Познайомилися вони, коли разом працювали провідниками пасажирського вагону. Разом їздили в один напрямок, тоді це був потяг Луганськ - Одеса. Андрій Тані одразу сподобався - не такий як всі, добрий, гуморист, яких треба було ще пошукати. Був дуже турботливий, ніколи не залишав, якщо виникали проблеми або труднощі, і завжди був поряд. Він виріс у дружній сім’ї, де окрім нього, були ще син і донька. Батьки завжди у всьому підтримували свого сина – не заперечували проти навчання на провідника у Слов’янську. В цьому ж місті, менш ніж через десять років, з ними будуть прощатися на центральній площі …«Знаєте, Андрій для мене завжди був і коханою людиною і найкращим другом. Ми все робили удвох, але він і сам вмів готував їсти і, до речі, в нього завжди виходив дуже смачний борщ!» - згадує Тетяна. У них не було поділу на чоловічу і жіночу роботу. Коли Тетяна поверталася з роботи втомлена, її чекала гаряча ванна, а його - накритий до вечері стіл. 15 червня 2013 року народився син Кірюша, та через важки пологи Тетяна п’ять днів провела в реанімації. З сином все було добре, а у мами були ускладнення - почала відмовляти нирка. Лікування було дуже дорогим, тому Андрієві довелося звільнитися з роботи і поїхати на заробітки, треба було віддати накопичені борги. Після того, як повернувся додому, пішов працювати на шахту.
Подружжя було справжнім прикладом взаємодопомоги. Коли 10 років тому вона потрапила в аварію і півроку не могла ходити, навіть себе обслуговувати їй було важко - Андрій від неї не відходив - разом пройшли всі обстеження, реабілітацію, він завжди був поряд. А у 2012 році сталася біда з Андрієм - була аварія в шахті і його сильно травмувало, вона доглядала за ним – готувала дієтичну їжу, годувала і як могла підтримувала коханого чоловіка.
Відтоді, як пішов на війну, Андрій не встиг жодного разу, хоча дуже хотів, піти у відпустку, щоб побачитися з сім’єю. Спілкувалися вони по телефону і смс - повідомленнями. Андрій називав Кірюшу «Зяблик» - таке було домашнє ласкаво - жартівливе псевдо! Перше питання завжди було – «що там Зяблик?)». Говорили про різне - і про війну і про Кірюшу, і про те коли приїде. «Нажаль, Андрій не встиг чомусь навчити сина, хоча дуже і дуже хотів, він був би гарним батьком, я в цьому впевнена. За декілька місяців до того, як Андрій загинув, синок в перший раз йому сказав Тато, і я знаю, що для Андрія це були вкрай важливі слова!» - з сумом говорить жінка.
«Саме в той день, коли Андрій загинув, я наче щось відчувала, на душі було неспокійно. В ранковій розмові питаю: «Чи все добре!?». «Так, в нас все добре, тихо, не хвилюйся» - почула у відповідь. Це зараз я вже зараз розумію, що нічого б іншого він мені не відповів би» - пригадує Тетяна. Тоді у 2014 році для переселенців будували містечка, по типу гуртожитків, тож вони подали документи, щоб отримати хоч якесь тимчасове житло, бо добре розуміли, що до Луганська ніколи не зможуть повернутися. Так склалось, що саме 8-го грудня приблизно о 16 годині Тетяні подзвонили і сказали, що вони можуть отримати кімнату для сімейних пар. Вона одразу почала телефонувати Андрію, щоб сказати радісну новину, але саме в цей час там, у Пісках, був вже бій. Коли вже годину ніхто не брав слухавку, вона зрозуміла що щось трапилось. Наступного дня знову ніхто не відповідав на телефонні дзвінки і вона у відчаї почала чекати того страшного дзвінка...
Десь о п'ятій годині мама Андрія повідомила, що він загинув. «Тоді єдине про що думала, що це помилка, бо то був 2014 рік і були часті випадки хибної інформації» - пригадує дівчина.
Ременюк Андрій загинув вдень 8 грудня 2014 року під час обстрілу російськими бойовиками селища Піски під Донецьком. Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі" нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).
Коли Андрій загинув, його сину Кирилу ще не було і півтора рочки. Зараз він ще не усвідомлює, що Тато загинув. Кожного ранку мама говорить йому – «наш Тато Герой України і він нас захищає».
Після загибелі чоловіка, Тетяна не склала руки, і в якості волонтера їздить на фронт та допомагає хлопцям із гуманітаркою. Адже перемога – це наша спільна мета. Зараз вони з сином проживають в орендованій квартирі, житло від держави вони ще не отримали.
Наразі є потреба в дитячому ліжку, хлопчик швидко росте, тож потрібні одяг та взуття. Давайте разом допоможемо родині Андрія Ременюка, який загинув, захищаючи нас.
РЕМЕНЮК ТЕТЯНА СЕРГІЇВНА 4188370025582308 (Райффайзен банк «Аваль»)
Люди допомагають людям! Кому допомагаєш ти?