Доктор Дурнєв як квінтесенція наявної медичної реформи

Вчора на одному з сайтів побачив ролики «Доктор Дурнев против медицинской реформы». Був трохи здивований. Не самими роликами, які інакше ніж низькопробними назвати важко. Зараз вже спокійно ставлюся до будь-яких дурнів, які хочуть чимось виділитися, плутаючи сарказм з непотребом. Подивіться і переконайтесь. Здивований був тим, що ролики на комерційному сайті йшли як рекламні. Виходить, за їхній прокат хтось платить, і платить досить великі кошти. А це повністю міняє діло.

Фото: Макс Требухов

Хтось, хто володіє для цього достатніми фінансовими можливостями, проводить інформаційну, дискредитаційну кампанію проти вітчизняних лікарів у стилі, «А Баба Яга – проти!»

Як представник громадськості, що систематично працює зі сферою охорони здоров’я, маю відповісти.

1. Ситуація у вітчизняній медицині лікарськими термінами можна оцінити як «стабільно важку». Хірургічне втручання під назвою «медична реформа» дійсно потрібне. І його треба було проводити років п'ятнадцять тому.

2. Найбільш зацікавленими у проведенні реформи є саме лікарі. Якщо хтось думає навпаки – поговоріть з будь-яким практикуючим лікарем. Починаючи від амбулаторії і закінчуючи головним лікарем великої лікарні. А головними складовими цієї реформи має стати дерегуляція, детінізація реальних оборотів у сфері охорони здоров’я та підвищення рівня надання послуг у галузі. Це, чи приблизно це, скаже будь-який лікар.

І ще. Давайте раз і на завжди забудемо совдепівський підхід про щось «безкоштовне». І медицина, і освіта завжди були «коштовними». Просто при СРСР за неї платила держава за рахунок нафтодоларів та робітники цих сфер за рахунок низької зарплатні вчителів та лікарів.

3. Кожна мисляча людина розуміє, що перед початком будь-якої операції, тим більш складної, тим більш такої, яку ще ніхто у вітчизняних умовах не проводив, лікар має повністю прорахувати всі свої кроки і всі наслідки, в першу чергу для здоров’я пацієнта. Варіанти «розріжемо, а там подивимось» чи «ми проводили дуже складну операцію у польових умовах – тому пацієнт помер» у даному випадку не працюють. Реформа має бути прорахована повністю і лише після цього реалізована.

Перший її крок, який вводить автономізацію ЗОЗ, вже зроблено. Але зроблено лише Верховною Радою. Цей закон має вступити у силу після прийняття підзаконних актів до нього. Поки відповідне міністерство мовчить, чи, можливо, я не чув про відповідні рішення Кабміну.

Другий етап, який коротко можна оцінити як «гроші за пацієнтом» і який прийнято у першому читанні, наразі викликає більше запитань, ніж відповідей. Хочу сказати, що принциповий підхід однозначно вірний. Проте в рамках закону не виписані механізми руху цих коштів. Зрозуміло лише, що замість бюджетного фінансування буде створено якийсь механізм, умовно, «фонд», що дозволить акумулювати кошти і перерозподіляти їх. При цьому це як були, так і залишаються саме кошти бюджету, кошти платників податків.

Головне. У багатьох дискусіях з прихильниками та противниками реформи  задаю просте питання: «Скільки буде коштувати операція апендициту?» Наразі вартість такої операції складає, наприклад, п’ять тисяч гривень з яких чи не більша частина іде через готівку на прикриту зарплатню лікарів та медсестер. А її офіційна вартість нині оцінюється, приблизно, менш ніж в тисячу гривень.

Так від якої цифри треба виходити? Звісно, від п’яти тисяч. Але хтось прораховував це у масштабах країни? Чи буде досить виділених з бюджету на умовний «фонд» коштів для повного фінансування сфери. Чи за операцію лікарня отримає ту ж саму пресловуту тисячу. А інше? Ким це буде фінансуватися? Знову пацієнтами у вигляді ліків з аптеки і ста доларів у карман хірурга? Чи хтось думає, що після реформи медикаменти у аптеках стануть безкоштовні, а хірурги будуть працювати на зарплатню у п’ять тисяч гривень на місяць?

Поки принципових відповідей не дає ні закон, ні чильники міністерства. А їхні коментарі говорять, скоріше, про відсутність відповідей на принципове питання: «Хто і скільки має платити?!» Можливо, це все буде упорядковане підзаконними актами. Можливо.

Але наразі в мене особисто виникає така асоціація. Важкого пацієнта вже доставили на операційний стіл, хірург збирається зробити надріз, але ні плану операції, ні потрібного інструменту в нього не має. І, гірш за все, він вже з самого початку шукає винних за можливий її провал…

Анатолій Велімовський Анатолій Велімовський , голова громадської наглядової ради КНП «Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги»
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram