“Це звісно не надійне укриття від мінометів” - вона каже про "новий" будинок, який селищний голова допоміг їй знайти. “Але коли стріляють, моя сестра приходить сюди з дітьми. Разом не так страшно.”
Понад 2 млн цивільних зі східної України мусили залишити свої домівки з початку конфлікту у 2014-му. Багато з них, як і Ніна, живуть поряд з пеклом, переміщені у межах своєї країни, де постійні обстріли та колапс системи соціального осблуговування означають, що кожен день мусиш боротися за виживання.
Тепер, коли надворі температура опускається нижче нуля, а приблизно 800 тис. людей живуть у складних та небезпечних умовах по обидва боки лінії розмежування, під постійними обстрілами.
З першим снігом та низькими температурами доставляти гуманітарну допомогу у віддалені поселення стає все важче.
Діти трьох маленьких сіл ходять до однієї школи в Зайцевому. З інших двох сіл (Кодема, Весела Долина) дітей довозить шкільний автобус. Під час інтенсивних обстрілів занять немає, діти вчаться вдома, а домашнє завдання вчитель роздає по телефону.
Людмила, директорка школи, показує на нові вікна і каже:
“Не можу забути обстрілів, коли ми шукали, де сховатися, де безпечно розмістити учнів. Коли військові дії відновилися, ми одразу викликали водія, щоб розвозив дітей по домівках.”
Цієї зими, коли світловий день короткий, шкілький автобус з Зайцевого доставлятиме додому деяких дітей вже тільки після заходу сонця, якраз коли бойові дії відновлюються.
Директорка жаліється на відсутність озброєної охорони школи та шкільного автобуса.
З погіршенням ситуації на Сході України, багато людей будуть ізольовані та почуватимуть безвихідь. Військові дії частково перешкоджають діяльності гуманітарних організацій саме в “сірій зоні”, де потреби залишаються найбільшими.
З листопада UNHCR (Агентство ООН у справах біженців) переслало приблизно 1000 т гуманітаної допомоги, зокрема невідкладної, у зону конфлікту, а також мобілізувало ресурси для доставки на території, непідконтрольні українському уряду.
Попри погіршення ситуації, мати-одиначка Ніна вдячна за отриману допомогу та намагається дати раду собі і дітям у таких нелегких умовах.
“Я отримую державну допомогу на дітей, але також мушу віддавати борги. Якщо нам потрібен лікар, ми беремо таксі до Зайцевого. Раз чи двічі на місяць ми їдемо на північ, до Артемівська, щоб скупитися. Також мусимо брати машину, вибору немає. Також в селі є, в кого купити молока, є доступ до гуманітарної допомоги.”
Текст і фото UNHCR/Maks Levin.