Схема обрання складу ЦВК проста: фракції пропонують свої кандидатури, президентський апарат формує остаточний список, Верховна Рада затверджує його або ні. Знаючи цей алгоритм, фракції назвали свої креатури, причому з цих креатур є цілком впізнаваними обличчями. Так, «Народний фронт» волів би бачити у складі нового Центрвиборчкому Андрія Магеру, «Батьківщина» обстоює кандидатуру Жанни Усенко-Чорної, а Опоблок – чинного голову Михайла Охендовського. Однак Порошенко, від якого залежить остаточний перелік пошукачів заявив, що хоче бачити в ЦВК виключно нові обличчя. Це було його ключове побажання, і не єдине. З одного боку, це – правильно, адже чинний склад ЦВК виконує свої функції з 2007 року. Враховуючи, що повноваження членів цевекістів обмежені 7-річним терміном, ротація кадрів мала б відбутися ще у 2014-му. Проте не відбулася. Це досить прикро, враховуючи, що у 2007-му більшість представників ЦВК становили «регіонали» і лише очільник Комісії Володимир Шаповал був креатурою Віктора Ющенка.
В 2013-му «регіональна більшість» в ЦВК протиснула звільнення Шаповала і призначення замість нього цілковито лояльного до Януковича Михайла Охендовського. При цьому слід зауважити, що Охендовський – не єдиний раритет у складі нинішнього ЦВК. Там працюють й інші люди, котрі у 2004-му підписували протокол, згідно із яким Віктор Янукович був оголошений переможцем виборів 2004 року.
Загалом Центрвиборчком зразка 2007 року – це саме ті саме чиновники, котрі проводили й президентські вибори 2010 року, і парламентські 2012-го. Вони ж є відповідальними і за всі наступні вибори, і за всі нюанси, пов’язані з роботою парламентарів. Зокрема, саме нинішній Центрвиборчком позбавив мандатів Миколу Томенка та Єгора Фірсова, коли керівництво БПП вирішило провчити цих «відступників».
В цьому питанні ЦВК ганебно підіграло президенту Порошенку, котрий зрозумів, що Томенко йому більше не союзник, особливо щодо голосування за зміни до Конституції. Центрвиборчком заплющив очі на очевидні речі: на те, що був сфальсифікований з'їзд БПП, куди не запросили ані Томенка, ані Фірсова; на те, що поспіх із виключенням їх межував зі службовим злочином (в суботу протокол з’їзду був переданий до ЦВК, а в понеділок зранку поспіло рішення про позбавлення їх мандатів та визнання депутатами наступних «списочників», котрі у вівторок в Раді склали присягу).
Та якщо із Томенком та Фірсовим цевекісти розібралися доволі швидко, то рішення про проведення дострокових виборів на окрузі покійного депутата Єремеєва Центрвиборчком ухвалював 9 місяців. Та й Ляшко задовго чекає, коли мандату позбавлять виключеного ним з фракції Сергія Мельничука. І все ж, вочевидь, така робота ЦВК задовольняла як колишнього, так і нинішнього президента України – Петро Порошенко несподівано для багатьох нагородив голову ЦВК Охендовського орденом.
Тим часом питання оновлення ЦВК продовжує залишатися у підвішеному стані, хоча президентові країни не раз нагадували про необхідність «освіжити» кадровий склад цієї установи. Ціла низка виборів заважала зробити це оперативно, проте після останніх – місцевих виборів 2015 року – оновлення ЦВК було заанонсовано фракцією БПП. Однак з дати виборів минуло майже 8 місяців, а Центрвиборчком так і не зустрів «свіжу кров». Останній «дедлайн» повинен був мати місце 20 травня, але і ця дата минула без визначення кандидатів у члени ЦВК.
Провина за це залежить виключно на президентові. Адже фракції подали президенту на розгляд 24 кандидатури на 12 посад в ЦВК. При цьому, за даними мережи «Опора», 15 з них – висуванці БПП, ще троє – ті, кого хотів би бачити в ЦВК «Народний фронт». Тепер, коли перелік кандидатів існує бодай у вигляді чорнетки, час перейти до обговорення пошукачів роботи в ЦВК. Проте жодних рухів в цьому напрямі наразі не спостерігається. Чому?
По-перше, про одну з вимог Порошенка вже сказано: піти з будівлі на бульварі Лесі Українки мать всі. Не лише одіозний Охендовський, але й такі цілком позитивні «персонажі», як Магера та Жанна Усенко-Чорна. Останні, мабуть, єдині, хто уособлює те позитивне, що є в нинішньому ЦВК. Через цю категоричність президента «Народний фронт» був змушений відкликати свого кандидата Магеру та оперативно шукати йому заміну.
А от фракція «Батьківщини» виявилася не настільки поступливою, як її колеги з «НФ». Соратники Тимошенко відмовилися жертвувати Усенко-Чорною, котру вони хотіли б знову бачити у складі ЦВК. Натомість Опоблок, котрий обстоює Михайла Охендовського, поставився до президентської вимоги доволі індиферентно: треба буде – Охендовського замінять на іншого кандидата, сказали в Опоблоці.
Другою умовою Порошенка стало його бажання мати власну квоту в ЦВК. Прямо закон про ЦВК в його теперішній редакції цього не забороняє. Але й не заохочує. Норма закону говорить про те, що глава держави мусить зважити на думку всіх груп та фракцій, але це можна трактувати як завгодно широко. Президент вирішив потрактувати її на свою користь і закріпити за собою право на призначення 4 «власних» членів ЦВК, а ще три портфеля віддати на відкуп своїй фракції.
Чотири плюс три дорівнює семи, а це означає, що якщо Порошенко реалізує свій сценарій, більшість голосів цевекістів належатимуть йому. Ще пара-трійка людей, призначених за квотою «Народного фронту», з яким у Порошенка, схоже, період перемир’я, підкріпить президентський вплив на Центральну виборчу комісію. А це означатиме безпрецедентний контроль президента над ЦВК. Такого контролю цевекісти не мали й за часів Кучми та Ківалова, адже навіть тоді сценарій з обрання Януковича не спрацював.
Щоправда, у 2004-му дався взнаки не так поодинокий протест Андрія Магери, як мільйонний Майдан, що дав старт Помаранчевій революції. Питання в тому, чи свідомо нинішній «гарант» торує стежку свого попередника, краще поставити самому Петру Порошенку. От тільки він на нього навряд чи відповість.