ГлавнаяБлогиБлог Андрія Гладуна

«Енергетична незалежність» проти волі громадян

Кілька слів про процедури прийняття рішень щодо видобування сланцевого газу.

24 січня 2013 року Віктор Янукович у Давосі підписав угоду між компаніями Shell та Надра Юзівська про видобуток сланцевого газу на території Харківської та Донецької областей. Перспектива видобутку сланцевого газу на території України вже дала початок численним дискусіям та обговоренням, а тим часом на ще одних торгах щодо видобування газу на Олеському родовищі право на проведення робіт отримала компанія Chevron.

Фото: www.strefabiznesu.dziennikwschodni.pl

Дискусія навколо питань видобування сланцевого газу на разі ведеться в двох площинах. З одного боку постійно з’являються публікації, що переконують у (не)безпечності видобування, з іншого ж, розглядається питання енергетичної незалежності України. Щодо першого, то думки варіюються від перспектив «сланцевого Чорнобилю» до повної безпечності процесу. Другий же вимір найчастіше ділить сторони на «прихильників Кремля» чи газової незалежності. Слід зазначити, що в обох питаннях шанси дійти до певного рішення надзвичайно малі, оскільки дискусії є надміру заідеологізованими. В свою чергу, об'єм газу, в перспективі видобутого з родовищ, на даний момент визначити неможливо, тому розгляд питання енергетичної незалежності є неконструктивним і стосується віддаленої перспективи.

Залишимо питання безпеки екологам та геологам, а, натомість, можемо поглянути на інший вимір сланцевої епопеї – соціальний. Досить типовим для України є те, що осторонь процесу прийняття рішень залишились ті, кого ці рішення в першу чергу зачіпають, а саме, - мешканці тих територій, де планується видобування газу. Договір між Shell та «Надра Юзівська» був укладений за участі Кабміну. Місцевим радам за законом «Про угоди про розподіл продукції» відводиться роль лише у погодженні проекту договору. Львівська облрада, для прикладу, цього проекту навіть не бачила. Компанії-інвестори, натомість, поспіхом організовують семінари, на яких намагаються переконати населення у безпечності видобутку сланцевого газу.

Именно международные компании уровня Shell могут привнести в этот бизнес тот элемент экологической безопасности, который для отечественных предприятий, как правило, стоит на последнем месте— Дмитрий Марунич, директор Института энергетических стратегий

Аргументи Shell та Chevron зводяться до багаторічного досвіду компаній та високих стандартів. На жаль, високі стандарти і досвід не завадили продуктам з нафтопроводів Shell забруднювати дельту Нігеру та ігнорувати проблеми місцевого населення, котре втратило основні засоби до виживання та було змушене вдатись до боротьби. Так само, стандарти не завадили найбільшому в світі витоку нафти в прісну воду статись саме на танкері Shell. І в історії Chevron є епізоди з забрудненням узбереж, знищенням лісів та іншими неприємними деталями. Звісно, небезпека є на будь-якому виробництві, але аргументи інвесторів в такому світлі виглядають явно непереконливо. Виникає питання, чому компанії, що зобов’язується витрачати щорічно по 3 мільйони доларів на соціальні інвестиції, не в стані провести адекватні дослідження, що матимуть на меті встановити наслідки видобування сланцевого газу в регіоні та донести їх результати до населення?

Населення, тим часом, протестує. Можна звинуватити протестувальників у невігластві, мовляв все безпечно, а про енергетичну незалежність треба комусь дбати, але саме такі протести викривають справжню проблему української демократії – її немає. Місцеві мешканці просто не мають засобів впливу на ситуацію, що стосується них самих. Тому протест лишається таким засобом.

За даними моніторингу протестів Центру дослідження суспільства, за останні два місяці відбулось 19 протестів проти видобутку сланцевих газів в Україні, 17 з них у східних областях. Серед їх числа – півторатисячний мітинг у Слов’янську та трьохтисячний в Ізюмі. Під тиском останнього з них місцева рада звернулась до Верховної з проханням призупинити дію угоди з Shell.

Сама ж угода є ще одним цікавим моментом. Єдиним місцем, де вона була доступна недовгий період, був сайт Харківської облради, однак і звідти швидко зникла. А в угоді маємо і фірму «СПК Геосервіс», що береться невідомо звідки і за невідомо які роботи отримує 10% у власності новоствореної компанії «Надра Юзівська», що представляє українську сторону в угоді, і невідомі умови поділу видобутого газу між українською стороною та Shell. Інвестори ж, до речі, мають право вільно розпоряджатись своєю часткою газу, в тому числі експортувати її. Ключове поняття тут – комерційна таємниця. Саме вона не дозволяє розповісти самим представникам компанії про вищезгаданий поділ продукції, про роль «СПК Геосервіс», бонусну політику Shell і так далі. І тут ми підходимо до чи не найголовнішого. Яким чином іноземна компанія, що не розголошує свої технології, на основі договору, умови якого приховуються, має забезпечити енергетичну незалежність України? Однак це, мабуть, чергова комерційна таємниця.

Андрій Гладун Андрій Гладун , Соціолог, Центр дослідження суспільства
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter