Сухі результати заокеанського вояжу Прем’єр-міністра України, (принаймні ті, що були озвучені публічно) звелися до повідомлення про те, що загальний обсяг коштів, очікуваних від Міжнародного валютного фонду в 2016 році, становить $ 1,7 млрд. «Що стосується траншу, то сумарний транш 2016 року має становити 1,7 млрд доларів», – сказав Гройсман.
Тим самим Гройсман підтвердив інформацію ЗМІ, яка була поширена два тижні тому, що перегляд умов фінансування за програмою EFF передбачає не тільки зміну строків виконання контрольних маяків та впровадження реформ, а й обсягу кредитування та амплітуди надання фінансування.
Так, на початку червня постійний представник МВФ в Україні Жером Ваше на круглому столі в Києві зазначив: «Що стосується розміру траншу – це буде вирішувати рада директорів МВФ. ...Розмір траншу буде визначений на засіданні ради, враховуючи графік наступних траншів».
Нагадаю, що схвалена в березні 2015 року чотирирічна програма розширеного фінансування EFF загальним обсягом SDR 12,348 млрд ($ 17,516 млрд) передбачала, що в 2015 році МВФ виділить Україні після першого траншу в $ 5 млрд ще три транші по SDR 1,182 млрд (близько $ 1,63 млрд), а в наступні три роки – чотири транші щорічно розміром SDR 437,975 млн (близько $ 620–630 млн), на умовах щоквартальних переглядів.
Як правило, програми EFF спрямовані на підтримку країн, що зіткнулися з серйозними проблемами платіжного балансу та зазвичай затверджуються на трирічний термін. На той момент для України зробили виключення та програму фінансування продовжили на більш тривалий термін.
Втім, як уже неодноразово зазначалося, в 2015 році Україна (саме держава, в особі її органів — ВРУ та Кабмін) не змогла забезпечити вчасне впровадження необхідних перетворень, а тому й третій і четвертий транші ми не отримали.
На сьогодні, як бачимо зі слів Гройсмана, максимум, на який ми можемо очікувати в 2016 році, це в загальній сумі 3-й транш (який мав бути в 2015 році) в обсязі $ 1,7 млрд. Ймовірно, ця сума буде розбита на два платежі по $ 700–800 млн у липні та жовтні-грудні (широка вилка прогнозу пов’язана з непередбачуваністю нардепів після відпустки та й у цілому політичної ситуації в Україні).
Тобто, в 2016 році ми маємо шанс отримати третій із чотирьох запланованих на 2015 рік кредитних платежів. Чому важливо зробити саме на цьому акцент?
Як зазначалося вище, ЕFF – це програма для країн, які зіткнулися зі значними проблемами платіжного балансу; його надання на строк у три роки передбачає, що за цей час країна доведе (за умови виконання програми) власну внутрішню економічну ситуацію до стану, який дозволить цей платіжний баланс вирівняти – за рахунок скорочення імпорту, зростання промислового потенціалу, а відповідно й збільшення експорту, притоку інвестицій тощо.
Судячи з усього, не варто протягом трьох років очікувати, що ми досягнемо такого стану економіки. Прикро, але наразі це очевидно.
При цьому також не варто особливо обнадійливо оцінювати статистику Держстату, за якою зростання промислового виробництва в Україні в травні 2016 року в порівнянні з травнем 2015 року зросло на 0,2 % , а в квітні 2016 у порівнянні з квітнем 2015 року – на 3,5 %. Ключовими будуть річні показники, які дадуть можливість оцінити ріст по відношенню до 2015 року, в якому падіння промвиробництва становило 13,4%, а в 2014-му в порівнянні з 2013 роком знизилося на 10,7 %, в 2013 році – на 4,7 %, в 2012 році – на 0,5 %.
Занадто поганий базис, по відношенню до якого вираховується ріст, щоб говорити про суттєве економічне зростання. Втім, не мінус і це вже добре. Власне такі повільні темпи росту й обумовлюють у тому числі перегляд програми співпраці в частині її строків, умов, обсягів та графіків фінансування. Відновлення економіки відбувається вкрай повільно, тому немає ефекту буму, коли б країну, яка демонструє позитивну динаміку, наповнювали чисті інвестиційні кошти. Натомість нас знову кредитують, що загалом необхідно, а виходячи з того, що зменшено обсяг фінансування МВФ, кошти необхідно добирати в інших донорів.
Так, Гройсман повідомив, що США додатково виділять Україні $ 220 млн на проведення реформ, які будуть спрямовані на судову реформу і на підтримку реформи митної служби України.
«Також будуть ресурси на децентралізацію та на енергонезалежність. Узгоджено, що ми спільно зі Світовим банком розробимо стратегію розвитку українських доріг. Маємо розробити чітку стратегію того, що ми будуємо, в яких напрямках, підкреслити наше географічне розташування, підвищити транзитність по Україні. Після затвердження такої стратегії ми зможемо достатньо серйозно і масштабно розпочати будівництво українських доріг. На це ми можемо залучити наступного року декілька мільярдів доларів, що є суттєвим ресурсом для будівництва і реконструкції українських доріг».
Крім того, вже у вівторок він наголосив: «Нам потрібно забезпечити на мінімум 3–5 років незмінність податкової системи… Бізнес треба носити на руках, а не давити».
Загалом із цих тез виступу можна зробити висновки про те, що ляже в основу умов оновленої угоди з МВФ. Очевидно, що це: пенсійна реформа, скорочення соцвидатків бюджету, бюджетна реформа до листопада 2016 року з середньостроковим (до 5 років), хоча раніше мова йшла про короткострокове (до 3-х років) бюджетним плануванням. Децентралізація в частині прискорення передачі місцевим органам повноважень щодо автомобільних шляхів та прискорення створення, на підставі прийняття відповідного законопроекта про внесення змін до Бюджетного та Податкового кодексів Фонду акумулювання коштів і розбудови автошляхів. Впровадження механізму захисту інвесторів при реалізації проектів концесійних доріг. Законодавча реформа Державної фіскальної служби. Статус митниці поки під питанням (чи відокремлена служба, чи служба в структурі), але очевидним є те, що її робота повинна бути синхронізована з діяльністю колег іноземних країн у режимі онлайн, придбання, встановлення та впровадження до використання сканерів, які дозволяють виявляти прихований товар; аудит процесів, обладнання та програмного забезпечення, їх інтеграцію у міжнародну систему транзиту NCTS, впровадження систем аналізу та управління ризиками CTS тощо.
Такий собі план мінімум, плюс (без цього ніяк) ухвалення законів, необхідних для початку функціонування Фонду енергоефективності. Для цього потрібні в першу чергу галузевий Закон, Закон про незалежного регулятора, методика розрахунку тарифів та відрахувань із них на користь інвесторів Фонду за рахунок економії коштів (зазначену методику, як мінімум, повинен розробити новий регулятор). Тому, ймовірно, липневий транш у $ 600-700 млн (хоча Гонтарева й очікує на $ 1 млрд) буде своєрідним авансом, оскільки з минулорічного літа все ж таки певні потуги парламентарі зробили, а ось решта суми в осінньо-зимовий буде оплатою по факту.
Далі, вже декілька місяців поспіль спікери Нацбанку готують інформаційну подушку для посилення їх регуляторно-наглядових повноважень.
З одного боку, якщо вірити словам Гонтаревої, свою місію в частині міжнародної співпраці та зобов’язань регулятор виконав, з другого – сьогодні світові тенденції рухаються до того, що роль центробанків для економіки країни стає іноді вагомішою за роль Урядів.
Судіть самі: короткий перелік сфер відповідальностей таких установ: цінова стабільність, інфляційний рівень, як наслідок, стабільність національної валюти, контроль, нагляд та регулювання фінансових інституції, які в тому числі через відсоткові ставки за кредитами та депозитами регулюють попит на внутрішньому ринку, формують можливість зростання ВВП за рахунок залучених у них підприємствами інвестицій, регулювання стану платіжного балансу, експорту та імпорту через зобов’язуючі та дозвільні процедури за контрактами, а відповідно, відтоком чи припливом валютної виручки. Цей перелік можна продовжувати, але і він загалом є достатнім для розуміння ролі НБУ.
Стосовно розширення повноважень, то в одній із травневих публікацій Дмитро Сологуб зазначав: «розвиток нових фінансових інструментів викликає зростання ролі макропруденційного регулювання та поширення нагляду за фінансовими інститутами за межі традиційної банківської системи і стандартних небанківських фінансових установ. Криза 2008–2009 рр., як і попередні "бульбашки" (криза доткомів кінця 1990-х, криза депозитно-кредитних асоціацій у 1980-х й ін.) у значній мірі були обумовлені фінансовими інноваціями, які створювали ілюзію диверсифікації або зниження ризику, але насправді лише приховували його. Сьогодні завдяки новим технологіям темпи розвитку позабанківських ринків капіталу значно прискорилися (це так званий «тіньовий банкінг» – хедж фонди, wealth management, а також фінтех-блокчейни, онлайн-платіжні системи, пряме кредитування (p2p) і т. д.)».
До цього в квітні НБУ поширило повідомлення про те, що пропонує банківській спільноті провести обговорення та сформувати консолідовану позицію щодо законодавчого врегулювання теми залучення коштів клієнтів в інтересах третіх осіб.
«Онлайн-сервіси із взаємного кредитування фізичних осіб, а також платформи зі збору фінансування для підприємств набули широкого розвитку в світі. На сьогодні світовий обсяг такого кредитування оцінюється в 64 млрд. дол., а у 2020 році за оцінками аналітиків Morgan Stanley може досягти 300 млрд. дол.».
Стосовно України, то НБУ зазначив, що деякі банки України також почали використовувати інструмент P2P кредитування, пропонуючи вищу дохідність (у середньому +5 % річних від базових ставок за вкладами). Це дало змогу станом на 1 квітня 2016 року залучити 1,5 млрд грн. P2P (Peer-to-Peer) кредитування – це спосіб позичання коштів між особами, які не пов'язані між собою, без залучення фінансового посередника (банку, кредитної спілки тощо). Зазвичай позики надаються за допомогою онлайн-платформ посередників, що беруть комісію за надання позик та інструментів перевірки кредитоспроможності).
Одним із інноваційних лідерів виявився Приватбанк, портал kub.pb.ua якого містить дані про отримання інвестицій на суму близько 970 млн грн.
У той же час, починаючи з весни, НБУ наголошує, що такі інвестиційні інструменти не підпадають під дію Закону України «Про банки і банківську діяльність» та не регулюється ні Національним банком, ні іншими регуляторами фінансового ринку, що, логічно, має наслідком незахищеність фізичних осіб-інвесторів через відсутність відповідальності посередників; відсутність гарантування таких вкладів з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; інвестування коштів у кредити позичальників, кредитний ризик яких визначається політикою самих банків та не регулюється Національним банком; низький рівень обізнаності населення щодо можливих ризиків; можливість здійснювати банками опосередкованого кредитування пов’язаних осіб; невідображення таких операцій у бухгалтерській звітності банків.
Протягом весни такі інформаційні вкидання не стимулювали парламентарів до прийняття відповідних законопроектів, покликаних збільшити вплив регулятора на зазначений ринок послуг та відповідно забезпечити захищеність інвесторів.
Втім, НБУ перейшло до іншого виду стимулювання парламентарів, прив’язавши до цих фінансових інструментів наслідки, але вже не гіпотетичні, а цілком практичні. Пов’язані вони з банком Михайлівським.
Цього тижня Катерина Рожкова, в. о. заступника Голови Національного банку України, в окремій публікації, присвяченій банку Михайлівський, зазначила:
«…якщо фінансова компанія обслуговується в банку і банк за її дорученням залучає гроші фізосіб, – це не вклади в банк. Це вклади в фінансову компанію… якщо договір укладається з небанківською фінансовою компанією, потрібно розуміти, що ніяких гарантійних виплат не буде».
З її слів, на сьогодні в Україні функціонує понад 2000 небанківських фінансових установ, з мінусом страхових компаній і ломбардів – близько 600 із них мають можливість залучати вклади. Хто власники цих компаній? В які активи можуть вкладати такі компанії? Хто контролює їх якість? Скільки є ще таких компаній, пов'язаних із банками, відповісти неможливо.
Як подібну проблему вирішують в інших країнах? Досить просто: консолідують нагляд над усіма фінансовими компаніями (банками та небанками) в межах одного регулятора. Тоді й вимоги до компаній стають подібними, і зв'язок між банками і компаніями – очевидним, і якість активів фінкомпаній, рівень їх ризику можна регулювати.
Тому Національний банк повністю підтримує «спліт» – поділ функцій Нацкомфінпослуг між Нацбанком і Нацкомісією з цінних паперів та фондового ринку. Відповідні законопроекти були подані до Верховної Ради ще влітку минулого року. Проте досі не тільки не були прийняті парламентом, а й навіть не пройшли першого читання.
Загалом аналогічне за суттю, але з кількома деталями, додала декількома тижнями раніше й голова НБУ, відповідаючи на запитання щодо неплатоспроможності того ж банку Михайлівський: «Была компания, которая привлекала депозиты, пользуясь финансовой неграмотностью наших людей. Эта компания привлекала депозиты отдельно от банка, потому что "Михайловскому" был поставлен потолок на привлечение депозитов. Поэтому они открыли компанию, стали через нее привлекать деньги населения… В этот день, когда они в своем банке "Михайловский" отключили полностью все свои системы, они совершили проводку в балансе с компании на банк. Они сделали на 5 тысяч проводок в балансе и записали 1 млрд гривен себе в пассив. Фондом гарантировалось 1,6 млрд гривен вкладов и они, совершенно нелегально, добавили туда еще этот миллиард».
Відповідь на уточнювальне запитання про те, чи буде Фонд виплачувати за цими вкладами, прозвучала однозначна відповідь: – «Никто ничего не заплатит. Это ерунда, они просто подвели себя под уголовную ответственность».
Ось такими інформаційними повідомленнями, розкиданими в просторі та часі, НБУ підводить до того, що Верховна Рада має проголосувати законопроекти, необхідні для забезпечення захисту фізичних осіб-кредиторів, а разом з тим і поширити сферу впливу НБУ й на позабанківський фінсектор.
Чи обґрунтовано це? З точки зору тих осіб, які постраждали та вже ніколи не повернуть собі вкладені в компанію кошти, яка спільно з Михайлівським залучала їх, — цілком. Однак при цьому слід розуміти, що внаслідок зволікань ВР України з прийняттям декількох законопроектів, про які коротко мова йтиме далі, 1 млрд грн фізичних осіб просто втрачено.
Водночас учасники ринку можуть говорити про те, що це черговий спосіб Нацбанку провести чистку в умовах, коли фінансування через кредити не працює, свої активи банки вимушені вкладати в депозитні сертифікати НБУ та ОВДП як єдині інструменти інвестування, а довіри до гривні як засобу накопичення у населення немає – відповідно депозитна база не активно зростає. Через таку політику регулятора банки вимушені йти на кроки з новими фінансовими інструментами, обходити регламент НБУ. І вони також матимуть раціо в цьому питанні. Втім неплатоспроможний Михайлівський вивів це питання в іншу площину. Повторюсь, площину реальних втрат коштів, які навіть частково не компенсуватимуться Фондом гарантуванням вкладів.
З цього випливає й інший аспект, який тісно пов’язаний і зі страхуванням, Закон про яке досі не прийнято, і про пенсійну реформу, концепцію якої досі не можуть повністю презентувати громадськості.
В Україні одним із наслідків усіх цих реформ буде функціонуючий Фондовий ринок, ринок інвестицій. Кошти загалом є, статистика свідчить на користь цього – як дані щодо коштів, які залучаються під проект Привату, так і коштів, втрачених через Михайлівський, не говорячи про відсутню статистику щодо інших 600 інвестиційних компаній, діяльність яких не регулюється, а відповідно, і немає достовірних даних про обсяг залученого в них ресурсу. Проблема в тому, що відсутні інвестиційні об’єкти – публічні, доступні, з чіткою та зрозумілою характеристикою, а також інструменти для залучення ними коштів на внутрішніх ринках.
Внутрішній ресурс Фондів (страхування, пенсійних), КУА – це фактично кошти, акумульовані всередині країни, які можуть дати поштовх для її розвитку та нарощення виробництва. Тому очевидно, що чим швидше Рада втілить реформи, необхідні для існування інвестиційних засобів та суб’єктів таких ринків, тим швидше відновиться зростання економіки (під дієвим наглядом незалежних регуляторів, як-то НБУ чи Нацкомфінпослуг).
Верховна Рада України насамперед має прийняти законопроекти, покликані захистити права споживачів (законопроект про споживче кредитування № 2455, основні плюси якого – прозорість та доступність інформації для споживача щодо умов, на які він погоджується, підписуючи той чи інший договір), а також проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення захисту прав споживачів фінансових послуг (2456-д), який передбачає внесення змін до Закону України «Про банки та банківську діяльність» у частині повноважень Національного банку України на визначення мінімального обсягу інформації, яка повинна надаватися споживачу щодо кожного виду банківської послуги, якщо це не врегульовано законом. Також передбачено зміни до Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»: Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку має право самостійно чи спільно з іншими відповідними органами проводити перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів фінансових послуг. Крім цього, зазначений проект передбачає, що органи, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції встановлюють додаткові обов’язкові вимоги до договорів про надання фінансових послуг та умови таких договорів, якщо інше не передбачено законом. Також у порядку, встановленому нормативно-правовими актами таких органів, вони мають право розглядати звернення споживачів фінансових послуг, консультувати їх за результатами розгляду справ про порушення прав споживачів фінансових послуг, застосовувати до фінансових установ та інших суб’єктів господарювання, що надають фінансові послуги, заходи впливу тощо.
І на завершення декілька слів присвятимо соціальним питанням та субсидіям.
Так, 21 червня Міністр енергетики та вугільної промисловості України Ігор Насалик категорично висловився проти тієї системи субсидій, яка існує на сьогодні: «Прикро, що не всі соціальні програми можуть забезпечити всіх громадян. Треба їх спростити і забезпечити лише тих, хто цього потребує. Але в той же час є 25 % громадян, які готові платити за новими цінами».
Позицією Міністерства є напрям на монетизацію субсидій шляхом використання спеціальних банківських інструментів, за допомогою яких можна забезпечити використання нарахованих коштів на цілі сплати за комунальні послуги або саме на заходи з енергоефективності.
«Якщо зрештою людина економить, то ця різниця коштів видається їй готівкою. Якщо ця програма дійсно піде, і люди побачать, що за рахунок економії вони можуть отримати відповідні кошти – 5, 8, 10 тисяч гривень за результатами сезону – то вони будуть економити. І тоді ця крива енергонезалежності буде ще швидше наближатися – не 4,5 року, а набагато швидше», – сказав Ігор Насалик.
Передумовою реальних масових заходів із підвищення енергоефективності є усвідомлення й населенням, і бізнесом, й іноземними інвесторами того, що це великий та надзвичайно ліквідний бізнес із високим рівнем рентабельності. «Така рентабельність за різними оцінками може складати від 30 % до 70 %, що є непересічним та досить привабливим показником у сучасних скрутних економічних умовах», – наголосив очільник Міненерговугілля.
«Зараз у певному місті запускається пілотний проект із монетизації субсидій, які отримує населення на енергоносії, суть якого полягає у використанні електронних «енергетичних карток». Тобто, на картці «Ощадбанку» є вся субсидія, людина може розраховуватися цією карткою тільки за ті послуги, які надаються на тепло, інші комунальні послуги, взагалі за те, що покриває субсидія. Наприкінці опалювального сезону гроші, які залишилися на картці, людина зможе монетизувати: зняти готівкою і використовувати на власний розсуд», – сказав міністр.
Водночас Насалик підкреслив, що цей проект дуже важливо підтримати.
«Бажано, щоб люди використовували ці гроші, наприклад, для того, щоб поставити пластикові вікна. Цей проект вже підтримав міністр соціальної політики Андрій Рева, зараз йде обговорення з віце-прем’єр-міністром і міністром ЖКГ Геннадієм Зубком», – повідомив він.
Стосовно погодження проекту з Ревою, наведу позицію останнього, озвучену не більше місяця тому: «Я вважаю, що проводити монетизацію субсидій не можна. Є інша ідея: зробити ці кошти цільовими. Для цього потрібно відкрити 9 млн рахунків і класти реципієнтам ці гроші на рахунок. Скільки часу займе ця процедура? Потім люди повинні прийти і сплатити з цих рахунків комунальні послуги. Банки виграють від такої кількості операцій, але що виграють люди? У чому сенс такої системи? Зараз людині принесли рахунок, вона подивилась, скільки має заплатити, пішла, заплатила, а решту додала держава. Все».
У цілому цю тему можна обговорювати довго, маніпулювати. У березні розмір середньостатистичної субсидії становив 1 196 грн, у квітні — близько 900 грн, а в травні – трішки менше 500. Припускаємо, що з ростом тарифів на опалення удвічі, на електроенергію – 25 %, на природний газ – удвічі (порівнюючи з пільговим об’ємом), на водопостачання від 15 до 70 %, розмір субсидій також пропорційно збільшиться та, ймовірно, сягне 2000 грн на одне домогосподарство в опалювальний період.
Зазначена сума більша за розмір мінімальних доходів (МЗП та мінпенсії) навіть із урахуванням індексації, передбаченої чинним Законом «Про державний бюджет на 2016 рік» у грудні 2016 року.
Відповідно, складно говорити про те, що, призначивши субсидію, людина, яка отримує мінімальну зарплату чи пенсію, зможе економити.
Водночас, якщо раптом комусь це вдасться, це непоганий стимул вкласти кошти в енергоефективність сьогодні, а в подальшому отримати кошти готівкою, по завершенні опалювального періоду.
Крім того, ці кошти, будучи зарахованими на рахунки щомісячно, збільшать обсяг операційних коштів державних банків (оскільки сума зекономлених коштів може бути монетизована тільки по завершенні опалювального періоду чи періоду, протягом якого було призначено субсидію). Якщо припустити в масштабах країни (коли проект запрацює не в пілотному варіанті), середня економія на 1 отримувача субсидій становитиме 200 грн у місяць. Оскільки опалювальний сезон триває 7 місяців, то разом – 1400 грн на одне домогосподарство. А 8 млн млн домогосподарств дають нам суму 11,2 млрд грн, яка акумулюватиметься плюс/мінус рівними частинами протягом семи місяців. Виходить, щомісячний приріст залишків становитиме 1,6 млрд грн – погодьтеся, дуже непогана сума додаткового ресурсу для державних банків. Звісно, розрахунок умовний, оскільки не всі економитимуть, як і не всі субсидіанти в кількості 8 млн домогосподарств збережуть право на отримання субсидій до того часу, як проект завершить пілотну фазу та буде поширений на всю країну. Проте в цілому загальне розуміння того обсягу додаткових коштів, який буде в управлінні банків, такий розрахунок дає.
Крім того, буде збільшений комісійний дохід, який на сьогодні є однією з основних складових доходів банківської системи. Відповідно до статистики НБУ, у 2014 році банки отримали комісійний дохід у розмірі 28,276 млрд грн, що в структурі доходів становило 13,4 %, а от в 2015 році ця цифра підвищилася до 28,414 млрд грн, або ж 14,3 % від сум усіх доходів.
Вбачається, що міністра соцполітики переконали аргументи міністра енергетики, хоча плюс для громадянина у вигляді економії та подальшого оготівковування зекономленої суми є дуже сумнівним, а ось приємні бонуси держбанкам напередодні виходу держави з їх статутного капіталу та продажу часток додає їм привабливості в очах інвесторів. Тільки уявіть: готова клієнтська база на 8 млн домогосподарств.