Легенда російського року - це той росіянин, якому найзатятіший український націоналіст потисне руку і назве його братом. Бо музиканту не прийде в голову вчити "молодших братів” як жити, яку ідеологію сповідувати і як трактувати власну історію. Це людина з розряду Олександра Герцена, Валентина Распутіна, Ельдара Рязанова – перелік далеко не повний. Його музика і вірші зачіпають за живе і намагаються дійти до суті. Дуже показовим є те, що він побився колись із втіленням гламуру і фальші естрадним нарцисом Філіпом Кіркоровим.
І ось Юрія якесь молодогвардійське чмо обізвало мразью, тобто мерзотою. Звуть це чмо Владімір Бурматов і воно є заступником начальника центрального штабу "Молодої гвардії Єдіной Росії”, себто партії, створеної Владіміром Путіним.
Вибачайте, але слово "чмо” по відношенню до цього юнака – це не моя ініціатива, а його вживають російські журналісти і ті, хто виступив на захист Шевчука. І ось чому. Бурматов мав нахабство звинуватити Шевчука в мародерстві. Як доказ він навів зйомки з Чечні, де солдати знімають погони у вбитого капітана Марковця і віддають їх Шевчуку. Бурматов у дописі на своєму блозі поставив питання: "А ви здивовані, що Шевчук тягав трофеї, зняти з убитих російських солдатів?”.
Владімір Бурматов. Фото: er.ru
В Інтернеті і в пресі з`явилася купа коментарів, зокрема, від полковника В’ячеслава Миронова, автора книжки "Я був на тій війні”. Він пише, що бачив Юрія Шевчука в 1995 році при штурмі Грозного. Той добровільно прибув у частину і допомагав там пораненим. Коли "духи” оточили росіян і запропонували по радіо здатися, то їм повідомили, що з ними Шевчук. Бойовики не повірили і Юрій поспілкувався з ними й заспівав кілька пісень. Вони запропонували утворити коридор, щоб він пройшов, але музикант відмовився. Він був з російськими військами, доки ті не прорвали оточення. Після прориву він на власні гроші організував лікування поранених. І це без усякого піару.
Ненависть до Юрія Шевчука у молодогвардійців й інших путіноїдів запалала після того, як він наважився під час зустрічі творчої інтелігенції Росії з прем’єр-міністром поставити йому гострі запитання про стан свободи слова і демократії. Путін тоді запитав його: "А як вас звуть, вибачте?”. Чи то шлангом прикинувся. Чи то справді не знав, хто такий Шевчук. У будь-якому випадку продемонстрував, що він нічим не кращий від своїх молодогвардійців.
Після того на сайті "Молодої гвардії” Шевчукові ліпили найпринизливіші епітети, один з яких – онаніст, мовляв, він, звинувачуючи владу, повторює все одне і те ж.
Далі Юрій Шевчук підтримав захисників Химкинського лісу. Це ліс у підмосковному містечку Химки, через який влада, подібно до нашого Харкова, намагалася збудувати дорогу. Шевчук заспівав на мітингу на захист цього лісу. Зробив це без апаратури, оскільки міліціонери не дозволили апаратуру пронести на місце мітингу.
Боротьба проти вирубки лісу тривала ледь не рік. І раптом закінчилося перемогою – Президент Дмітрій Медведєв взяв і скасував вирубку лісу. Не тому, що він так переживає за екологію. Влада відступила, бо громадяни виявили стійкість і примусили її з собою рахуватися.
Влада відступила, але сичить і шкварчить від люті й бризкає слиною на тих, хто примусив її виявити слабкість, зокрема, на Юрія Шевчука. Звісно, робить це не сама, а вустами своїх тупоголових васалів. Це шипіння свідчить, що в Росії демократичні зміни таки можливі.
Ще хочеться виправитися: не полювання на відьом триває. Це відьми полюють на гідних людей. Бо ж назвати відьмами Алексєєву і Шевчука в адекватної людини язик не повернеться.