Однак, рекордні показники експорту не конвертувалися в додаткові доходи. Навпаки, аграрії отримали менше коштів, ніж торік. Валютна виручка від агропродукції впала на 12,6% або $2,1 млрд.
Що важливо, 2016-ий навряд чи стане переломним. Як і попередні кілька років, очікується зниження валютної виручки від експорту зернових. За прогнозами, щонайменше на 10% або $0,9 млрд.
Про що це свідчить?
Великі урожаї зовсім не гарантують великих прибутків. Навпаки, чим більше зернових – тим нижчі на них ціни. Це класична пастка, в яку потрапляють країни, орієнтовані на експорт сировини, а не готової продукції.
Через те, що сировина має низьку додану вартість, збільшити доходи бюджету можна лише збільшивши об’єм продажів. Ринки насичуються, ціни падають. Щоб компенсувати втрати, знову ж таки потрібно нарощувати експорт.
Виходить замкнуте коло. Чим більше ви працюєте, тим менше заробляєте. Так, в певній нижній точці ціни стабілізуються, але загалом країни-експортери сировини отримують менше за тих, хто робить ставку на готову продукцію.
Зверніть увагу на Росію. Країна із сировинною економікою, яка цілком і повністю залежить від світових ціни на нафту, газ та інші види сировини. Як тільки ціни зростають, бюджет перевиконується. Починають падати – все, видатки скорочуються, національна валюта девальвує, економіка скочується в рецесію.
До речі, із зерновими у них така ж ситуація, як і у нас. У цьому році тонна російської пшениці коштує на третину менше, ніж в минулому. Але Росія продовжує нарощувати експорт, оскільки внутрішній ринок не здатний освоїти стільки зернових.
Але ж Україна – не Росія, чи не так? Ми обрали інший цивілізаційний вектор. Захищаючи цей вибір, боролися і продовжують боротися мільйони українців.
У зв’язку із цим декілька зауважень та пропозицій.
По-перше, не варто переоцінювати чергові рекорди вітчизняного сільського господарства. Честь і хвала нашим аграріям, але вони заручники монополістично-корупційної системи. Через що працюють багато, а живуть, переважно, бідно.
По-друге, Україна як держава повинна зробити ставку не на експорт сировини, оскільки це завідомо програшна ставка. А на високотехнологічне національне виробництво і цілу мережу невеликих підприємств, малий і середній бізнес, який, як в Італії та інших країнах, експортуватиме готову продукцію.
Що для цього потрібно?
Створити відповідні умови для виробництва в Україні. В першу чергу, провести справжню податкову реформу, зберегти систему єдиного податку, забезпечити непорушність права приватної власності.
Крім того, почати захищати інтереси національних виробників на ринках інших країн.
Створивши нарешті систему закордонних торгових представництв. Нагадаю, що урядовці обіцяли її запустити в другій половині 2016-го року.
Надаючи преференції тим, хто зацікавлений у виробництво товарів з високим ступенем доданої вартості.
Інвестуючи в освіту та нові технології, а не зменшуючи фінансування наукових розробок.
Приймаючи нові необхідні закони. Так, як це ми робили у 2014 році, коли був підтриманий законопроект 4179а. Нагадаю, цей документ ми з колегами готували за участі провідних експертів ринку, закон зняв частину бар’єрів на шляху наших аграріїв на європейський ринок. Або ж приклад останніх днів – прийняття у першому читанні законопроекту 4496, який значно спрощує експорту послуг.
Загалом, інструментів для підтримки національного виробництва досить багато. Звісно, набагато простіше експортувати сировину, але це шлях бідних країн. Тоді як я, як і мільйони активних людей по всій країні знають, що Україна варта кращого майбутнього. За це боротимемося. І обов’язково переможемо.