Чи такий самий прогноз передавала Вінниця, як і Київ; чи буде сухо на городі, щоби пошарувати грядки і своєчасно потравити жуків; чи не поляже від вітру горох; чи буде сонячним літо, щоби визріли кавуни; чи йти в лавку за пляшкою зараз, щоби потім дорогу не розмило дощем, чи йти в лавку зараз у будь-якому випадку.
Але мене особисто найбільше цікавить ось що: як в прямому ефірі ведучі новин не лопаються від сміху після включень української прямої мови Азарова. Щоразу, коли в телевізорі починає говорити пан прем’єр, я уявляю, як ведучий в студії спочатку зціплює зуби й губи, аби не дозволити собі навіть посміхнутися, потім починає давитися коротенькими підступними смішками, і на кінець вже більше не може стриматися й вибухає істерикою від вже нічим на світі не контрольованого сміху.
Шановні ведучі! Знімаю перед вами свого капелюха, бо дивую з того, як вам вдається в прямому ефірі не підчепити від колег вірус реготунчика, коли ви працюєте в парі, або коли поруч з вами прискає в кулачки вся випускова команда програми. Ви ж, ведучі – звичайні люди, так само, як і ми, ви їсте, п’єте, спите, іноді спізнюєтеся на роботу, і навіть найсерйознішим та найрозумнішим із вас час від часу буває смішно.
Тим більше смішно може стати в такий момент, коли ви розумієте (або відчуваєте), що країною, разом із хвилями прямого ефіру вашої передачі, як цунамі проноситься потужна хвиля щирої загальнонаціональної емоції – сміху.
Сміються – всі! Наш Малий Чернятин – регоче, наші найближчі сусіди в Котюженцях і Голєндрах – надривають животики, те ж саме роблять і донеччани, і галичани, і кримчани, і слобожани, і бойки, і турки, і ті, хто нарешті відпустили на волю свій сміх, що вони його стримували й душили, коли слухали наживо прем’єра Азарова, і не сміли в його присутності повеселитися, наприклад, над кровосісями. Думаю, навіть сам Микола Янович сміється.
Не сміються тільки ведучі.
Коротко кажучи, веду я до того, що телевізійникам та підлеглим Азарова працювати з ним дуже нелегко (на хвилину тільки уявіть себе на їхньому місці!!!).
І я особисто цинічно чекаю, коли, або в прямому ефірі, або на публічному виступі прем’єра у когось із цих поважних людей, нерви не витримають, і всі ми станемо свідками, як природно, не за протоколом, прорветься на свободу чийсь нестримний, непокірний, може й істеричний, але щирий сміх.
P.S.
От як би я була букмекером, я би влаштувала тоталізатор – кого з ведучих прем’єр-міністр першим розсмішить у прямому ефірі.
А як би я була Федором Тихоновичем, я би пішла в лавку за пляшкою.