З приходом "Айдару" бойовиків відтисли за межі села. "Айдар" окопався в полях, за 2 км від останніх хат.
Це випадок, яких сотні. Нічого незвичного. Хвора дитина, мати-одиначка, сіра зона. Нормальних медичних послуг тут не було і три роки тому. Тим більше, немає зараз. Так само нема роботи і перспектив щось змінити.
Аля в 6-му класі. Читати не вміє.
- Ой, шо вона тут виробляла пару днів назад. Ловила її по всьому селу. Добре, військові допомогли. Ви її не лякайтесь - вона дуже до людей чіпляється.
Аля по черзі обіймає то мене, то Маркіяна. Далі переключається на наші фотоапарати.
- Хата на чоловіка. Ми тут не прописані. Чоловік покинув вісім років тому. Добре хоч є, де жити. Холодно у нас. А у Алі як холодно, температура піднімається і приступи страшні.
Хвороба у дівчини за симптомами схожа на епілепсію. Мати не працює, доглядає Алю.- Таблетки тысячу двісті гривень коштують. Це на двадцать днів. В минулому місяці думала, чи їсти купляти, чи таблетки. Без таблеток Аля не жилець. Соцдопомоги отримую 1400 гривень на себе і 900 гривень на неї, - розказує мати. - Дрова, вугілля купити немає на що. Вітродуйку включаю, щоб хоч трохи тепліше було.
- Дяденька, дяденька с бородой, сфотографируй меня! Ну пожаааалуйста! А подари-ка мне ремешок, ну пожалуйста. Я на собачку одену и буду гулять.
Прощаємося в світлі ліхтарика, в коридорі темно - немає лампочки.