ГлавнаяОбществоОбразование

Діма, прощай, Діма, прості!

Три з половиною роки тому розпочалась виснажлива, але захоплююча боротьба за зміни у вищій освіті. Вже зараз її можна назвати історією успіху. Але тоді, на початку 2011 року, все виглядало не так райдужно. Новина про плани Табачника реформувати українські університети одразу ж збурила суспільство. Запропоновані зміни не витримували жодної критики: централізація усієї галузі, збільшення повноважень міністра, повернення вступних екзаменів до ВНЗ. І найбільший хіт – визначення статусу ВНЗ за кількістю студентів, які там вчаться. Як наслідок, небо захмарилось над двома потужними і за дивним збігом вороже налаштованими до міністра університетами: Могилянка та УКУ за шкалою Табачника мали усі шанси перетворитись на коледжі.

Фото: uainfo.org

Весь 2011 рік Київ, Львів та інші міста поринали в гучні студентські демонстрації. На початку 2012 жадібність міністра знову зіграла з ним злий жарт. Спроби штучно затягнути процес виборів ректора КПІ дали додатковий поштовх – на проспект Перемоги вийшла п’ятитисячна армада Політеху, а над корпусом на Площі знань замайорів банер: «Дима, ты огорчаешь КПИ!». Тоді Азаров аврально спробував загасити пожежу – КПІшників запевнили, що вибори відбудуться, а їх ректору Михайлу Згуровському запропонували очолити робочу групу з доопрацювання законопроекту Табачника.

Михайло Згуровський: «Потрапити в 20-ку найбільш розвинених країн світу – реально»

Робоча група, до якої увійшли близько 60 представників від освітян, експертів, роботодавців та протестуючих студентів, одразу ж вибрала стратегічно інший формат своєї роботи, повідомивши, що законопроект МОН доопрацювати неможливо та потрібно писати новий варіант з нуля. Так з’явився так званий законопроект групи Згуровського. Саме він пізніше ляже в основу реформи.

Він мав відмінну філософію та загалом закладав процес дерегуляції та децентралізації вищої школи. До сесійної зали йому судилось попасти на початку 2013 року, згодом він отримав підтримку голови Комітету освіти та науки Лілії Гриневич.

Після Майдану та зміни парламентської коаліції для законопроекту замерехтіло зелене світло і він пройшов перше читання. Водночас в умовах нової політичної ситуації в країні законопроект 1187-2 (групи Згуровського) почав дещо відставати від потреб та запитів суспільства. Додатковий поштовх дало нове керівництво МОН на чолі з Сергієм Квітом, якому застаріле законодавство неабияк зв’язувало руки. Н а базі Комітету вчергове зібралась робоча група, яка за два місяці підготувала його до другого читання, дотиснувши ті норми, котрі не мали жодних шансів ще рік тому.

Два тижні вуличних акцій тепер вже не проти, а на підтримку законопроекту, активне лобіювання серед депутатів і з другої спроби парламент таки прийняв законопроект – 276 голосів «за».

Фото: Макс Левин

Новий Закон «Про вищу освіту» запроваджує чимало новацій, які змінять життя українських університетів. Згадаємо лише про ключові стовпи нововведень.

Наближення до Європи

Довгі роки Україна була формальним учасником Болонського процесу, щороку міжнародні моніторингові групи засвідчували лише декларативне наближення українських університетів до Європейського простору вищої освіти. Серед іншого на заваді стояло застаріле законодавство, яке унеможливлювало чимало необхідних перетворень. Зокрема без перспектив залишалось питання академічної мобільності. Наші наукові еліти старанно захищали себе від конкуренції з закордонними фахівцями. Науковці зі ступенями Кембриджу та Сорбонни не допускались до професорських посад. На заваді стояла процедура нострифікації, тобто визнання закордонних наукових ступенів, котра відбувалась в міністерстві та часто зводилась до повторного захисту.

Очевидно, що іноземці ніколи не ломили двері українських університетів, однак чимало українських громадян, що захистились у провідних вишах світу, мають бажання повернутись на батьківщину. І віднині така можливість з’явиться. Кожен українських ВНЗ буде самостійно визнавати іноземний диплом чи науковий ступінь. Це зрівняє можливості закордонних професорів та їх українських колег. Надалі останні все частіше будуть змушені конкурувати за посаду з потужними викладачами, що пройшли якісно та світоглядно іншу наукову школу. За таких умов гостьовий курс з визнаним метром стане не такою рідкістю не лише для київських, але й для багатьох інших українських ВНЗ.

Символічно, що прийняття закону збіглось в часі з підписанням Угоди про асоціацію з ЄС, якою Україна зобов’язалась наближати українські університети до Європейського простору вищої освіти. І справді закон вперше закріплює основні терміни Болонського процесу. Тому можна сміливо сказати, що виконання Угоди розпочалось з її частини про освіту.

Громадський нагляд за якістю

Однак наближення до стандартів ЄС – це не лише терміни та поняття. Насамперед мова йде про зрозумілі для усіх учасників процесу механізми моніторингу та забезпечення якості вищої освіти. Наше міністерство завжди концентрувало у своїх руках усі процеси, пов’язані із якістю. Спочатку встановлює стандарти, потім відповідно до них видає ліцензії та дозволи на відкриття спеціальностей, окрім цього здійснює нагляд за їх дотриманням.

Фото: Макс Левин

Відсутність зовнішнього моніторингу та закритість цього процесу зумовила появу безлічі закладів, які важко назвати навчальними та ще більшої кількості різних спеціальностей. Диплом про вищу освіту стрімко знецінився, а найголовніше стандарти, тобто зміст навчальних програм, подекуди безнадійно відстав від потреб ринку праці.

За таких умов автори Закону вирішили провести децентралізацію контролю якості. Нас очікує створення незалежного агенства із забезпечення якості вищої освіти, яке буде видавати дозвіл на відкриття нових спеціальностей та проводитиме ліцензійну експертизу. До його складу увійдуть представники вишів, роботодавців, студентів та академіків. Робота цього органу чітко регламентована механізмами дотримання прозорості та чіткої ротації його складу.

Участь роботодавців у такому органі є принципово важливою. Саме вони повинні будуть закладати ті потреби завтрашнього дня, яким повинні будуть відповідати знання та навики випускників. За таких умов чимало сьогоднішніх програм не пройдуть процедуру акредитації.

Таким чином відбувається поділ сфер компетенції. Держава, тобто МОН, визначає необхідний мінімум вимог, який закріплює у стандартах, агенство контролює їх дотримання та дозволяє відкривати програми. Натомість університети будуть змушені проводити щорічний внутрішній моніторинг якості вищої освіти (знову ж таки за правилами, які визначить агентсво) та публікувати його результати онлайн. Таким чином і абітурієнти, і ті ж роботодавці отримають дороговказ. А університети почнуть конкурувати між собою саме за показниками якості вищої освіти.

Насправді такий дороговказ для вступників матиме чималу роль під час вступної кампанії. Закон докорінно змінить систему розподілу бюджетних місць. За старих умов усе залежало від міністра. Якщо міністр прогресивний, то розподіл буде відкритий, а якщо ні – підкилимний. Новий закон з 2016 року запроваджує формулу, за якою абітурієнт обирає університет, а вже за цим вибором приходить державне замовлення. Тобто на етапі здачі ЗНО усі визначаються з вибором спеціальностей та ВНЗ. Потім за результатами ЗНО на кожну спеціальність складається загальнонаціональний рейтинг. Відповідно до місця в ньому абітурієнт отримує чи ні право вчитись на бюджеті на обраній спеціальності того ВНЗ, який вказав. Наприклад, другому місцю надається вибір після того, як його зробить той, хто посяде 1 позицію і так за рейтингом. Таким чином у розподілі бюджетних місць університети будуть змагатись за абітурієнта, а не за милість міністра.

Фото: Макс Левин

Автономія та відповідальність

Корупційні скандали, привласнення коштів та майна у вищій освіті стало прикрою традицією. Механізми нагляду вже давно себе скомпрометували, а безглузде нарощення нових і нових звітностей вийшло за усі рамки розумного. Міністерське сито дозволів та контролю, через яке без перешкод прослизають корупціонери, лише паралізує роботу вишів.

Новий закон пропонує новий підхід. Університети отримають певні повноваження у фінансовій сфері. Наприклад, матимуть змогу самостійно через державні банки, а не через казначейство розпоряджатись власними заробленими коштами. Усім відомо, що казначейство в умовах дефіциту бюджету затримує платіжні доручення вишів на користь пенсій чи інших соціальних виплат. Саме тому так часто викладачі не отримують вчасно зарплатню. Також, легалізуються фонди сталого розвитку, куди донори та благочинці зможуть передавати різні матеріальні та нематеріальні цінності. Водночас виші не зможуть використовувати безпосередньо сам фонд, а лише дивіденди з нього. Така формула найкраще працює в американських університетах. Однак для її запровадження університети повинні залишити після себе гарне враження у випускників та тримати з ними сталий зв'язок, адже саме випускники є традиційними донорами для вишів. Зрозуміло, чим гіршою буде якість освіти, тим менш привабливим буде такий університет для своїх майбутніх благочинців.

Проте фінансова автономія не означає, що контроль за витратами зникне. По-перше ніхто не скасовує Держфінінспекцію, а по-друге створюються умови для громадського нагляду. Зокрема, керівництво університетів буде зобов’язане публікувати онлайн кошториси та звіти про їх виконання, публічними стануть дані про розподіл зарплат та чимало інших документів, які зараз часто важко роздобути навіть через суд. Окрім цього, лише загальні збори колективу ВНЗ будуть уповноважені надавати дозвіл на передачу майна університету у власність іншій стороні.

Фото: www.dnepr.comments.ua

Самі ж університети з часом стануть більш демократичними. Перш за все, ректора обиратимуть усі штатні викладачі університету, а кількість студентів, котрі братимуть участь у голосуванні, значно зросте. Нагадаю, що за старих правил у виборах брали участь лише делегати від підрозділів, яких за умов адмінресурсу було нескладно проконтролювати. Окрім цього ми позбудемось пожиттєвих ректорів, адже на цій посаді можна буде перебувати не більше 5 років та максимум 2 терміни. Зрештою таке ж обмеження поширюється і на посади деканів та завідувачів кафедри. Також зникне сумісництво адміністративних посад, коли ректор чи проректор нерідко є завідувачем кафедри, яка завдяки цьому завжди у фаворі. Тобто будуть створені передумови для ротації керівних адміністративних кадрів.

Фінансування наукових розробок

Модель, в якій зараз існують українські університети, лише декларативно передбачає наукову активність. По-перше, сама ставка викладачів розраховується лише на основі навчального навантаження, яке непомірно високе - удвічі чи навіть утричі більше, ніж в країнах ЄС. По-друге, фінансування досліджень в університетах складає лише десяту частину державних витрат на науку. Новий закон робить дві ключові зміни: зменшує навантаження викладачів до 600 годин та до 2018 року запроваджує гарантоване фінансування наукових розробок для університетів, що мають статус національного та дослідницького. Відповідно самі статуси потрібно буде повсякчас підтверджувати. Такі зміни не гарантують розвиток науки, однак створюють необхідні умови для цього.

Важливо, що змінюється і сам принцип підготовки наукових кадрів. Зокрема впроваджується обов’язкова вимога публікації дисертації на сайті університету перед її захистом, що знову ж таки дасть можливість для запобігання плагіату. До слова, новий Закон вводить санкції для тих, хто допустить до захисту роботи з плагіатом. Тобто відповідальність спецрад буде дійсно високою, зокрема і через те, що вони будуть остаточно присуджувати наукові ступені, а нинішнє затвердження їх рішення в МОН зникне.

Боротьба з недобросовісним цитуванням зачепить і студентів. По-перше, їх навчальні програми значно розвантажаться. Щонайменше чверть дисциплін будуть обиратись студентом. Це збільшить мотивацію. По-друге, університети будуть зобов ’ язані впроваджувати механізми убезпечення від недобросовісного цитування в студентських роботах, які буде розробляти вже згадуване на початку незалежне агенство.

Фото: Макс Левин

***

Однак варто пам’ятати, що це лише законодавча реформа, тобто, поки що - мертвий набір нових нормативів та правил, кожне з яких почне діяти лише за допомогою чітких механізмів. Як завжди - є закон, а є його імплементація. Запорукою успіху стане постійний моніторинг за впровадженням та дотриманням реформи. За таких умов ті, хто готовий до змін, зможуть швидко та легко почати грати за новими правилами, натомість ті, кого зараз усе влаштовує, вийдуть з гри.

Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter