Двадцять оленів лежать недалеко від огорожі, за яку не дозволяють заходити, під наметом. Директор приватної ферми Михайло Бугаш називає їх прохачами. Вони чекають на перших туристів. Зараз олені виглядають найяскравіше: у них руда з білими цятками шерсть, великі роги. У листопаді олені стануть чорними, а олениці - сірими.
Охоронець Михайло Михайлович саме повернувся з обходу ферми. Увечері і вранці він перевіряє усю територію. На фермі спокійно, хоча раніше траплялися проблеми.
- Якось молоді хлопці перерізали огорожу, бо хотіли піти у наші озера ловити рибу.
На території ферми чотири штучні озера. Їх створили спеціально для водопою.
- Коли спека, вони (олені - авт.) всі залазять в озеро, лише голови видно, - каже Михайло Бугаш.
Як тільки на територію заходять перші відвідувачі, прохачі активізуються, підходять до огорожі і протягують морду за кормом.
Утім, туризм приносить фермі невеликий прибуток. Основний заробіток - усе-таки роги. Саме заради них у 1987 році 32 красенів привезли з Калінінградської області. Тоді заступник голови колгоспу Ярослав Майор запропонував розводити оленів, аби виготовляти з пантів пантокрин. Ці ліки приймають при перевтомі, неврозах, вони прискорюють загоєння ран, нормалізують артеріальний тиск.
За часів незалежності сировина враз здешевіла, і ферма стала збитковою. Олені страждали від поганого догляду. У 2003 році Бугаш, який раніше доглядав за тваринами, взяв в оренду державну землю і перетворив ферму на туристичний центр. Тепер тут живуть олені, народжені в Україні, «калінінградці» давно померли.
- Вони всі наші. Загалом адаптувалися, лише зима для них тепла, - каже Бугаш.
Через два тижні пан Михайло буде зрізати роги. Робить це власноруч. Панти обрізають тваринам щорічно, починаючи з чотирирічного віку. Вже наступного року виростуть нові. І так дванадцять-тринадцять років. Під час пиляння на ферму не пускають сторонніх, щоб не тривожити тварин.
Бугаш наймає 15 людей, які допомагають йому заганяти оленів у спеціальний станок і спилювати роги анатомічною пилкою.
Сировину продають Тернопільській фармацевтичній фабриці. Кілограм пантів останні чотири роки коштує 244 долари. Минулого року їх зрізали 70 кг.
Більшу частину рогів здають фармацевтам, але й самі виготовляють настоянку. Спиляні панти заливають спиртом і настоюють 12-13 днів. 100 грамів таких ліків коштують 500 гривень.
Кошти витрачають на утримання ферми, перш за все - на корм. Цьогоріч сіна купили на 60 тисяч гривень. На зерно потрібно 600 тисяч. Щороку витрати збільшуються. Чим більше оленів, тим довший період їхнього годування. Тваринам потрібна велика територія, і зі збільшенням їхньої кількості зменшується площа пасовища. Якщо на початку оленів годували п’ять місяців, то тепер - дев’ять.
- Така ферма не може приносити багато коштів, - переконує власник. - тваринництвом в Україні взагалі не дуже вигідно займатися.
Плямисті олені – дикі тварини. У кожного, як і в людей, свій характер. Деякі більш «ручні», вони мають імена. Інші ховаються від людей у лісі.
- Коли роги ростуть, можуть вдарити, бо їх болить, - розповідає Бугаш.
У природі тварини живуть до 14 років, а тут, завдяки відсутності ворогів, деякі, як Малюк, - значно довше. Але він навряд чи переживе цю зиму, побоюється пан Михайло. Через відсутність зубів олень не може жувати необхідне йому сіно.
Олені помирають не лише від старості, а й під час шлюбного періоду у грудні. Тоді самці починають змагатися за самиць, що переростає у справжню бійню. Зрештою, молодий олень може вибороти собі гарем, заливши старших тварин без самиць.
Дітей виношують сім місяців. Коли маленьке з'являться на світ, поруч не повинно бути нікого. Оленятко запам'ятовує перший запах. Чий запах він відчує, того і вважатиме своєю мамою. Тому коли хтось з охоронців побачить новонароджене, негайно втікає.
Після обіду стадо виходить з лісу і підходить до огорожі - по сіль. Туристи захоплено кормлять найсміливіших сушеним хлібом.
