ГоловнаБлогиБлог Євгена Суслова

Від війни політичної – до особистої

У кожної людини є речі, цінності, люди, якими вона дорожить найбільше, про які вона думає в першу чергу, за які готова боротися до останніх сил. Зазіхання кимось на цей перелік автоматично переводить людину в позицію воєнного захисту, змушує мобілізувати всі свої потуги, аби вистояти і оборонити святе для себе.

До цих цінностей відноситься родина. Уже два роки наша політична сила – «Батьківщина» – перебуває в жорсткій опозиції до чинної влади. За цей час відбулося багато як абсурдного, так і жахливого. Здається, регіонали ввійшли в таку ейфорію помсти і всім політичним опонентам, і цілій країні, на яку щиро ображені ще з 2004 року, що забули про будь-які гальма: і політичні, і економічні, і, на жаль, морально-людські.

В липні цього року було скоєно напад на мій будинок, тоді охоронець зазнав тяжких травм та опинився в лікарні. На всі звернення в міліцію охоронця, на всі мої звернення як народного депутата правоохоронними органами не було вжито жодних дієвих заходів з розслідування цього злочину, хоча ми передали слідчим навіть номери машин, на яких приїхали зловмисники. Протягом наступних місяців бізнес мого батька пережив стільки перевірок різноманітними державними службами, що можна було б перевірити як мінімум всю Київську область. Доходило до абсурду: наприклад, нас просили перевести побудовану моєю родиною церкву з Київського патріархату в Московський, прокурор з промовистим прізвищем Шахрай на повному серйозі з’ясовував на яких же це підставах у моєму рідному селі Буки встановлено флагшток з жовто-блакитним державним (!) прапором. Вочевидь, у прокуратури більше немає роботи, крім як протидіяти встановленню державної символіки. Причиною всіх цих подій була моя активна політична позиція в захисті Юлії Тимошенко. «Подумай, бо нічим добрим ні для тебе, ні для твоєї сім’ї, ні для вашого бізнесу це не закінчиться» – казали мені посадовці різних рівнів.

Фото: Макс Левин

Я не зламався і не зрадив свої принципи, свою політичну команду. Це розлютило владу ще більше. Вчора до мене потрапила абсолютно достовірна інформація: мене попередили, що найближчими днями мого батька за надуманими підставами затримає міліція і запроторить до СІЗО, щоб натиснути на мене. Щойно кілька днів тому мій батько переніс складну операцію. Якщо зараз він опиниться на холодних нарах слідчого ізолятора з його антисанітарією, неякісним харчуванням, психологічним тиском і нелюдським ставленням до ув’язнених, я навіть боюся думати які наслідки це може мати для його здоров’я. Такі методи й прийоми влади справді жахнули мене. Цей злочинний режим, під чоботом якого опинилася вся Україна, не нехтує жодними – жодними! – засобами, аби досягти своєї вбогої мети. Для них не існує ні законів, ні людяності, ні Бога, який все це бачить…

Проте вони забули, що ще жодному тирану не вдалося змінити вічних законів. Один з них полягає у тому, що чим більше стискаєш пружину, з тим більшою силою вона вистрелить. І одна справа – політична боротьба, яка полягає у парламентській роботі, організації пікетів, дебатів, роз’яснювальній роботі з виборцями, намаганні бути кращими, послідовнішими і ефективнішими, і зовсім інша справа – боротьба, яка переходить межі політики, стає особистою справою, покликанням.

Я впевнений, що в короткій історії правління регіоналів перехід із політичної – в їхньому випадку переважно шулерської – боротьби до особистої війни стане одним із ключових елементів поразки. З політичними опонентами можна порозумітися, з особистими ворогами – ніколи.

Автор: Євген Суслов, народний депутат України, «БЮТ-«Батьківщина»

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram