Чому Надія Савченко має значення. Ризики та можливості для України

Надія Савченко знову в епіцентрі громадської та політичної уваги. Неоднозначні емоції, викликані звісткою про таємні переговори Савченко з Ігорем Плотницьким та Олександром Захарченком, ширяться інформаційним простором. Навіть ВО «Батьківщина» вже зробило офіційну заяву з даного приводу, назвавши неприпустимими переговори з терористами. При цьому центральний офіс політичної сили Юлії Тимошенко заявив, що Савченко не координує свої дії ані з партією «Батьківщина», ні з депутатською фракцією. Що ж, з цього можна зробити певні висновки.

Сергей Постоловский Сергей Постоловский , Писатель, политолог

Фото: Сергей Нужненко

Зрозумілим залишається факт непопулярності та відвертого негативного забарвлення серед громадськості проявів особистих контактів між українськими політиками та представниками проросійських сепаратистських утворень на окупованих територіях Донбасу. В свою чергу, варто відзначити, що навіть переговори у форматі Мінського процесу, зустрічі офіційних осіб України та Росії не викликають такого негативу серед українці, як, наприклад, діяльність Надії Савченко. В чому ж тут проблема?

Основне питання полягає у тому, що українці «купилися» на образ полоненої Савченко. Нескорена кремлівським режимом вольова та мужня жінка, готова померти за Україну – сильний та ефективний національно-політичний міф. Такий міф об’єднує, дарує надію, уособлену в льотчиці Савченко.

Етап прозріння наступає, коли після свого звільнення Надія Савченко починає говорити неприємні та непопулярні серед масової думки українців речі. Адже більшість налаштована на перемогу над Кремлем та звільнення Криму і Донбасу. Проте, йде час, нічого не змінюється, Мінськ-2 не працює, обстріли продовжуються, а ОБСЄ, за словами Ірини Геращенко, «сприяє російській пропаганді та не помічає очевидного». І тут важко не погодитися з пані Іриною.

В той же час, внутрішня ситуацію в Україні залишає бажати кращого. Третій рік реформ, безробіття, падіння рівня життя, зростання цін на продукти та послуги, відсутність стрімкого потоку інвестицій, доволі скромні успіхи у напрямку євроінтеграції, і увесь час підступна Росія на східних кордонах. Невизначеність, апатія, страх за майбутнє. Що може бути кращим, аби саме зараз активізувати смисловий нарратив «мир будь-якою ціною»?

Осінь та початок зими 2016 року чітко засвідчили, що Путін буде діяти таємними методами, вдаватиметься до прихованого втручання у внутрішні справи України, аби досягти поставлених цілей. І для того, аби справитися з задачею, йому важливо легітимізувати очільників ЛНР/ДНР не тільки в очах росіян та мешканців окупованих територій України, але й, скажімо, в очах жителів Сходу та Півдня нашої держави. Для Москви має значення, аби в Україні починалися переговори з представниками ДНР/ЛНР, адже це здатне впливати на думку та позицію Заходу. Гібридну агресію можна буде назвати громадянською війною, укорінити цей термін в масовій свідомості європейців, сказати на чорне біле і домогтися свого.

Саме під таким кутом варто дивитися на переговори Надії Савченко з Плотницьким та Захарченком. Не можна виключати того, що вона має щире бажання визволити українських полонених, наблизити мир, врешті решт, закінчити цю страшну війну. Проте потрібно пам’ятати, що здобувши певні тактичні перемоги, стратегічно може програти уся Україна. Дії Надії Савченко, якими б щирими вони не були, вписуються у суто російське бачення закінчення конфлікту на Донбасі, але аж ніяк не відповідають національним інтересам України.

Така ситуація створює як ризики, так і можливості для України. Основним ризиком залишається вирішення конфлікту на Донбасі за рахунок інтересів нашої держави. Тому влада має чітко окреслювати, що дії окремих політиків не мають нічого спільного з позицією України на міжнародній арені. Сьогодні, після «безвізу», порушення сепаратистами усіх домовленостей в рамках Мінську та відсутності адекватної реакції Заходу, в першу чергу ЄС, Україна отримує можливість дотримуватися більш жорсткої позиції у відносинах з нашими західними партнерами. З іншого боку, було б не зайвим, якби така позиція закріплювалася внутрішніми економічними реформами, реальною боротьбою з корупцією та пошуком інших, аніж тільки Європа і Росія, партнерів. Інвестиції до України можуть йти і з Китаю, і з Латинської Америки, з Близького Сходу, азійських та африканських країн. Проте, у нас чомусь завжди або Росія, або Європа. Наче більше й не існує жодної альтернативи.

Черговий інцидент за участю Надії Савченко чітко засвідчує, що Росія продовжує нав’язувати Україні сценарій виборів на окупованих територіях та законодавче закріплення «особливого статусу Донбасу». І вже 2017 рік має показати, чия версія буде прийнята остаточно на Заході. На це тільки і варто зважати українським владарям, формуючи нову стратегію та новий меседж для наших іноземних партнерів.

Сергей Постоловский Сергей Постоловский , Писатель, политолог