Ще більше плутанини стало після того, як відразу після згаданих консультацій Угорщина стала єдиною країною з 28 членів ЄС, яка проголосувала проти виділення Україні 1 мільярда євро макрофінансової допомоги.
Більше того, в українських медіа уже обговорюють начебто нові вимоги Угорщини до України – і про офіційний статус для угорської мови, і про подвійне громадянство.
Та насправді переговори в закарпатському курорті Нижнє Солотвино за участю 4 міністрів з обох сторін відверто перевершили очікування. Їхню значимість неможливо підкріпити конкретними рішеннями, але саме ці перемовини створили шанс для майбутніх рішень.
Мова йде не просто про можливість вкотре перезапустити українсько-угорські відносини, а налаштувати їх справді на хвилю, яку зазвичай описують дипломатичним кліше «добросусідство, взаємна вигода та довіра». І в даному випадку, це не евфемізм чи пафос.
Ключове рішення
Мабуть, єдиним рішенням, про який стало відомо за результатами перемовин на Закарпатті, стала відмова Угорщини від блокування участі Петра Порошенка в саміті Україна-Грузія-НАТО, який пройде вже за кілька тижнів у Брюсселі.
Але попри ключову увагу саме до цього питання, не воно стало головною поступкою з боку Будапешта, адже Угорщина заявила, що й надалі блокуватиме зближення України з НАТО.
Ключовим угорським кроком на зустріч Києву стала відмова від безальтернативної вимоги скасувати або докорінно змінити 7 статтю закону про освіту, через яку суперечка власне й розгорілася.
Міністр МЗС Угорщини Петер Сійярто, який особисто вимагав скасувати 7 статтю останні 9 місяців, тепер зауважує, що Будапешт більше цікавить, аби дія цієї статті не зашкодила угорській нацменшині.
Це справді ключова та вирішальна поступка з боку Угорщини, адже навколо скасування 7-ї статті українського закону про освіту й будувалася вся позиція як офіційного Будапешту, так і угорської нацменшини Закарпаття в перемовинах з командою Лілії Гриневич.
Нова реальність
Звичайно, ми всі маємо подякувати Будапешту за благородство та поступливість. Але точно не це стало вирішальним фактором у зміні тактики Угорщини.
Свою роль зіграли наші міжнародні партнери, у першу чергу, звісно ж, США. Адже саме на зустріч з очільником Держдепу Майком Помпео посилався Петер Сійярто, коментуючи рішення Будапешта не блокувати участь України в найближчому саміті НАТО.
Водночас не менш вагомою в даній ситуації стала робота і позиція української сторони. І мова не тільки про дипломатичну команду нашого МЗС, а й міносвіти, яким довелося у цій суперечці виконувати не властиві для себе функції дипломатів.
Річ у тім, що Будапешт навряд би відмовився від вимог скасувати 7 статтю закону про освіту, якщо б не 2 моменти:
Перший – у Віктора Орбана зрозуміли, що немає реальної можливості ні скасувати цю статтю, не змінити її. Більшість спроб Будапешта домогтися цього були невдалими, а цих спроб було кілька – і через опозицію в українському парламенті, зокрема Опозиційний блок, і через Конституційний суд знову ж таки через проросійських політиків, зокрема Нестора Шуфрича, і через Венеційську комісію, рекомендації якої дійсно передбачали зміни 7 статті, але виключно щодо російської нацменшини, та все ж;
Другий – угорська сторона нарешті зрозуміла, що 7 стаття навіть у такому екстравагантному формулюванні, як було ухвалено, точно не націлена на обмеження прав угорської нацменшини, а має достатню гнучкість, аби закон про освіту не був асимілятивним для нацменшин.
Аби це розуміння в Будапешті з'явилося, потрібно було чимало зусиль, витримки та нервів з українського боку, і це дуже важливо цінувати.
Без зміни фокусу дебатів навколо 7-ї статті закону з її скасування чи зміни до специфіки імплементації цієї статті важко було б продовжувати вкрай важливу для України освітню реформу. Варто наголосити, що мова йде не унеможливлення реформи, а саме ускладнення та вірогідний саботаж на регіональному рівні.
Власне, як і без інших 2 кроків на зустріч, які вже зробив Київ. Це продовження терміну імплементації 7-ї статті до 2023 року та виведення приватних шкіл з-за меж дії цієї статті. І для української сторони варто сприймати ці рішення не стільки як поступки Угорщині, скільки як сумлінне виконання рекомендації Венеційської комісії. Більше того, ці начебто поступки з боку Києва, насправді, йому ж на руку, адже дасть можливість дійсно якісно втілити мовну статтю закону щодо нацменшин. Для того, аби розробити методику вивчення української мови як іноземну, напрацювання ефективних практик двомовного навчання та підготовку педагогічного складу, 2 роки явно замало.
Щоправда, обидва ці рішення, на які погодився Київ, потрібно не тільки озвучити на консультації з угорською стороною, а й ухвалити в парламенті якомога скоріше, аби підтримати атмосферу довіри, наразі здобуту.
Саме тому, що ці рішення досі не ухвалені, й варто сприймати відмову Угорщини підтримати рішення ЄС щодо виділення 1 мільярда євро макродопомоги Україні. Будапешт чітко розумів, що його «ні» не впливає на кінцевий результат, але це буде натяк Києву, що консультації – це чудово, але їх слід підкріпити конкретними рішеннями.
У відповідь Україна в праві буде питати в Будапешта за рішення у відповідь, насамперед, щодо зняття остаточної блокади зближення України з НАТО. А також у інших питаннях всього порядку денного українсько-угорських відносин, у тому числі вкрай чутливих, які досі перебували під знаком «табу». Мова про паспортизацію закарпатських угорців, обсяги їхніх фактичних та офіційних прав.