Виявляється, звичайні українці все активніше починають здійснювати допомогу тим групам суспільства, що опинились у кризових умовах життя. Мова йде про тисячі наших співвітчизників, які свідомо займають соціально активну позицію та готові вирішувати проблеми громади своїми силами.
«В Україні виросло волонтерство», - зазначив Олександр Максимчук, президент Асоціації благодійників України, під час програми «Досвід» на «Першому Національному» телевізійному каналі. На нашу думку, ця коротка теза є ключем до розуміння тих змін, які відбуваються в українському благодійництві.
Волонтерство - це нове явище, яке розвивається завдяки молодому поколінню українців. Поколінню, яке виросло вже в незалежній Україні, отримало відмінну освіту і має іншу систему цінностей, ніж їх батьки. Вони швидше і легше засвоюють нове, активніше продукують ідеї, не бояться «сказати не те», або вчинити «не так». Молодь більш відкрита до змін і відсоток філантропічних почуттів у них вищий. Тому не дивно, що благодійництво стало популярним саме серед молодого покоління українців.
Слід пам’ятати, що молоді люди – це потужний людський ресурс, проте, без ефективного управління він недієвий. Тому що, ініціатива, як правило, залишаються на рівні її продукування - дуже рідко вона знаходять реалізацію в соціумі. Отже, для того, щоб максимально ефективно залучити новий потенціал до дій саме благодійні фонди, громадські організації, та, можливо, бізнес мають скеровувати і допомагати молоді реалізуватись.
На щастя, такі проекти успішно відбуваються сьогодні в Україні. Наприклад благодійний фонд «Карітас України», який вже двічі визнавався найкращою благодійною організацією в Україні, а за результатами останнього річного звіту про стан благодійництва увійшов до п’ятірки максимально відкритих і публічних благодійних фондів України, разом з молоддю міста Дрогобича реалізував інтеграційний проект - «Бути приятелем – значить бути поруч». Метою проекту було допомогти молоді з особливими потребами та особам з онкологічними захворюваннями соціалізуватись.
Ініціативна група молоді, школярі та студенти, регулярно відвідували своїх нових неповносправних приятелів. Вони разом переглядали фільми, пили чай, спілкувались, грали в ігри, відвідували заклади культури, їздили на екскурсії. Таким чином, молоді люди, які фактично не спілкувались з однолітками, не навчались і не реалізовували своє право на роботу, отримали нагоду не тільки потоваришувати з волонтерами, а й здобули такий важливий досвід соціалізації.
Проект «Бути приятелем – значить бути поруч» - це типовий приклад кооперації молодих людей та благодійної організації: якщо волонтери інвестували у проект свій вільний час, то благодійний фонд «Карітас» забезпечив його матеріальною підтримкою та координацію.
Інший тип благодійної допомоги, що стає популярний серед молоді - це індивідуальні ініціативи. Наприклад, Олександр Супруненко, якому заради втілення своєї ідеї в життя довелось звільнитись з роботи, є засновником інтернет-платформи «Велика ідея». Суть проекту полягає в тому, що креативні люди реєструють свої проекти на сайті. В тому разі, якщо проект збирає потрібну суму грошей для його реалізації – він буде втілений; якщо ж ні, то кошти будуть перераховані назад, на рахунки благодійників.
Незважаючи на ці позитивні зміни, в сфері українського благодійництва залишаються не вирішеними багато питань Яскравим свідченням цього є те, що 61% українців ніколи не займались благодійною діяльністю (за даними дослідження соціальної групи «Рейтинг»). Погодьтесь, що це достатньо значима цифра в масштабах держави.
Згідно з річним звітом про стан розвитку благодійництва серед основних проблем, які гальмують розвиток цієї сфери досвідчені галузеві респонденти виділяють:
68.7% - брак податкових пільг для бізнесу при здійсненні ними благодійної діяльності;
62.8% - брак довіри з боку суспільства до діяльності благодійних організацій
61.6% - корумпованість державного апарату, що пригнічує соціальну активність суспільства
52.3% - оподаткування отриманої благодійної допомоги.
Слід додати, що фінансування сфери благодійності в Україні нині забезпечується переважно приватними донорами (серед яких багато олігархів), закордонними структурами та місцевими громадами. Яке ж місце держава займає в цьому логічному ряді? Офіційно 19,5% державного бюджету, що складає понад 63 мільйони гривень, йде на створення і підтримку системи соціального захисту. Однак, чи може гарантувати така статистика соціальний захист пересічному українцеві? Мабуть, що ні.
Отже, збільшення рівня залученості українців до благодійної діяльності свідчить про те, що наше суспільство стає соціально дорослішим і розвивається у напрямку лібералізації громадського життя. Однак, не потрібно перебільшувати ролі пересічної людини у розбудові цього інституту. Поки президентська стратегія з розвитку громадського суспільства не почне функціонувати, благодійність в Україні перебуватиме саме на рівні локальних короткострокових ін’єкцій у соціально незахищене тіло нації.