ГоловнаСуспільствоЖиття

Тарас Цимбрівський: Перехідне правосуддя не панацея, але реальний шанс для країни

Коли країна переходить від авторитарного ладу до демократії, або ж від стану війни до стану миру, наївно сподіватися, що ці зміни не супроводжуватимуться негативними процесами для суспільства. Відтак, виникає питання, як на правовому рівні вирішити такі проблеми як, скажімо, порушення прав людини, внутрішні збройні конфлікти, або ж притягнення до відповідальності чиновників, що порушують закон і віддають злочинні накази?

Дослідити та впровадити механізм вирішення цих проблем покликане «перехідне», або так зване «транзитивне» правосуддя, яке активно практикують європейські країни і механізми якого, на думку багатьох експертів, сьогодні потрібно впроваджувати і в Україні. Про те, як це працює на практиці розповів Тарас Цимбрівський, завідувач кафедри теорії права та прав людини УКУ, один із організаторів проекту Школи права УКУ «Перехідне правосуддя та примирення в Україні».

Фото: Facebook/Tsymbrivskyy Taras

Як діє механізм перехідного правосуддя?

Рано чи пізно будь-який конфлікт закінчується і держава повинна зробити все можливе, щоб подібне не повторилося у майбутньому. І, власне, перехідне правосуддя пропонує інструменти, що сприяють швидшому розв’язанні існуючих проблем. Це можуть бути як правові інструменти, так і політичні та соціальні. Тобто воно не є лише юридичною конструкцією, це, радше, набором потрібних рішень до конкретної ситуації. Звісно, перехідне правосуддя не є панацеєю, але його внутрішня сутність полягає у тому, щоб забезпечити кримінальне переслідування злочинців і тих, які були причетні до масових порушень прав людини чи в часі збройного конфлікту, чи в часі існування авторитарної держави.

Сьогодні усі довкола говорять про верховенство права, пріоритет прав людини як основний напрям діяльності будь-якої держави. Відтак, центральною віссю перехідного правосуддя є пріоритет прав людини, попри те, що самі права стають жертвою і не можуть убезпечити нас від негативних проявів 21 століття. Ми можемо говорити про масові порушення прав людини, про геноцид і одночасно бачити низку міжнародних договорів, конвенцій, які забороняють це робити.

Другий важливий складник перехідного правосуддя – доступ до правди, на який у суспільстві є сталий запит і важливо його задовольнити на перших етапах переходу від стану війни до миру, від автократії до демократії. Звісно, це не завжди вдається з різних причин. Не менш важливе питання репарацій, тобто відшкодування шкоди, завданої через конфлікти, війну, чи авторитарний режим. І останнє – інституційні реформи, що передбачають реформування законодавства для запобігання подібним проблемам у майбутньому.

Фото: Макс Левин

Чи варто Україні брати приклади з інших, в яких вже застосовували таку модель правосуддя?

Звісно ми можемо дивитися на досвід таких країн як Боснія та Герцеговина чи Камбоджа, які пройшли етап перехідного правосуддя, але універсального рецепту нема, бо кожен конфлікт має внутрішній вимір, який неможливо ігнорувати. Проблема ж України додатково ускладнюється тим, що вона зробила запізнілі спроби переходу від комуністичного минулого до демократії. Україна демонструвала напівкроки, напівзаходи і не лише залишила цей процес напівшляху, але й зіштовхнулася з новими проблемами: агресією з боку Росії та розгортанням збройного конфлікту на її території. І це ще більше підважує зусилля України в цьому напрямі.

Політичні угоди є надзвичайно крихкими і вразливими до різних аспектів, це всього-на-всього стоп-кадр реальності, яка продовжує розвиватися, і я не впевнений, що самі по собі політичні угоди, якщо такі будуть, допоможуть Україні не тільки перегорнути певну сторінку своєї історії, але й рухатися в майбутнє. Усі ми знаємо фразу, що нації, які не дають оцінку своєму минулому, своїй історії, приречені переживати це минуле ще раз. Я не малюю апокаліптичних сценаріїв, а намагаюся з’ясувати, якими є горизонти наших очікувань щодо механізмів перехідного правосуддя. Очевидно, ми не можемо застосувати такий механізм, як от кримінальне переслідування до всіх осіб і слід розуміти, що нам доведеться застосовувати також і амністію.

Щодо питань війни, то подобається нам це чи ні, але порушення правил відбувається з обох сторін, і Україні рано чи пізно доведеться дати правову оцінку таким діям.

Тобто Україна дуже цікава для таких практик...

Не можу сказати, що Україна є першопрохідцем для перехідного правосуддя. Таке розуміння більш релевантне до колишньої Югославії, яка пережила серію експериментів на своїй території, зокрема міжнародний трибунал, створений з метою розслідування злочинів, або ж до Боснії та Герцеговини з елементами гібридного правосуддя, що було інтегровано в національну систему, а в судах створили окремі палати, які займалися розслідуванням воєнних злочинів.

Фото: facebook/Український католицький університет

Які зміни можуть відбутися в Україні з впровадженням перехідного правосуддя?

Серед позитивів, які може принести перехідне правосуддя для України, – притягнення до відповідальності тих осіб, які відповідальні за порушення правил ведення війни і віддавали злочинні накази. Це зробити реально, але дуже складно в умовах національної судової системи, яка користується критично низьким рівнем довіри.

Подібна ситуація була у Боснії та Герцеговині. На час завершення конфлікту у 1995 році у країні застосували гібридне правосуддя: іноземні судді з закордонних юрисдикцій працювали разом з національними суддями і мали переважне право голосу під час прийняття рішень. На певному етапі їх роль є надзвичайно важлива і незамінна, особливо коли національні судді не користуються довірою суспільства, є залежними від інших гілок влади і через це судова гілка не спроможна забезпечувати верховенство права чи не здатна демонструвати відсутність вибіркового правосуддя. Але навіть це не убезпечило Боснію та Герцеговину від усіх ризиків, які чекали на неї у майбутньому. Тобто міжнародні структури приходять і йдуть, і треба розуміти, що національні правові системи повинні жити далі самостійно.

Очевидно, Україна теж могла б застосувати гібридне чи інтернаціоналізоване правосуддя, яке, звичайно, викличе великий спротив в Україні.

Звичним аргументом може стати те, що іноземці, мовляв, не розуміють контексту, не знають особливостей правової системи, а у нас же є свої судді, які можуть забезпечувати цей процес. Усе це набір традиційних аргументів, які у тому числі циркулювали під час аналогічної дискусії в Боснії та Герцеговині. Тому необхідно вміти переконувати, доносити правильні меседжі до суспільства і показувати, що застосування таких механізмів чи інструментів в цілях перехідного правосуддя дійсно буде більш виграшним, аніж, скажімо, зберігати той стан судової системи, який ми маємо зараз.

Яким чином воно буде працювати, в якій кількості судді будуть вмонтовані у правову систему, звичайно, залишається відкритим до обговорення, але я можу навести дуже багато прикладів, коли у післямайданний час в Україні суспільство дуже схвально ставилося до будь-яких іноземних експертів, які були достатньо авторитетними в очах українців, особливо під час відбору до певних органів державної влади. Це викликало акцептацію з боку українського суспільства і я впевнений, що це не випадковість.

Фото: Сергей Нужненко

Який меседж перехідного правосуддя в контексті України?

Показати сторонам конфлікту і країнам-спостерігачам, що в Україні не має клімату безкарності, оскільки це, мабуть, найгірше явище, з яким може прийти держава до нової реальності. Втім, цікаво, що з одного боку Україна визнає юрисдикцію міжнародного кримінального суду, тобто передає подібні справи на розгляд прокурору, який приймає рішення, але з іншого боку зволікає з ратифікацією цього суду. Як на мене, причина у політизації питань війни і потенційного застосування перехідного правосуддя в Україні. І цей маленький приклад потрібно масштабувати на ситуацію в цілому в Україні, тому що ми зобов’язані критично ставитися до будь-якої влади незалежно від наших симпатій чи антипатій, щоб зробити владу більш ефективною.

Також перехідне правосуддя повинне пояснити суспільству, що не правильно розглядати міжнародні інституції як чарівну фею, яка прийде і все зробить. З одного боку ці структури справді вирішують частину проблем, часто вони дивляться через окуляри своїх партнерів і тому дуже важливо, щоб в цьому процесі зберігся голос громадянського суспільства.

Що потрібно від суспільства? Чи це лише підтримка і схвалення?

Підтримка суспільства важлива і не лише в постконфліктному середовищі, але й в цілому у системі координат держава-суспільство. Сьогодні дуже популярним є слово «інклюзивність» і тут воно дуже доречне, адже суспільство так чи інакше має брати участь у процесах перехідного правосуддя через самоорганізацію, волонтерство, неурядові організації чи будь-які інші об’єднання.

Чим більше таких об’єднань чи мережевих утворень у суспільстві, тим більші шанси перенести це питання на вищий рівень – політичний. Зрозуміло, що це дуже спрощена схема, але те суспільство, яке хоч і є самоорганізованим, але не хоче об’єднуватися у вертикальні структури, наприклад, політичні партії, – не має шанс просунути свої ідеї і реалізовувати їх у більш глобальних масштабах. І це ми побачили на прикладі післямайданної України. Так, відбулося багато локальних історій успіху, але їх дуже важко «зшити» одну до одної. З іншого боку ми бачимо різні історії успіху в Україні, які намагаються державні структури, або «приватизувати» – видати їх за свої –, або ж створювати пілотні проекти, які символізують, певну динаміку змін у суспільстві. Але разом з цим ці проекти кардинально не міняють тої ситуації, яка існувала до 2014 року: закритість політичної системи, відсутність соціальних ліфтів і точок дотику між владою та суспільством.

Як створювався проект «Перехідне правосуддя та примирення в Україні»? Яка його мета?

Цей проект був започаткований у вересні цього року і має на меті просувати експертні знання про перехідне правосуддя не лише серед професійного середовища, але й усіх громадян, а також розробляти реальні моделі впровадження змін.

Цей проект складається з декількох елементів. Перша складова передбачає серію лекцій від відомих іноземних та вітчизняних експертів, які поширюють знання про перехідне правосуддя до суспільства. Також ми залучаємо професійних юристів, адвокатів, суддів, правозахисників, тобто всіх потенційних учасників процесу перехідного правосуддя. Ми готові стати платформою, спеціалізованим дискусійним майданчиком, для того, щоб обмінюватися думками, генерувати питання і краще підготувати наше суспільство до етапу перехідного правосуддя. Також у планах організувати майстерню, де залучатимемо експертів, котрі працюватимуть над розробкою моделі майбутнього трибуналу для розслідування злочинів, скоєних на Донбасі та Криму. Така модель буде працювати з урахуванням міжнародного досвіду та практики трибуналів, які були створені на території інших країн. Це будуть свого роду методичні рекомендації, які ми можемо запропонувати, полісі-мейкерс, або тим органам державної влади, які зможуть приймати відповідні рішення. І ще одна складова – муткорт, так звані змагання, на яких ми пропонуватимемо нашим студентам ситуативне завдання, яке стосується перехідного правосуддя, а вони знаходитимуть ефективні способи їх розв’язання.

На сайті Магістерської програми з прав людини УКУ, ми хочемо запустити тематичний блог про перехідне правосуддя, який фактично буде продовженням відкритих лекцій від наших експертів. Він працюватиме як майданчик для поширення та обміну думками. Також ми плануємо розробити методичні рекомендації, для полісі-мейкерс, органів державної влади і створити постійно діючий майданчик на базі УКУ, до якого мали б доступ експерти.

Зрозуміло, що це не вичерпний перелік планів. Він постійно доповнюється, оскільки Школа права УКУ контактує з потенційними партнерами, створює свого роду коаліцію, щоб мати можливість у майбутньому організовувати масштабніші заходи. Також до нашої діяльності є інтерес з боку Української Гельсінської спілки з прав людини, яка першою в Україні почала працювати у цьому напрямку і за підтримки якої було проведено конференцію про пост-конфліктне врегулювання в Україні.

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram