Низка провідних світових аналітиків “пророкували” українській економіці занепад, й сьогодні вона дійсно балансує на межі. Хоча МВФ, міжнародні донори та інвестори визнають ризик інвестицій в Україну, я хочу виокремити одну безперечну позитивну рису: не лише відкритість ринку і сприятливі умови для акціонерів, але й можливість діяти відповідально у світі, де система міжнародного права, котра безпрецедентно процвітала, нині опинилася під загрозою.
Безсумнівно, в першу чергу, саме політикам у Києві належить нарешті виконати обіцянки щодо втілення фундаментальних реформ. Будучи обраною до нового парламенту, я високо ціную цю надзвичайну відповідальність і визнаю, як мало часу ми маємо, щоб довести українському народу, а також всьому світові, що ми гідно виконаємо це завдання. Парламентські вибори завершено, коаліційну угоду підписано, уряд сформовано. Призначення в Кабмін, котрі відбулися внаслідок тривалих обговорень, сигналізують про рух України шляхом економічних реформ, адже для роботи в уряді були залучені фахівці з приватного сектора. Настав час діяти, і я обіцяю, що ми діятимемо – альтернативи немає.
Хоча мій законодавчий досвід та особистий інтерес полягають найперше у просуванні поліпшення бізнес-середовища і стимулювання інновацій у сфері ІТ, все ж основним економічним пріоритетом сьогодні для парламенту і нового уряду має бути економічна реформа.
Один з найавторитетніших експертів щодо України Андерс Аслунд у своєму недавньому аналітичному матеріалі назвав наш енергетичний сектор "осередком української корупції", і попередив, що "енергетичні субсидії становили не менше 7,6% ВВП в 2012 році і, ймовірно, зростуть до 10% ВВП в 2014 році". Це – не лише неякісна і нестабільна економіка, а системне та символічно значуще питання для нас. Україна має визначити енергетичну незалежність пріоритетом національної безпеки. Ми маємо поставити амбітну мету: разом з нашими партнерами на Заході домогтися незалежності, принаймні від російського газу, за 3-5 років. Переконана, що за допомогою правильної політики та низки стратегій, а саме – через газовий реверс з Європи, зростання обсягів внутрішнього виробництва і серйозні інвестиції в енергоефективність, це можливо.
Ми не маємо жодних ілюзій щодо викликів, котрі чекають на Україну у найближчі місяці, бо на часі в нас – вирішення найбільш чутливого питання енергетики – тарифів для населення. Історично склалося так, що ці платежі значною мірою субсидуються (звичайно, радше з політичних, а не економічних міркувань, створюючи для українського електорату імідж турботливої держави). Реальним наслідком такої помилкової політики став брак енергозбереження та постійно зростаюча залежність від російського газу. Масштаби субсидій не мають ніякого економічного обґрунтування, натомість є соціальні та політичні обіцянки, які складно відкинути.
Для того, щоб покласти край ринковим диспропорціям, ми маємо створити систему, яка пропонує чітко вивірену адресну допомогу сім'ям з низькими доходами та поетапну відмову від загального субсидіювання – джерела корупції. Прем'єр-міністр Яценюк зупинився на енергетичній реформі у своїй інавгураційній промові в минулий четвер. Щоб поставити це питання на порядок денний, Кабмін має знайти формулу, підтриману інвестиціями. Корекція споживацької поведінки та перегляд стимулів має стати нашим керівним принципом, але без участі приватного сектора, значного збільшення обсягу прямих іноземних інвестицій, і зростання внутрішнього енерговиробництва, втілення цієї програми реформ зазнає народного невдоволення.
У нас є чому повчитися у країн, таких як США, де фінансову кризу 2008 року було перетворено на можливості для енергетичної незалежності. Було добре профінансовано низку енергетичних проектів, пов'язаних з енергетикою: від будівництва систем утеплення до розвитку поновлюваних джерел енергії, від розумного споживання до масштабного транзиту. Масштаб і мета стали визначальними. Інвестиції обсягом у близько $100 млрд і залучення значних сум з приватного сектору заклали тенденцію і спричинили трансформаційні зміни.
Для відтворення такого успіху в Україні, ми маємо піти далі, ніж просто обмінятися досвідом. Енергетичний план для України, заснований на постійному втіленні реформ – це саме те, чого ми потребуємо. Вживаючи заходів щодо паритету цін на вітчизняний газ і заохочуючи до прозорості в енергетичній торгівлі, ми хотіли б розраховувати на інвесторів з тим, щоб відновити енергетичні проекти, які ми обговорювали протягом багатьох років. Нам знадобиться програма вартістю у мільярди доларів на допомогу муніципалітетам і домогосподарствам з тим, щоб оновити опалювальне обладнання відповідно до сучасних стандартів ефективності. Для припинення нашої залежності від російського газу, що я би прирівняла до захисту нашого суверенітету, необхідний чітко вивірений комплексний підхід. Тимчасові кроки, котрі були зроблені досі, результату нам не нададуть.
Ми, українські політики, не маємо права допустити крах української економіки. Не має на це права і решта світу. Чи-то на захист наших цінностей, чи-то виходячи з прагматичних власних інтересів, США і ЄС мають виділити достатні державні ресурси і створити умови для повернення інвесторів в Україну і допомогти відродити нашу економіку для користі всіх нас. Довгоочікувана донорська конференція має стати успішною і завершитися реальною суттєвою фінансовою допомогою. Чіткі сигнали від західних лідерів і макростабільність в Україні також допоможуть заохотити приватних інвесторів. Економічний успіх України – наша спільна відповідальність, і, виконуючи свою частину – проштовхуючи болісні реформи, ми розраховуємо на підтримку наших партнерів у пошуку безпрограшних рішень для України й усього світу.
Переклад блогу Ольги Бєлькової на “The Huffington Post”.