ГлавнаяОбществоЖизнь

«Маленький українець» між геями і капіталізмом

Цей текст задумувався як спроба максимально поверхнево описати надзвичайно важливу тему. Принаймні настільки, щоб ефектно виявити безсумнівне невігластво пересічного українця і ефективно приховати сумнівну компетентність непересічного автора.

Фото: Макс Левин

Малий українець, як відомо, любить плекати великі надії, наприклад, на «українську Україну», а також жалюгідні ілюзії, типу «Захід нам допоможе». І плекає він все це так завзято, що виявляється зовсім не в стані оцінити справжню життєву дійсність навколо нього.

В його актуальній оцінці дійсності роль головного ворога відіграють геї. І в прямому, і в переносному значенні цього слова. Адже існує кілька характерних для руської вербально-матюкальної субкультури різновидів слова на означення «геїв», які можуть означати погану людину в широкому розумінні, не залежно від сексуальної орієнтації.

Лечить их нужно, я не комментирую больных. Не понимаю, о чем вы меня спрашиваете. Их лечить надо.— Народный депутат от партии "Свобода" Ирина Фарион о своем отношении к проведению в Киеве гей-парада и попытке принятия законопроекта N2342 о противодействии дискриминации геев в Украине

Малий українець переконаний, що «геї» в широкому розуміння цього слова захопили владу в центрі і на місцях, а геї в прямому сенсі (тобто всі, хто належить до спільноти ЛГБТ) є головною перешкодою для наших євро-аспірацій. Ну і дійсно – як же ж нам іти в Євросоюз, коли там одні геї?

Вже навіть на роботу в Європу їхати страшно, а що як підступні геї заманять нас великими прибутками, а потім відтрахають при першій же нагоді практично задурно? Йому, маленькому українцеві, навіть на думку не спадає, що причиною того неспокійного свербіжу в районі ануса є зовсім не наближення ззаду підступних і зловорожих геїв, а те, що там вже давно і впевнено присусідився олігархічний капіталізм.

Фото: EPA/UPG

Капіталізм, який у погоні за доданою вартістю, з його схильністю до безпощадної і безсовісної експлуатації, з його невгомонним бажанням володіти якнайбільшою кількістю засобів виробництва та природних ресурсів, з великим задоволенням використовує великі надії та жалюгідні ілюзії маленького українця. Тим більше, що словосполучення «одностатевий секс» збуджує у нього бурхливі фантазії, а от слова «глобалізація» чи «соціальний дарвінізм» хилять його на сон розуму. Слово ж «корпорація» взагалі плутається маленьким українцям - молодшим з корпоративом, а старшим з кооперацією. Тому в них потреба боротьби за Україну зводиться до бажання боротися з геями. А оскільки геїв значно менше, ніж маленьких українців, і при цьому вони не є окремим класом, то й такі поняття як саморганізація робітників чи класова боротьба, вважаються неактуальними.

Більш того, заклики до класової боротьби, на думку маленького українця, можуть виявитися провокацією спецслужб ворожих держав. Ну бо як робітник у вишиванці може боротися проти олігарха у вишиванці? Вони ж разом будують «українську Україну». А з іншого боку, як робітник у вишиванці може організовуватися в спільний рух з робітником без вишиванки – а може він москаль, чи не дай Боже – гей?

Але справа не тільки в цьому. Головна причина неорганізованості трудівників і відсутності класової боротьби полягає в тому, що маленький українець якраз і створений для праці, а не для боротьби – у праці він страшний і невпинний, а в боротьбі - стриманий і скромний. Тому навіть сваритися любить більше з телевізором, аніж з живим кривдником. В чому, мабуть, більшість з нас вже мали нагоду переконатися особисто.

Якось автор цих рядків мало не став організатором робітничого руху і акту класової боротьби. Випивали ми з двома приятелями з Гуцульщини, один з них живе з того, що продає ліс, а інший з того, що його переробляє. Обоє нарікали на життя, на державу і т.д. Питають, що робити? Ти ж, мовляв, умний з міста, то порадь. Я й кажу, ну якщо вибори не діють, то треба боротися, наприклад, братися за сокири. Один каже – в мене там в багажнику якраз є, файна, гостра. Інший мовчить. Ну, кажу: «Наливай ще по 100 і йдемо боротися…». Але ці сто виявилися вже зайвими, після них мої соратники якось «зів`єли». Один каже – та поки я ще можу лісу вкрасти, то чого буду воювати. Другий, той з сокирою, теж вирішив, що ще має пару клієнтів. Ну, от кажу, хлопці, коли буде зовсім зле, дайте знати, і підемо.

Не вірю, що дозріють. Вони, як і всі інші, сподіваються, що з державним олігархічним капіталізмом в Україні буде боротися хтось інший – наприклад, прогресивне студентство чи бойова робітнича молодь.

Власна смерть ходить за капіталізмом по п\'ятах, як двійник, уже понад 150 років. Кожна криза, кожна рецесія з притаманною їм регулярністю повертають людство до мрії про світ без експлуатації, нерівності та відчуження.— Роман Горбик

Та проблема в тім, що немає ж тієї студентської чи робітничої молоді з лівацькими поглядами і революційними настроями. Є, натомість, гламурна кав`ярняно-галерейна тусовка з модними арафатками, та фірмовими футболками з портретами Че Гевари, розбещена західними грантами, яких в Україні нині більше, ніж реальних лівацьких ініціатив. Ця публіка здатна в кращому разі, як піонери з загону ім. Валі Котика, несміливо розклеювати наліпки з революційними закликами, типу: «Дайте пройти!», а в гіршому – курнувши добряче, сперечатися про те, як забезпечити право пролетарів на одностатеві шлюби, чи як залучити трудівників села до гей-парадів.

Фото: Макс Левин

Що ж до робітничої молоді, чи там безробітної молоді з робітничих сімей, то вона вже давно ефективно загосподарована капіталізмом, який їй запропонував все, що вона любить – національні флешмоби під прицілом відео- та фотокамер, дармові вуличні концерти від патріотичних пивоварів, клубний футбол із вболівальницькою поведінкою «monkey style» і безкарність у масових проявах посполитого хуліганства. Тому у тзв. «робітничої молоді» немає ні потреби, ні бажання думати про якийсь там капіталізм, експлуатацію і класову боротьбу.

Чергова проблема – це те, що насправді про загрози, які несе в собі олігархічний капіталізм пострадянського типу, ніхто майже й не говорить – ні політична опозиція, ні моральні авторитети, ні Церкви. Востаннє малий українець про капіталізм чув ще за радянських часів, коли йшлося про те, що цей суспільний устрій приходить після феодалізму і передвіщає прихід соціалізму. До того ж, все це виявилося повною фігнею, бо досвід незалежної України став повним запереченням марксистських тез – тут капіталізм прийшов після соціалізму, а його продовження скоріш за все стане новітній феодалізм, який характеризуватиметься повним закріпаченням малого українця. При чому роль новітніх феодалів якраз і виконуватимуть всі ці «геї» - в широкому, зрозуміло ж, сенсі цього слова.

Владимир ПавливВладимир Павлив, журналист, председатель Галицкого дискуссионного клуба «Мытуса»
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter