Після пригожинського бунту були спроби розглядати його як окреме явище із зрозумілими причинами і оформленими наслідками. На кшталт «Давня особиста ворожнеча між Пригожиним і Шойгу й стала головною причиною того, що Пригожин повстав» та «Пригожин із своїм «Вагнером» переїде до Біларусі, всерйоз і надовго залишиться там - і звідти загрожуватиме Україні».
Але більш правильним буде розглядати «перформанс», який влаштував Пригожин як верхівку набагато більш серйозних, дійсно тектонічних процесів, які зараз повним ходом йдуть на верхівці російської влади. До того ж, дії деяких учасників цих процесів за час після першої, відкритої частини з пригожинським бунтом, вже дають змогу піти далі. Ніж проста констатація того, що процес переділу сфер впливу не закінчений і продовження обов’язково буде.
А саме: процес повільної руйнації путінського режиму йде без зупинок. Із образом Путіна як сильного лідера було покінчено під час самого пригожинського бунту. Але Путін поглиблює перелік негативних наслідків для себе тим, що за півмісяця після бунту Пригожина: а) не надав підданим доказів своєї здібності й надалі бути на чолі величезної держави і б) не зміг реалізувати публічну частину домовленостей, на яких наче закінчився бунт Пригожина. І що бачать росіяни через півмісяця після цього бунту: Пригожин з вірними йому «вагнерівцями» не поїхали до Білорусі. А навпаки, Пригожин залишається у Росії, його літак регулярно курсує між Москвою і Пітером, інколи літає по Росії – наприклад, до Ростовської області.
Більш того, з’явилась інформація, що Пригожин 1 липня зустрічався з Путіним. Для пересічного росіянина це категорично «не налазить на голову»: головний бунтівник мало того, що на свободі, робить, що заманеться, та ще й з «імператором», якого ледве з трону не скинув, зустрічається на рівних. А ще й незабаром після цієї зустрічі «імператор» виконує одну із вимог бунтівника – і відправляє Валерія Герасимова у відставку з посади керівника «спеціальної військової операції» в Україні. Більш ефективних приймів до делегітимізації путінської влади знайти важко.
Звичайно те, що зверху, прямо на поверхні – Пригожин дуже давно і дуже тісно працював з Путіним. Він важливий, органічний і, як підтверджує реальність після його бунту, невід’ємний елемент путінської політико-економічної матриці. А також Пригожин є просто ходячою енциклопедією надзвичайно чутливих свідчень про таємні темні справи господаря Кремля, його фінансові потоки, тощо. І тепер просто взяти і Пригожина з цієї історії одним махом викреслити? Як казали в одному радянському фільми, «хто ж його зсуне? Він же пам’ятник!»…
Для того, щоб зрозуміти, наскільки слабким є сьогодні після бунту Пригожина Путін, варто згадати, як діяв лідер СРСР Горбачов після невдалого путчу ГКЧП. Той моментально домігся арешту і тюрми для членів ГКЧП. Це до того, що Путін неодноразово демонстрував, що він із зверхністю та з антипатією ставиться до Горбачова, як до «слабкого лідера, який Радянський союз розвалив».
Дії (чи краще сказати - бездіяльність) Путіна і безкарність Пригожина стануть більш зрозумілими, якщо визнати той факт, що Пригожин не просто має дуже сильних покровителів наверху російської влади. Проти яких Путін не може вже відкрито виступити. А тому змушений діяти лише як один із учасників процесу транзиту його влади. Причому вперше за багато років бере участь у цьому процесі не зверху, як повновладний самодержець, а на рівні з іншими учасниками.
Хто ж ці учасники? Судячи з того, що прямо напередодні свого маршу на Москву Пригожин відкрито заявив про безпідставне рішення Міноборони РФ почати «СВО» в Україні і про те, що Шойгу з Герасимовим просто обманули Путіна (це ще один міцний удар з делегитимізації путінського режиму та його дій), за Пригожиним стоїть конкуруюча до «клану генералів» контора. А саме – спецслужбісти. Головним куратором яких є секретар Радбезу РФ Ніколай Патрушев, де-факто права рука і давній конфідент Путіна.
З іншого боку, варто пам’ятати, що ПВК «Вагнер» й створювалась, й функціонувала як підрозділ Головного управління російського Генштабу (колишнє ГРУ). Тобто, тіні керівників російської військової розвідки також можна роздивитися за спиною Пригожина.
Підставою для зближення кураторів спецслужбістів та військових розвідників можуть бути два фактори.
Перший – усвідомлення, що війна в Україні програна, а Захід все більше схиляється до контрольованого руйнування єдиної величезної російської держави. Тобто, на горизонті ці люди бачать й поразку в Україні, й реальні шанси розвалу своєї країни.
Другий – усвідомлення того, що головною перешкодою для боротьби із цими загрозами є міжнародний злочинець і за сумісництвом президент РФ Владімір Путін. Який поставив все на карту агресії проти України. І який теж, можливо, розуміє, що програв. Але сам не зупиниться.
Тому його треба зупинити. Для цього потрібно спочатку показати йому наочно, що він у РФ вже не хазяїн. Що і було переконливо продемонстровано під час пригожинського путчу.
Далі – провести планомірну де-конструкцію його моделі влади. З тим, щоб замінити її іншою моделлю. У Росії без Путіна такою моделлю може бути тимчасовий уряд, т.в.о.президента, або «наступник».
Варіанти можливі різні. Питання у часі – на цю операцію зі створення Росії без царя Владіміра у кураторів Пригожина є від сили декілька місяців –запасу міцності у російської держави, її економіки і армії немає. Тому все має бути вирішено до кінця цього року. І цей процес можуть сильно прискорити провали росармії в Україні.
Отже, сьогодні вже не просто зрозуміла відповідь на запитання: «Москва, по ком звонят твои колокола?» Але й з кожним днем ці дзвони дзвонять усе більш голосно. Як і потрібно у п’ятому, завершальному, акті драми «Крах російської імперії».