ ЄС проти піратів, яка включала в себе ракетні удари з повітря по базах постачання піратів на території Сомалі. Цілком зрозуміло, що потужний ракетний удар є «хорошою наукою», яка назавжди може відбити бажання сомалійських піратів навіть прати білизну в морі, а не те, що захоплювати кораблі.
Аль-радикаль. Теракт а Найробі, як віддзеркалення сирійського конфлікту
Як вже наголошувалось, анархія в Сомалі сприяла появі не тільки піратів, а й цілої низки радикальних організацій, які до останнього часу досить непогано почували себе на територіях Африканського рогу. Аль-Шабаб є однією з них, члени якої вже неодноразово були задіяні в масових терористичних актах. Так, 11 липня 2010 року в Уганді стався теракт, який забрав життя 77 осіб, а 04 жовтня 2011 року в столиці Сомалі Могадішо, внаслідок атаки радикалів загинуло 80 чоловік. Крім цього в сусідній Кенії починаючи з 2011 року сталося кілька менших за кількістю жертв терактів.
На фоні розвитку сирійського конфлікту тісні зв’язки Аль-Шабабу з Аль-Каїдою роблять останній «медвежу послугу». Адже зараз міжнародна спільнота постала перед дилемою - кого ж підтримувати в сирійському конфлікті: режим Башара Асада або ж сирійську опозицію, ряди якої часто поповнюються членами Аль-Каїди?
Цілком зрозуміло, що після повалення режиму Асада може виникнути кілька «маріонеткових» республік (за аналогією з Сомалі), частина з яких буде дотримуватись ідей радикального ісламізму, а частина можливо почне займатися піратством вже в Середземному морі. Все це може серйозно загострити ситуацію в сусідніх з Сирією країнах.
Для США, які вже кількадесят років розвиваються під лозунгом боротьби з тероризмом, теперішня підтримка сирійської опозиції може обернутися звинуваченнями в подвійних стандартах та підтримці тероризму.
І наостанок
Тероризм і піратство – два «подарунки», які презентувала Сомалі людству. І якщо у випадку з піратами одностайна позиція світового товариства допомогла дещо стабілізувати обстановку в Індійському океані, то у випадку з терористами такої одностайної позиції очікувати не варто – надто різні пріоритети в головних гравців на сучасній геополітичній карті світу.